Перш за все потрібно умовно розділити людей, які претендують на звання «Великий українець», на тих, які жили на нашій етнічній території до здобуття Україною незалежності, й тих, хто жив чи живе в нинішній період української державності. До них і вимоги мають висуватися різні. Стосовно нинішніх українців варто зазначити: в постколоніальній Україні громадянами стали всі, хто перебував на той момент на території України і мав прописку, багато хто став громадянином не зi своєї волі. А в цивілізованих країнах для набуття громадянства потрібно пройти процес натуралізації, який займає від 5 до 12 років. У нас же цього не робиться, а в минулому і не могло робитися.
Якщо визначати «Великого українця», то треба, щоб він, перш за все, був українцем, а вже потім досліджувати, у чому він був великим. Загалом, потрібно дати відповідь, чим він прославив Україну й українців? Який в нього був духовний зв’язок з українським народом? Бо завжди ядром, стержнем політичної нації, рушійною силою державотворення є етнічна нація, у нас це — етнічні українці, а представники інших національностей, в кращому випадку, допомагають. Заслуги перед територією чи політичним режимом, який панував у той чи інший час, не можуть братися до уваги.
Якщо ж претендентом є людина іншої національності, то треба з’ясувати, що такого визначного вона зробила для української держави і народу, в якій галузі суспільного життя вона себе проявила, ким була за фахом, що робила для здобуття Україною незалежності, який її вклад в українську матеріальну чи духовну культуру? Якщо знаряддям чи засобом праці була мова, то чи творила вона українською мовою. Ліна Костенко влучно сказала, що нації помирають не від інфаркту, а тоді, коли їм відбирає мову.
