Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

З історії телевізійних фестивалів, конкурсів і форумів

30 червня, 2006 - 00:00

Творці екранних мистецтв — кінофільмів, телевізійних програм — люди, як правило, амбітні. Та й дійсно — приступати до виробництва твору для наймасовішої аудиторії, не будучи впевненим, що задумав щось геніальне або, як мінімум, шедевр, мало хто погодиться. Але належна оцінка роботи з боку глядачів, колег, фахівців можлива лише за умов порівняльності. І така ситуація складається на фестивалях, конкурсах, форумах телепрограм і фільмів. Назви цих заходів можуть бути різними. Але суть одна — порівняння екранних творів та змагання їхніх творців. Іван МАЩЕНКО, відомий телеексперт, дослідник історії і теорії телебачення, академік Української і Євразійської телевізійних академій, неодноразово був членом журі престижних телефестивалів і може, так би мовити, «зсередини» оцінити такі акції.

— З історії проведення подібних масових співзмагань діячів екранних мистецтв добре відомо, що першими на творчий ринг стали кінематографісти. Це зрозуміло, тому що кіно — первинне у ряду екранних мистецтв і одна з першооснов телебачення. Так, у світі широко відома американська кінопремія «Оскар». Телемитці тривалий час не мали своїх співзмагальних заходів. Це і зрозуміло, бо телебачення значно молодше від кіно. Але прикметно, що рівно сорок років тому, у 1966 році, в Радянському Союзі, де на той час масовому телебаченню виповнилося лише десять років, було проведено перший Всесоюзний фестиваль телевізійних фільмів — у Києві. Саме столиця України, де на той час уже 15 років існував телецентр, перший в союзних республіках і третій в Радянському Союзі після Москви і Ленінграду, започаткувала проведення таких співзмагань телевізійників. На цьому фестивалі були лише дві номінації — документальних і ігрових фільмів для малого екрану. Характерно, що коли через 20 років у Києві проводився дев’ятий Всесоюзний фестиваль, то там уже були 15 номінацій. Як я вже згадав, цей фестиваль називався фестивалем телевізійних фільмів, хоча змагалися, як правило, кіностудії, тобто режисери великого кіно. Але це не випадково. Тому що кіно завжди займало на телеекрані вагоме місце. А на той час уже все більше й більше у продукції кіностудій Радянського Союзу почало посідати місце виробництво фільмів на плівці для показу по телебаченню на замовлення Держтелерадіо СРСР. Характерно, що в середині 1980-х років більше половини потужностей всіх кіностудій радянського Союзу (а це десь 120—140 назв фільмів чи серій сералів) займали твори для малого екрану, тобто для телебачення. І по Центральному телебаченню практично через день йшла прем’єра фільму для масової всесоюзної аудиторії. Було, звичайно, там багато, так би мовити, прохідних творів, пересічних. Але водночас були й дійсно шедеври, які не сходять з телеекранів досі: «Сімнадцять миттєвостей весни», «Бумбараш», «Іронія долі» та цілий ряд інших. У тому числі — й виробництва деяких українських кіностудій, наприклад, Одеської кіностудії, яка багато разів була призером на таких всесоюзних телефестивалях. А проводилися вони фактично до кінця існування Радянського Союзу.

У незалежній Україні першим фестивалем телевізійних програм став започаткований 1993 року «Бархатний сезон», ініціатором проведення якого стало подружжя Іваненків — Володимир і Валерія, засновники телекомпанії «Тоніс». Це було дійство широкого розмаху, яке проводилося, як правило, на кораблі. Участь у фестивальних змаганнях брали телекомпанії цілого ряду країн, дуже сильне було журі, яке очолював відомий український режисер- мультиплікатор Давид Черкаський.

Своєрідним перехопленням естафети став фестиваль під дещо амбітною назвою «Золота ера українського телебачення». Його журі формувалося деякою мірою за «оскаровським» принципом. Перед тим було проведено з’їзд виробників національних програм у Будинку кіно, на якому обрали українську телеакадемію. Очолив її відомий український документаліст, продюсер, засновник і співвласник телекомпанії «1+1» Олександр Роднянський. Згаданий фестиваль було засновано в середині 1990-х років, відбулися чотири церемонії вручення нагород, а потім все це, на жаль, згасло. Відійшли від цієї справи багато діячів кіно і телебачення, в тому числі і Роднянський.

У 2000 році з ініціативи російських й українських митців був започаткований телекінофорум у Ялті під загальною назвою «Міжнародний телекінофорум «Разом». У нього був патронат на досить високому рівні, зокрема його опікав тодішній голова Державної Думи Росії Геннадій Селєзньов. Журі працювало у двох напрямках. Кіно було представлене небагатьма фільмами, переважно російськими (українського кіно, як відомо, в той час практично не було). А от в телевізійному конкурсі змагалися багато країн, було десь 15 номінацій. Цей міжнародний телекінофорум існує й зараз — черговий проводитиметься у вересні. До речі, на базі цього міжнародного телекінофоруму проводиться і дещо меншого масштабу український конкурс, співорганізатором якого є Держкомтелерадіо, а участь в ньому беруть, як правило, державні телекомпанії.

Взагалі фестивалів та конкурсів теле- і радіопрограм різного рангу та масштабу зараз в Україні існує десь майже два десятки. Серед їх організаторів — Національна спілка журналістів України, вже згаданий Держкомтелерадіо, інші структури — наприклад, сільськогосподарське, міліцейське відомства. Це фестивалі більш вузького значення. Хоча деякі з них вирізняються: наприклад, в Ужгороді вже багато років проводиться Міжнародний фестиваль телевізійних і радіопрограм для національних меншин «Мій рідний край».

І нарешті, підходимо до «Телетріумфу», який було засновано в грудні 2000 року Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення як загальнонаціональний конкурс телевізійних програм.

Це, звичайно, — не всі телевізійні форуми, фестивалі і конкурси. Але варто зауважити, що, оскільки для творців як фільмів для великого екрану, так і телефільмів і телепрограм дуже важливим є відчуття того, в якій площині вони знаходяться, як співвідносяться їх роботи з іншими, проведення таких заходів все-таки є корисним та вкрай необхідним. Інша справа — об’єктивність, вимогливість, щоб нагородами цих конкурсів їх володарі дійсно могли пишатися — так, як кінематографісти світу пишаються «Оскаром».

Записав Михайло МАЗУРІН, «День»
Газета: 
Рубрика: