Чергова атака Кремля на сході України, як вважає багато експертів, є військовим супроводом політичного шантажу. Так було під час підписання сумнозвісних Мінських домовленостей, так є й сьогодні, коли Москва прагне змусити Київ до чергової проміжної капітуляції. Тут дуже багато чого залежатиме від внутрішньої стійкості нашої країни, від готовності до боротьби, до протистояння ворогові. Давно відомо, що під час війни нація подібна до трикутника, де кути — це народ, армія й влада. Народ готовий битися й це показав, армія демонструє героїзм, а от влада постійно вагається й вібрує. То пані Савченко, то пан Пінчук вкидають тезу (і є підозра, що вони просто озвучують настрої на верхніх поверхах влади) про можливість «розміну» Криму на Донбас. Кілька років тому такі ілюзії (там вони називалися «Території в обмін на мир») плекали в Ізраїлі. Ізраїльтяни дійсно передали арабам низку територій, але миру у них не отримали, швидше навпаки, опоненти відчули слабкість Ізраїлю і надихнулися можливістю (хоча й примарною) знищити «сіоністського ворога». Тепер-от тандем Пінчук—Савченко пропонує «Крим в обмін на мир». Україна, визнавши відторгнення Криму, миру не отримає. До російських імперіалістів апетит приходить під час їди. Капітуляція України надихне їх на подальшу експансію. Я часто навожу цей історичний приклад: 1938 р. в ім’я миру Чехословаччина здала Гітлеру Судетську область з потужними укріпленнями, які називали «східна лінія Мажино». Узявши Судетську область, Німеччина окупувала всю Чехію з Прагою включно. Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, який особливо гостро відчуває ситуацію, публічно назвав такі пропозиції щодо Криму національною зрадою. Подібні прояви в українському суспільстві, звісно, не радують. Виступаючи на телеканалі ATR, Чубаров сказав, що у нас в Україні немає внутрішньої мобілізації для боротьби до останнього метра української території. Ну, передусім такої мобілізації немає у влади, яка у нас «гібридна», трішки українська, трішки навпаки... Той ж Порошенко, відмовившись від присутності на Пінчук-ланчі, проте все одно зустрівся з цим паном, що демонструє двоїстість позиції Президента.
РОСІЯ ЙДЕ ДО ПРІРВИ
Телеканал ATR показав інтерв’ю заступника глави Меджлісу Ільмі Умерова, який нині перебуває в Криму під прямим тиском ФСБ РФ, але не відрікається від своїх проукраїнських поглядів. Умеров вельми критично оцінив наше керівництво, маючи на це моральне право. Він сказав: «Українське керівництво ніяк не наважується навіть на рішучі заяви, а це відбивається на нашому становищі в Криму, де твориться беззаконня». Ільмі Умеров закликав: «Лідери Української держави мають бути державними мужами, а не корупціонерами». Під цим підпишеться будь-який український патріот. Журналіст Айдер Муждабаєв повідомив, що в російських ЗМІ за наказом Кремля нині пропагують Віктора Пінчука як майбутнього президента України. Російського президента України? На «112 Україна» Андрій Сенченко віддав належне величезній зовнішньополітичній активності Мустафи Джемілєва і Рефата Чубарова, заявивши, що на міжнародній арені для Криму вони роблять більше, ніж все наше МЗС. Говорили й про трагічні події на півострові, пов’язані з витискуванням населення Криму, і про заміну його жителями російських регіонів. До речі, якщо кримчанин у службі зайнятості відмовляється від пропозиції їхати працювати до Сибіру або на Урал, його знімають з обліку й припиняють платити допомогу з безробіття. Московський політолог Андрій Окара сказав, що сьогодні в Криму відбувається третя депортація кримських татар, яким створюють нестерпні умови. На думку Окари, Росія, узявши Крим, йде до прірви, але цей шлях схвалює більшість жителів Російської Федерації.
Телеканал ATR дав ще одну інформацію, що характеризує стан справ у нашому державному апараті.
У славетному місті Львові біженець з Криму і ветеран АТО Павло Довбиш, який дістав бойове поранення, звернувся до відповідного відомства по соціальну допомогу. Львівські чиновники відправили запит на українця Довбиша до органів Російської Федерації. Загалом зі Львова під час війни (!) було відправлено агресорові понад 200 запитів, що повідомляють таким чином ФСБ РФ персональні дані українських патріотів. Українські чиновники співпрацюють з країною-агресором! Ось наслідки політики вищої влади України «ні миру, ні війни...».
ЗАВЗЯТІ «МИРОТВОРЦІ»
На «Еспресо-TV» говорили про боротьбу з російською пропагандою. Розповіли про повчальний випадок. На симпозіумі за участю американських фахівців з піару наші співвітчизники поскаржилися, що Україна має мало грошей на інформаційну війну, а Росія й США — багато. Американці відповіли так: «У ІДІЛ («Ісламська держава Іраку і Леванту») мало грошей, а їхня пропаганда надефективна. Вони цитують Коран і піднімають мільйони людей у всьому світі». Є таке поняття, як духовна сила. Якщо людина, яка відстоює якусь ідею, є носієм такої сили, вона зможе переконати безліч інших людей. Але якщо вона сама не вірить у те, що прокламує, інші тим паче не повірять. Хто в нашій владі сьогодні демонструє непохитну віру в Україну? Вони ж майже всі схиляються й туди й сюди, куди вітер подує.
На NewsOne з’явився політичний діяч 90-х років минулого століття Володимир Чемерис. Колись він ходив у нас у демократах і навіть антикомуністах, на чому і «в’їхав» до Верховної Ради. Його виступ був нудним, Чемерис проклинав праві сили, що для «лівака» природно, й вимагав капітуляції України під кодовою назвою «мир». Вони всі зараз стали завзятими «миротворцями». Їм бракує сміливості прямо закликати до здачі Путіну, тому скрізь торочать про «мир». І тут немає різниці між «ліваком» Чемерисом і «буржуями» Мураєвим і Рабиновичем. Дуже не подобається «лівакові» Чемерису й декомунізація. Ну, звісно, а як же інакше.
Не перестає дивувати радіо «Вести». У них зараз складна ситуація. Держава абсолютно справедливо вимагає назвати кінцевих бенефіціарів цього ЗМІ, а «Вісті» вперто уникають виконання вимоги. Свого часу, працюючи на «Вестях», Матвій Ганапольський у таких випадках, коли слухачі ставили «нетактовне» запитання: хто ваш реальний власник і де містяться джерела фінансування, задушевно відповідав у тому стилі, що, мовляв, якщо вам наше радіо подобається, то яка вам різниця.
Ну, держава, особливо в умовах війни, не просто може, а зобов’язана знати, хто стоїть за потужним інформаційно-пропагандистським холдингом, який, крім радіо, має телеканал, журнал і газету «Вести», яка у величезній кількості безкоштовно роздається на вулицях міст України. Але газета, яку масово роздають на вулицях, — це вже не газета, а листівка, прокламація, засіб пропаганди й агітації. Сьогодні я чув від аудиторії радіо «Вести» ті самі неприємні для радіо запитання, а ведучі знову придурювалися, вдавали, що не розуміють, про що їх запитують, й відчайдушно намагалися «з’їхати» з теми. Така безглузда «конспірація» призводить до появи безлічі чуток про медіа-холдинг «Вести», починаючи з заяв, що холдинг утримується за гроші олігарха Курченка, котрий втік з України, і закінчуючи підозрою про пряме фінансування з Луб’янки. Якщо нічого кримінального в діяльності «Вестей» немає, то чом би чесно не відповісти на обгрунтовані запитання Національної Ради з телебачення й радіомовлення? Натомість «Вести» зайнялися підбурюванням суспільства, спекулюючи на свободі слова» й підштовхуючи свою аудиторію до якихось виступів.
На «Еспресо-TV» у «Політклубі» Віталія Портникова довелося почути цікаву заяву ведучого, з якою автор цілком солідарний. Віталій сказав: «Я мрію дожити до військової цензури в Україні. Він, за його словами, співпрацює з низкою російськомовних ізраїльських ЗМІ й зі свого досвіду знає, як там жорстко контролюється інформація про війну й армію. Йому навіть телефонували представники відповідних ізраїльських служб і пропонували співпрацю, щоб він «не написав чогось зайвого» під час бойових дій. Зате у нас російським спецслужбам навіть не треба надто напружуватися, достатньо уважно читати й слухати балакучих і безвідповідальних українських журналістів. Це коштувало життя певній кількості наших воїнів. І навряд чи родичів загиблих утішать гучні крики про «свободу слова»...
