Є рідкісний тип діяльних людей, від яких віє домашнім затишком і спокоєм. Вони нікуди не поспішають, але ніколи й не спізнюються. Саме до таких особистостей належить доктор теології, протоєрей ставрофорний, парох українського греко-католицького храму Святих апостолів Петра і Павла в місті Новий Сад отець Роман Мизь.
На Балканському півострові отець Роман Мизь відомий ще й своєю дослідницькою роботою. Зокрема, нещодавно вийшов із друку підготовлений та відредагований ним шостий том «Матеріалів до історії українців у Боснії». У ньому вміщено дослідницькі статті українською, сербською та хорватською мовами, а також архівні історичні документи, статистичні дані, інші цінні матеріали, зібрані з різних джерел, які в майбутньому знадобляться тим авторам, котрі працюватимуть над написанням історії українців на Балканах.
— Над шостим томом «Матеріалів до історії українців у Боснії» я працював два роки, — розповів під час нашої зустрічі отець Роман. — Крім того, що зібрав і відредагував статті різних авторів, написав також дві власні роботи: «Українські греко-католицькі парафії в Боснії та Славонії» та «Українські священики на території колишньої Югославії». Випустити у світ шостий том «Матеріалів...» фінансово допомогли наші священики із Боснії та Славонії та українці зі столиці Хорватії — міста Загреба. Крім того, частину грошових витрат на друк взяли на себе українці Іван та Роман Семчишини з Австралії. Нині я вже підготував частину публікацій для сьомого тому «Матеріалів до історії українців у Боснії». Дуже поспішаю, бо з кожним днем відчуваю, як швидко падає зір. І здоров’я слабшає катастрофічно. Відчуваю, що скоро настане моя пора вирушати в дорогу. До Всевишнього...
— Яка ваша головна мрія на цьому етапі життя?
— Щоб в Україні сталися такі демократичні й економічні зміни, які привели б її до Європейського Союзу і НАТО. Щоб українці, які були змушені залишити свою землю, повернулися з інших країн додому. Коли Україна виборола свою незалежність, то нам тут, на Балканах, стало легше дихати, бо ми відчули: у нас нарешті є своя Батьківщина. Це важко передати словами, це можна тільки відчути...
— Отче, ви казали, що ваш батько, дід і прадід були священиками. Ваш син теж пішов цим шляхом. А чому ви особисто стали священиком і чому, народившись у Дрогобичі на Львівщині, поїхали служити на Балканський півострів?
— Я вважаю, що, присвячуючи своє життя службі Божій, священик приносить найбільше добра людям. Особливо на Балканах, де українці живуть фактично в еміграції. Саме завдяки греко-католицькій церкві тут збереглася українська мова й українська культура. Українці за 120 років не асимілювалися серед інших народів. Віра в Бога зміцнює волю людей на Землі, вона тримає їх у вертикальному стані й не дає опускатися на дно. Така місія священика варта найбільших зусиль...
Коли прощалися, мені здалося, що з отцем Романом Мизем я познайомився не сьогодні, а дуже давно і зустрічався з ним багато разів.
