Попри те, що «Моя сім’я» Валерія Коміссарова ось
уже півроку виходить не на ГРТ, а на РТР, і, отже, не транслюється нашим
«Інтером», це шоу і його творець залишаються в межах глядацької досяжності
і популярності в Україні.
Дуже скоро на Російському каналі Коміссаров буде з’являтися ще частіше:
в липні в буденні дні починає виходити нова півгодинна програма «Марьина
роща».
— У багатьох популярних зараз на телебаченні людей перша професія аж
ніяк не телевізійна. І у вас в тому числі. З чого ви починали?
— Після закінчення Інституту сталі та сплавів я рік пропрацював у Державному
інституті проектування металургійних заводів начальником відділу. Пам’ятається,
що за моїм проектом було збудовано металургійний завод у Мозамбіці. Потім
мені запропонували вступити до аспірантури, але я відмовився. Я взагалі
знав завжди, що це не моє, але так був вихований: чоловік повинен щось
уміти в принципі, а потім займатися тим, що йому подобається.
— І вам сподобалося телебачення?
— Працюючи в інституті, я також співпрацював з Головною редакцією програм
для Підмосков’я — робив для них сюжети. Тоді я познайомився з Сагалаєвим,
Лисенком, Ворошиловим, Масляковим. Коли я звільнився з інституту, Сагалаєв
запросив мене в Молодіжну редакцію спеціальним кореспондентом «Погляду».
Потім я працював кореспондентом програми «Прес-клуб». Зрештою, 1992 року,
пішов на «вільні хліби», ставши самостійним виробником програм для телебачення.
— І які ж програми ви виробляли?
— В рамках «Нової студії» робив програму «Канал ілюзій». На Московському
телеканалі випускав програму «Чоловічі й жіночі історії». Ця програма виходила
щодня, й пройшло понад 200 її випусків, в яких чоловік або жінка розповідали
свою історію. Потім у мене був «Клуб відвертих чоловіків». Зараз дивлюся,
що мої зусилля не минули даремно. На ГРТ вийде передача «Жіночі історії»,
а на ТБ-6 — «Чоловічий клуб». Я людина щедра і не тримаю зла. Але хотілося
б, звичайно, щоб вони хоч би спитали в мене про це.
— А як у вас виникла ідея створення програми «Моя сім’я»?
— За великим рахунком, нікому, окрім своєї родини, ми не потрібні. Раніше
ми думали, що Рада народних депутатів або ж Політбюро нас захистять, але
потім всі ці ілюзії розбилися вщент. Керуючись принципами «мій будинок
— моя фортеця» і «головне — життя і здоров’я всіх членів родини», я і став
робити програму «Моя сім’я». Хоч спочатку це було зовсім непросто. Моя
ідея сприймалася деякими людьми як такий собі «совок». Я ненавиджу це слово.
Я народився у великій країні, але не маю наміру через кожне слово говорити
про патріотизм. Я вважаю, що патріотизм полягає не у випинанні себе на
тлі когось, а у відчутті того, що поруч з тобою є родина, за яку ти готовий
гори зрушити.
— І рух, однойменний вашій програмі, виник не випадково?
— Коли ми усвідомлюємо, що всі ми брати і сестри, то в світі стане набагато
менше воєн і розбрату. У зв’язку з цим я організував загальноросійський
рух «Моя сім’я», до якого залучена вся країна. Його учасники — мої телеглядачі,
які підтримують ідею родини як нову національну ідею Російської Федерації.
— Як ви вибираєте героїв для передачі?
— Ми вміщуємо оголошення, на які відгукується дуже багато людей. Складно
знайти ексклюзивного героя на унікальну тему. Скажімо, немає проблеми запросити
жінку, яка скаже, що її чоловік — сволота. Але ось щоб при цьому й сам
чоловік був присутнім... Окрім того, ми шукаємо наших героїв у судах, у
родинних консультаціях.
— Якоюсь мірою вашу програму можна назвати паличкою-виручалочкою для
багатьох людей?
— Може бути. Пам’ятаю, була ситуація, коли мати працювала прислугою
у власної дочки й отримувала за це на тиждень десять доларів. А дочка їй
говорила: «Ти, мамо, не відпрацьовуєш свої гроші. Зроби ще й це». Коли
мати розлютилася, дочка їй заявила: «Тоді тебе звільнено». Коли жінка розповіла
цю історію в нас у програмі, вона одержала купу листів, її стали пізнавати
на вулицях. У результаті її обрали депутатом місцевої ради.
А ще з допомогою програми міняються і якісь мої уявлення. Так, я полюбив
нових росіян. Робили ми сюжет про дитячий будинок, так після цього нові
росіяни просто ринули туди потоком. Для мене це було прозрінням. Розповідають,
що приходить людина зі стільниковим телефоном та золотим ланцюгом. Під
пахвами в нього два телевізори, а в кишенях гроші. Все це він залишає і
швидко йде. Його запитують прізвище, щоб подякувати, а він у відповідь:
«Не треба прізвища. Я конкретно допоміг за поняттями. Чисто допомогти прийшов».
— Про що буде ваша нова програма?
— Своєю назвою програма зобов’язана Мар’їній рощі — одному з московських
районів, який можна вважати типовим для всієї країни. Спеціально для цієї
програми було побудовано декорації, що відтворюють реально існуючий московський
двір Мар’їної рощі з п’ятиповерховими будинками, деревами, пісочницями,
столиком для доміно, голубником. У межах програми ми спробували поєднати
два найпопулярніші телевізійні жанри: ток-шоу і телесеріал. У центрі уваги
програми будуть реальні люди різних поколінь і соціальних прошарків — члени
однієї великої родини, які погодилися кожного вечора приходити в студію
і міркувати про день, що минає, чесно розповідати про свої переживання,
винести на суд глядачів свої проблеми, радощі і незгоди. Гостями передачі
стануть сусіди наших героїв, їхні друзі й знайомі.
— Чим ви керуєтеся в своєму житті?
— Мені дуже подобається афоризм, який, на жаль, при всій своїй красивій
парадоксальності не завжди вірний — «Важка праця до багатства не веде».
Але я гадаю, що до багатства, особливо до духовного, веде саме важка праця.
Важка праця для людини, якій вона подобається, — в радість.
