19 березня президент ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони, яким зобов’язав загальнонаціональні канали транслювати єдиний цілодобовий телемарафон “Єдині новини #UАразом”.
Необхідність спільного ефіру Світлана Остапа, заступниця шеф-редактора «Детектор медіа», заступниця голови Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ), пояснювала в середині березня так: «У перші дні війни загальнонаціональні та інформаційні телеканали намагалися робити власні окремі марафони», але «дуже швидко зрозуміли, що з кожною годиною робити це все важче».
Причини:
а) працівники каналів намагаються евакуюватися в безпечніше місце,
б) те саме намагається робити більшість їхніх спікерів,
в) спікери — представники влади просто розривалися між різними каналами, повторюючи одні й ті ж меседжі по кілька разів.
«Тобто ресурсів ставало все менше, небезпека наростала, поодинці виживати ставало все важче. Треба було не просто продовжувати мовлення, а дуже оперативно налагоджувати новий формат в умовах воєнного стану і запеклих бойових дій», - пояснювала Остапа.
Ще одним аргументом для спільного мовлення стало намагання забезпечити більш достовірну інформацію. «Глядач і слухач мав отримувати перевірену інформацію і бути готовим до дезінформації і фейків, якими ворог безперестанку бомбить Україну та світ», - зазначала Остапа. За її словами, «марафон «Єдині новини» — українське ноу-хау, така собі інформаційна протиповітряна оборона від російських фейків та крилатої дезінформації в часи цивілізаційної війни Росії проти України».
Втім, головною причиною, здається, все ж таки було бажання «говорити з народом одним голосом», централізовано транслюючи населенню лише визначену та перевірену інформацію, узгоджені та доведені зверху наративи, без самодіяльності.
Після підписання указу президента про єдиний новинний марафон, радник голови Офісу глави держави Михайло Подоляк наголошував, що під час повноцінної війни має бути більш-менш єдина інформаційна політика в телепросторі.
«Готуючи марафон, усі учасники мають дотримуватися спільних правил, встановлених владою», - підкреслювала заступниця голови НР НСТУ.
Кілька великих мовників - “1+1”, ICTV, UA:Перший, “Рада”, “Інтер”, “Україна 24” – швидко об’єднали ефір, ротуючі свої включення. Але частина загальноукраїнських інформаційних каналів вели мовлення як в межах спільного марафону, так і самостійно. Це опозиційні нинішній владі та близькі до «Європейської солідарності» Петра Порошенка канали “Прямий”, “5 канал” та “Еспресо”. Частину ефірного часу вони транслювали або власні передачі, або інформаційні випуски іноземних медіа. Так, на каналі “Еспресо” виходили щоденні інформаційні блоки іноземних партнерів – новини Бі-бі-сі, “Радіо Свобода”, “Голосу Америки”, France 24.
Але ця фронда тривала недовго. 4 квітня представники Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення (Концерн РРТ) вимкнули мовлення «Прямого», «5 каналу» та «Еспресо» в цифровій мережі Т2. Замість відключених телеканалів у цифровому ефірі почав мовлення державний телеканал «Рада», який, звісно, транслює єдиний марафон.
Зрозуміло, що це рішення викликало шквал обурення у медійників, правозахисників та політиків.
Світлана Єременко, CEO Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, наступного дня після вимкнення цифрового мовлення каналів написала на Фейсбуці: «Відключення каналів «Еспресо», «Прямий» та «5» - це порушення свободи слова і прямий шлях до цензури! І якщо зараз ми це не зупинимо, то матимемо продовження після війни».
«Просимо Президента України та керівництво держави повернути до ефіру телеканали “Прямий”, “Еспресо” та “5” та загалом утриматися від суттєвих обмежень свободи слова. Свобода слова є фундаментальною цінністю, яку Україна відстоює у війні з Росією», - заявили кілька правозахисних організацій, зокрема Харківська правозахисна група, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Український осередок Міжнародного ПЕН-клубу та інші.
«Поки журналісти протистоять інформаційній агресії РФ, підтримують власних громадян та армію, інформують, в цей час хтось намагається звести політичні порахунки і задовольнити свої політичні інтереси. Це огидно і це той путінізм, з яким ми воюємо. Рішення нічим не мотивоване, до контенту каналів не висловили жодних зауважень, не було жодного рішення регулюючих органів. Просто хтось невідомий вимкнув, а тепер всі скрушно зітхають і розводять руками, так ніби безпорадні повернути ситуацію в законне русло. Ця дія розколює суспільство та сіє недовіру до влади. І воно не досягне мети, зрештою. Впевнена, що зробили це люди, які знаходяться під впливом РФ, не бажають перемоги Україні і свідомо намагаються дискредитувати президента Зеленського», - впевнена Ольга Лень, автор і ведуча програми «Хроніки інформаційній війни» на каналі «Еспресо».
Рішенням, яке не об’єднує, а роз’єднує суспільство, лише шкодить боротьбі з ворогом, назвали вимкнення з цифрового ефіру телеканалів “Прямий”, “Еспресо” та “5-й” в своїй заяві і авторитетні правозахисні організації.
Втім, обмеження свободи слова, навіть цензура під час війни – явище не просто стандартне, але і обов’язкове. Влада, що відповідає за оборону країни, мусить стояти на заваді поширенню ворожої агітації та не допустити деморалізації та розколу суспільства. Але ці дії мають втілюватися виключно із метою захисту від зовнішньої агресії. Боротьба, спрямована всередину країни, може бути спрямована лише на протидію ворожому впливу, проти т.зв. «п’ятої колони», для нейтралізації медійних агентів ворога.
Репресивні дії державного апарату проти своїх союзників, патріотичних медіа, тих, що також бореться із російською агресією, лише ослаблюють державу та суспільство та їхню здатність протистояти агресору в нинішній гібридній війні.
Втім, все це загальні слова. Політичні коментатори кажуть, що причина встановлення більш жорсткого контролю над інформаційним полем пов’язана не з бажанням влади придушити свободу слова як явище і не зі стратегічним задумом «встановлення диктатури». Йдеться про більш короткостроковий план із забезпечення інформаційної підтримки домовленостям із Росією. Нібито контроль над популярним та впливовим медіа, телебаченням, дозволить команді президента транслювати необхідні ним наративи, працюючи із суспільною думкою таким чином, щоб майбутню угоду не «зустріли багнетами».
З цього приводу хочеться озвучити дві думки, що наразі є важливими та актуальними.
Перша. Мирні угоди, дійсно, передбачають налагодження дуже специфічних публічних комунікацій і цілий комплекс непублічних заходів. Іноді заради миру владі воюючих країн доводиться йти на вкрай болісні компроміси, але потім це якось вдається пояснити суспільству – доведено Дейтоном, Ердутом та Куманово (погугліте, воно того варте).
Але, водночас, треба розуміти, і це друге, що українцям неможливо нав’язати, чи «спустити зверху» точку зору, з якої вони категорично не згодні або якій не вірять. Доведено двома Майданами.
В умовах війни намагатися ще раз перевіряти це правило є дуже небезпечною ідеєю.
