Про ситуацію, що розгортається в Лондоні, причини накопичення «деструктивної» енергії серед молоді та в суспільстві в цілому, а також про потребу працювати із середнім і нижчим класом «День» поспілкувався з Андрієм КРАВЦЕМ, кореспондентом Української служби Бі-Бі-Сі (Лондон).
— Як британське суспільство відреагувало на заворушення?
— Реакція була різною. Звичайно, усі шоковані, бояться і хвилюються, що буде далі. Коли відбувалися перші події (в суботу й неділю), одразу ж пролунала критика на адресу правоохоронних органів. Усі говорили про те, що поліція робить недостатньо, що вона своєю бездіяльністю дозволяє чинити мародерство, а не застосовує гумові кулі, сльозогінний газ чи воду. Але, як показали наступні дні, ця тактика спрацювала: поліція спеціально не втручалася, щоб не спровокувати дальших процесів. Тому, звичайно, люди обурені й шоковані тим, що молодики бігають по вулицях, вибивають шибки, трощать крамниці й обкрадають їх. Але, з другого боку, реакція багатьох громад така: беремося за щітки й віники і починаємо прибирати та повертатися до звичного способу життя. Така реакція, як мені здається, якраз домінує.
— Ці заворушення викликали шок і в інших країн. Адже це — демократична, толерантна Англія... Скажіть, будь ласка, а чи зрозуміли ви особисто для себе, що трапилося у британській столиці?
— Чимало політиків говорило про те, що їхня політика економії може згодом вилитися в якісь протести. Офіційна версія щодо того, що саме слугувало причиною заворушень, — убивство одного темношкірого лондонця. Коментувати це я зараз не буду, тому що триває розслідування цього інциденту. У принципі, почалося все із мирної акції в суботу, яка вилилася в заворушення й бунти в Лондоні, а згодом і в інших містах. Як твердить багато аналітиків, головна причина — економія уряду й невдоволення людей фінансовим становищем у Великобританії. Їм потрібен був якийсь «сірник», який, зрештою, спалахнув і спричинив величезне полум’я. Причин, напевно, багато. Ще одна з них стосується того, що далеко не вся молодь працевлаштована. До того ж, банд у Лондоні достатньо. Є багато бідних районів, де вночі взагалі небезпечно вийти на вулицю. Тому це все назбиралося й вилилося в таку хвилю насильства.
— Що можна сказати про роботу британських журналістів у цих надзвичайних обставинах?
— Британські журналісти дуже активно працюють. Завжди дуже професійно виконують свої обов’язки, у тому числі на місцевому рівні. Я думаю, що на адресу британських журналістів узагалі не може бути закидів. Вони завжди намагаються все подавати збалансовано. Як тільки з’являється якась інформація, вона моментально є й у пресі, і на телебаченні. Журналісти, навіть ризикуючи власним життям, ідуть у небезпечні місця, оператори знімають, спілкуються з очевидцями. І якщо продивитися телебачення й газети — інформації дуже багато.
— Як, на вашу думку, Європа має захистити себе від викликів, що постають на тлі світової фінансової кризи й загрозливих процесів у самій Європі?
— Це складне запитання. У кожного уряду, напевно, є якась своя програма. У Греції — протести, у Мадриді — протести. Вони охопили майже всю Європу, і це закономірно. Коли з’являється певна економічна нестабільність і зменшується рівень безробіття, то, звичайно, виникають такі явища, від яких не можна застрахуватися. Зараз у Британії говорять про підвищення плати за навчання, і через це, можливо, дуже багато молодих людей не зможуть дозволити собі навчання. А це означає, що вони, можливо, не будуть працевлаштовані й, відповідно, задоволені своїм рівнем життя. Тоді урядам потрібно подумати, як працевлаштувати цих людей. Робота потрібно проводити на місцевому рівні, а депутати й політики повинні долучатися до цих розмов і заохочувати молодь до спільної роботи й суспільного життя. Гадаю, що у Великій Британії потрібно дуже багато працювати з нижнім і середнім класом. Це ж повинно відбуватися й у Франції та інших європейських країнах. Я згадав Францію тому, що британські протести доволі часто поєднують із протестами студентської молоді в Парижі й інших містах, де це є вже звичним явищем.
