«Чикаго, яке ми любимо!» — такий підпис був до фотографії ресторану з назвою BANDERA на інтернет-сторінці одного з найбільших журналів української громади в Америці Ukrainian People Magazine. Це навело нас на думку — можливо, і вони читають газету «День»? Адже ми неодноразово робили саме таку «постановку» питання — на шпальтах газети виходили матеріали про те, яку Польщу, Голландію, Росію, Великобританію ми любимо. Сила полягає не в тому, щоб «іти в ногу», адже дорога може завести у прірву, а чітко окреслити, що ми бачимо у своїх міжнародних партнерах гідного поваги та в чому готові солідаризуватися. Виявилося — так, нас читають і в Чикаго.
«День» завжди приділяв велику увагу діаспорі — проводив круглі столи, публікував матеріали як щодо великого творчого доробку українців у еміграції, так і щодо сучасної буденності співвітчизників за океаном. За межами нашої країни проживає понад 18 мільйонів українців, які відчувають духовний зв’язок із Батьківщиною. Фактично українська діаспора становить третину від нинішнього населення України. Головний редактор відомого часопису Північної Америки Ukrainian People Magazine Ольга РУДА розповіла «Дню», як із нуля створила затребуване медіа, які настрої панують в українській громаді в США та Канаді, як діаспора реагує на актуальні інформаційні виклики.
«ХВИЛІ ВІД ЄВРОМАЙДАНУ РОЗІЙШЛИСЯ ПО ВСЬОМУ СВІТУ»
— Ukrainian People Magazine сьогодні є провідним українським журналом у США, який підтримує українську діаспору світу, демократію в Україні й культурно-масові заходи у США й Канаді. Як і коли прийшла вам ідея запустити такий журнал?
— Моєю першою роботою була caregiver, що можна перекласти як працівниця з догляду за хворими із хронічними або невиліковними хворобами. Коли ми потрапляємо в чужу країну, то, щоб оплатити свої видатки і заробити на дах над головою, беремося за будь-яку роботу. Інженер, вчитель, економіст, журналіст, програміст — спершу емігранти, як правило, не працюють за фахом, адже потрібен час на адаптацію. Через деякий час я вже співпрацювала з чиказькою україномовною газетою «Українське слово»: займалася рекламою, писала статті, ходила на різні івенти. Потім відкрила свою рекламну агенцію. Проте продовжувала мріяти про своє видання. Євромайдан і війна з сепаратистами стали тим поштовхом, коли водночас я стала редактором, маркетинговим директором, рекламним агентом, розробником веб-сайта, промоутером, дистриб’ютором, модератором, фотографом і кореспондентом. Події Євромайдану, мало того, що вони спрацювали як детонатор для України, ще й хвилі від нього розійшлися по всьому світу, підсилюючи допомогу діаспори. І чим далі від рідної землі, тим сильнішим був удар тих хвиль. Ви не уявляєте, що тут, у Чикаго, творилося! Люди збирали одяг, здавали гроші, йшли безперервні перемовини з дітьми та родичами, хто їде до Києва, що треба туди привезти, відсилали посилки.... Ми збиралися в українських бізнесах чи банках, скрізь, де було українське телебачення, і просто «прилипали» до екранів. У багатьох маленьких і великих містах Північної Америки й Канади проходили мітинги підтримки й акції протесту, щоб привернути увагу американського й канадського урядів до подій в Україні. Тоді, півтора року тому, й вийшов перший номер журналу Ukrainian People. Нас було спочатку всього п’ятеро — двоє в Чикаго і троє в Україні. За один місяць ми підготували і випустили в «люди» наш перший номер: 64 сторінки, глянцевий папір, 5 розділів, 8 рубрик. Ukrainian People — це журнал про українців і для українців. На сьогодні — для українців діаспори. Не просто цікаві історії про знаменитих українців, не тільки події в діаспорах усього світу, а й інформація з України, незабуті рецепти народної кухні, мода, відпочинок чи здоров’я.
— Яким новинам віддаєте перевагу? Чи маєте великий штат?
— Основне для нас — культурні й благодійні акції нашої діаспори з різних країн світу. Крім того, уважно спостерігаємо за новинами з України. З самого початку почали активно шукати співпрацю з діаспорами різних штатів Північної Америки і Канади. Так з’явилися кореспонденти в Каліфорнії, Нью-Джерсі, Флориді, Канаді (Вінніпег), а потім уже в інших країнах: Італії, Австралії, Великобританії, Франції, Німеччині тощо. Дуже багато журналістів та творчих людей з України пропонують свою допомогу: розповідають про мистецькі проекти, діляться унікальними світлинами, історичними дослідженнями, віршами й оповіданнями. Тому, крім основних рубрик — «Чикаго (Іллінойс, США)», «Діаспора», «Україна», «Знамениті українці», «Голлівуд», «Кримінал», «Відпочинок», «Здоров’я», у нас із часом з’явилися — «Наша історія», «Українська кухня», «Мода», «Літературна сторінка», «Мистецтво», «Волонтерство» і т.ін. Усього з нами співпрацює 15 осіб, проте тільки п’ять штатних, для яких створення журналу — основна робота, захоплююча справа, хобі й усе життя (вибачте, може виглядає трохи патетично).
— Для своїх поточних заміток ви обрали цікавий «новелістичний» формат. Як прийшли до такого жанру?
— Мені дуже приємно це чути. Завжди хотілося викласти свої думки на папері якнайпростіше. Мені не подобається, коли журналіст старається продемонструвати, скільки «розумних» слів він знає і який він освічений. Виходить сухо і нецікаво. Хотілося б, щоб мої історії знаходили відгук у серцях усіх людей, щоб їх розуміли навіть ті, в кого всього чотири класи «церковно-парафіяльної» школи.
«УКРАЇНА ОЧІКУЄ НЕ ТІЛЬКИ ЕКОНОМІЧНОЇ СПІВПРАЦІ, А Й ВІЙСЬКОВОЇ ПІДТРИМКИ»
— Які події, на ваш погляд, що відбуваються в Україні, перш за все хвилюють США і Канаду? Що там на порядку денному зараз?
— Відставка радника з національної безпеки Трампа — Майкла Флінна, який отримав гонорар у сорок тисяч доларів від російської пропагандистської станції РТ і був помічений на одному з обідів поряд із Путіним, зустріч генерального прокурора Джефа Сенша з російським послом у США Сергієм Кисляком, скандали з хакерськими атаками росіян на Гілларі Клінтон — усе це вказує на те, що «немає диму без вогню», і викликає побоювання щодо пріоритетів адміністрації президента США. Уряд Канади під постійними «штурханнями» діаспори надавав постійну підтримку Україні й продовжує допомагати їй. 6 березня міністр оборони Канади оголосив про продовження на два роки військової тренувальної місії UNIFIER, в рамках якої близько 200 канадських військовослужбовців навчають навичкам сучасного бою українських воїнів на Яворівському та Кам’янець-Подільському полігонах. У середині лютого нижня палата федерального парламенту Канади у третьому й остаточному читанні одноголосно схвалила угоду про зону вільної торгівлі з Україною. Канадсько-українська діаспора й уряд Канади постійно оголошують гранти та програми на навчання для українських студентів. Проте Україна чекає не тільки економічної співпраці. Сьогодні більше, ніж будь-коли, Україні потрібна військова підтримка. 3 лютого 2017 тіньовий міністр закордонних справ Канади Пітер Кент закликав чинний канадський уряд надати «додаткову підтримку українським союзникам».
«НАЙПЕРШОЮ УКРАЇНСЬКОЮ ГАЗЕТОЮ В США, ЗВІДКИ Я Й ДОНИНІ ЧЕРПАЮ ІНФОРМАЦІЮ, СТАВ «День»
— А звідки ви черпаєте інформацію про події в Україні?
— З «Дня». Не тільки читаю, а й дуже люблю вашу газету. Коли кілька років тому наш комп’ютерник (до речі, також українець за походженням) встановлював мені програми на новий комп’ютер, він за власної ініціативи закріпив вгорі декілька українських сайтів для пошуку інформації. Найпершою виявилася газета «День», звідки я й донині черпаю потрібну інформацію.
Для особи, яка вже понад п’ять років обходиться без телевізора, провідні українські газети — це основне джерело інформації й новин з України. Газета «День» для мене — аналітика, полеміка, Україна сьогодні, «Україна Incognita», численні ініціативи з творення розумного середовища, стратегічно важливий порядок денний.
— Що може зробити українська діаспора у часи сучасних міжнародних потрясінь і чи справляється?
— Поварившись у «діаспорівському соку» понад 15 років, я майже кожного дня «відкривала» для себе цих розумних, інтелігентних і щедрих людей, які через багато десятиліть зуміли зберегти для себе Україну за океаном і залишитися українцями, навіть інтегрувавшись в американське суспільство. Збереження української мови, традицій, культури є питанням фактично виживання нації як такої на чужині. Тільки порозмовлявши з цими, у чомусь консервативними, а в чомусь і довірливими людьми, ти усвідомлюєш, як багато вони зробили для своєї батьківщини, скільки вклали праці, побудувавши «Україну на чужій землі» — з церквами, школами, банками, музеями, політичними, громадськими й дитячими організаціями; скільки видали книжок і пожертвували коштів! І зараз, об’єднавшись, третя і четверта хвилі продовжують допомагати Україні, її військовим і сиротам у час війни. Одна наша парафія св. Йосифа Обручника зібрала для поранених воїнів понад півмільйона доларів!
Сьогодні у всьому світі нараховується приблизно 300 тисяч високоосвічених українців, які вже мають серйозні надбання в різних сферах і яких можна об’єднати в могутнє проукраїнське лобі. Потрібно розвивати з ними співпрацю, розповідати світу про них, про їхні винаходи, сучасне українське мистецтво тощо. Також необхідно створити масштабну національну програму інвестування в інтелектуальний капітал. Важливо використовувати їхні навички, щоб робити спільні проекти для підсилення голосу України на світовому рівні. Добре було б, якби нашим талановитим українцям і підприємцям не доводилось нікуди виїжджати, щоб домагатися визнання. Для цього потрібні прийнятні умови для ведення бізнесу, зменшення тиску адміністративних органів, змога вкладати достатні гроші в наукові дослідження через підвищення рівня державного фінансування, надання безвідсоткових кредитів.
