Український медіа-ланшафт за останні півроку зазнав змін. Постійно з’являється інформація про зміну власників ЗМІ. Це торкнулося і телеканалу «Інтер», який має одну з найбільших аудиторій і покриття в Україні. Яким буде оновлений «Інтер»? Яких тенденцій очікувати на вітчизняному медіа-ринку? Про це і багато чого іншого в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» розповіла керівник Inter Media Group, член наглядової ради телеканалу «Інтер», заступник голови Федерації працедавців України, голова Федерації працедавців медійної галузі України Ганна БЕЗЛЮДНА.
— Після повернення на «Інтер» Ви говорили про те, що канал за своєю сутністю може стати громадським. Що Ви мали на увазі? Які теми є громадськими?
— Я дуже високо оцінюю роль телебачення в сучасному житті, його вплив. І тому, розважаючи, інформуючи чи освічуючи, телебачення має бути за своєю сутністю своїй досить відповідальним. І, природно, у «першої кнопки», якою є Інтер, є громадська місія, відповідно, і громадянська позиція має бути чітко вираженою.
Телебачення, окрім інших, виконує й досить серйозну об’єднуючу функцію. Той ефект причетності до якоїсь події, який дає телебачення, особливо в прямому ефірі, не може зрівнятися ні з чим.
Теми для проектів ми беремо з життя, це природно. Питання ідеї. Не проблема просто про щось поговорити. Питання, навіщо про щось говорити, навіщо щось показувати, навіщо про щось знімати проект. У цьому і з’являється сенс, в цьому і є громадянська позиція.
Це не стосується всіх програм 24 години на добу. Але з’являються і з’являтимуться проекти суспільно значимі. Ми переконані — всі, хто працює над цими проектами — що сьогодні в Україні вони потрібні, люди на них чекають.
«ІНТЕР» ПОРУШУВАТИМЕ ТЕМИ «СТАВЛЕННЯ ЛЮДИНИ ДО ЛЮДИНИ»
— Які програми мають бути на оновленому «Інтері»?
— Конкретні програми зі зрозумілих причин я зараз назвати не можу. Якщо йти в логіці попереднього вашого питання — це ті теми, які не залишають людей байдужими. Сьогодні це все, що стосується «ставлення людини до людини». Досить все роз’єднано. Дуже багато людей відчуває відсутність уваги, при тому, що у них родина, робота, друзі, начебто все є — а людина живе, в якомусь своєму відособленому світі. У людей є величезна потреба в спілкуванні.
В світі, коли кожен сам за себе, коли матеріальне часто переважає, коли, якщо ти успішний, то тебе вважають щасливим, реальні стосунки, емоції вже відходять на другий план, а насправді це — найважливіше для людини.
Ми ставитимемо ті теми, які в людях пробуджують природну людську реакцію, не залишають байдужими. Це здійсненно. Телебачення досить серйозно емоційно впливає. Можливо, завдяки нашим проектам щось змінюватиметься на тому світі, в якому ми живемо сьогодні.
При цьому, безперечно, ми хочемо забезпечити високі рейтинги. Ці завдання не суперечать одне одному. Є завдання чисто телевізійні, вони зрозумілі — це збільшення відриву як «першої кнопки». Тому що, як усім відомо, є Інтер і решта каналів.
— Ви ставите перед каналом непрості завдання, але якщо їх виконуватиме «перша кнопка», то й інші канали будуть теж якось змінювати свої підходи до глядача. А глядач готовий до прояву такої громадянської позиції?
— Глядач не просто готовий, я переконана, що в нього в цьому є потреба. Питання в тому, як донести суспільно значимі ідеї. Це питання нашого професіоналізму: які вибрати формати, як зробити так, щоб люди подивилися ці програми. Я сподіваюся, що ми зможемо поєднувати і досягнення цих цілей, і високих цифр.
— А чи можливо успішно реалізувати суспільну функцію телебачення без появи нових героїв?
— Ну, звичайно, неможливо, людина говорить з людиною. І глядач хоче бачити людину, хоче бачити ведучого, хоче бачити зрозумілу для себе особу. На каналі має бути більше впізнаваних осіб і брендоутворюючих проектів. Нові особи вже з’являються і з’являтимуться в ефірі.
— Як ви вважаєте, чому в Україні не так уже й часто з’являються власні зірки? Які телевізійні герої сьогодні нам потрібні?
— Зірок багато не буває. На те вона й зірка. Коли багато зірок, тоді аж занадто ясно (посміхається). По-перше, телевізійним ведучим потрібно народитися. Цього не можна навчитися в принципі, я впевнена. По-друге, звичайно ж, потрібно дуже багато працювати над собою і взагалі багато працювати. І володіти певним набором рис — залежно від формату. Ведучий не може бути цікавим і досить яскравим у ефірі, якщо і в житті не є цікавою особою. Якщо він у житті «ніякий» і раптом — добрий ведучий — так не буває. Це дуже складна робота, плюс публічна, не так просто бути завжди на виду. Тому їх просто не може бути багато. Це ж теж вибір людини — бути ведучим. Я, скажімо, особливо ніколи не хотіла. Хоч у мене й був такий досвід, мені репортерсько-журналістська робота завжди була набагато цікавіша.
В Україні з 90-х і до сьогоднішнього дня, я вважаю, з’явилося чимало осіб цікавих, серед них однозначно є зірки. Вони впізнанні, їх люблять глядачів. Моє глибоке переконання, що потрібні ведучі, які повністю відповідатимуть цьому слову, які будуть у чомусь лідерами для глядача. Ось це важливо, не просто людина, яка добре говорить, симпатична, приваблива і навіть дуже розумна, але має бути якесь посилання, внутрішня потреба сказати щось людям. Для деяких проектів ведучий має бути готовий до граничного ступеня щирості. Ось якщо цього бракує, то людина не стане тим ведучим, на якого сьогодні чекають. Завжди потрібні особистості і лідери. Але на сьогодні, я гадаю, особливо.
Відсутність системи підтримки тих, хто талановитий, але матеріально не підготований до успішного життєвого старту, так званих «соціальних ліфтів» в українському суспільстві — це наслідок домінування «старої» системи мислення, неусвідомлення українською елітою своєї ролі у формуванні держави чи щось інше? Чому так сталося? Як це виправити?
— Бо одну систему зруйновано, а іншу — ще не створено. 20 років — це реально дуже мало. Навіть для однієї людини це істотний період, але не все життя. Просто, скажімо, часу мало минуло, якщо так шукати якесь виправдання. А якщо не шукати, то взагалі сенс у чому? У зароблянні грошей і досягненні успіхів, створенні бізнесу або приводі партій до влади?.. Я так не думаю. Це, звичайно, важливо все, як механізм досягнення цілей, але мета ж має бути якась інша, мабуть.
«ТІ, ХТО ПРОБИВАВСЯ НАГОРУ САМ, ПОБУДУЮТЬ «СОЦІАЛЬНІ ЛІФТИ»
Я вважаю так: якщо людина спроможна, якщо вона хоче, вона все одно свого доможеться, вона не стоятиме і не чекатиме на жоден ліфт. Але, безперечно, суспільство має створювати можливості, бо не можуть усі бути такими сильними і цілеспрямованими. Люди різні, і це нормально. І тому, звичайно, один спроможний пробитися, один із тисячі. Були б умови, були б ці ліфти, як Ви сказали, то тоді був би він один зі ста. Звичайно, це правильніше.
Я гадаю, що зараз пробиваються ті, які можуть і «без ліфтів». І ось потім, коли людина пройшла всі етапи, і сама себе зробила, і чогось досягла, тоді вона спроможна вже й віддавати. Так от, ці люди ці ж таки ліфти й збудують. Просто, наразі їх не так багато, як нам усім хотілося б.
— Прокоментуйте, будь ласка, продаж UMH group. На вашу думку, це добра новина чи сигнал про небезпеку? Називаються різні причини: від простого перерозподілу медійного ринку до старту медіа-війни між олігархами. А ви як вважаєте, що в основі?
— Це добра новина. Я рада за Бориса Ложкіна, це добра угода, вочевидь. Український медіахолдинг — успішна компанія. У мене найбільш позитивні враження від роботи з UMH під керівництвом Ложкіна. Він виконав серйозну роботу, вклав дуже багато сил до цього холдингу, він дуже професійна і самодостатня людина. І те, що він вирішив продати бізнес і займатися новими проектами, я прекрасно розумію. Людина не повинна зупинятися на досягнутому.
— Як цей продаж вплине на подальшу роботу холдингу і в цілому українського медіа-ринку?
— Я не знаю про цю угоду більше, ніж усі інші. Якось воно буде, подивимося. Якщо, в принципі, люди захочуть у цьому бачити бізнес, то вони бачитимуть у цьому бізнес. Якщо вони захочуть це перетворити на знаряддя проти чогось або на механізм для досягнення чогось, це буде їхнє рішення. Вони можуть це залишити в тому вигляді, в якому є. Вони можуть це розвинути, вони можуть це знищити. Звідки я знаю, яким шляхом вони підуть? Це їхній вибір.
— Оцініть за 12-бальною шкалою розвиток інформаційного простору в Україні.
— Вісім балів. На ринок впливає багато чинників. Для будь-якого бізнесу важливо, щоб економіка розвивалася. Зростання рекламного ринку дуже важливе для розвитку медіа. Безперечно, як і будь-яка інша галузь, медіа залежить і від позиції держави, її готовності створювати умови для розвитку медіаіндустрії. Важлива активна позиція представників індустрії, безперечно, — в захисті і просуванні своїх інтересів. Потрібно домагатися тих умов, які дозволять нам усім розвиватися.
«У СУЧАСНОМУ СВІТІ У ЛЮДЕЙ ДУЖЕ СЛАБКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СЛОВА»
— Європейські експерти говорять, що нинішній стан українського медіа-ринку багато в чому зумовлений тим, що більшість власників каналів, газет, якихось радіо, вони розглядають медіа не як бізнес, а як засіб політичного впливу.
— Я з цим не згодна категорично. Чесно кажучи, у сучасному світі дуже, я вважаю, слабка відповідальність у людей за слова, у тому числі і в Європі, і де завгодно. Тобто, якщо людина народилася в Європі і у неї паспорт, припустімо, якоїсь країни Євросоюзу, це ще не означає, що вона краща або розумніша, ніж ми з українським паспортом. Важливий реальний досвід і реальні знання, а не оцінки якихось експертів лише на тій підставі, що вони «європейські». При всій моїй повазі до європейців і любові до Європи.
— Але, ви ж не заперечуватимете, що сьогодні деякі українські ЗМІ використовуються як знаряддя?
— Я не заперечуватиму, що в усьому світі ЗМІ використовуються як рупор для донесення різних поглядів. Для того вони спочатку і створювалися, пробачте мене, звичайно, за трансляцію очевидних речей. Це такий бізнес. У кожного бізнесу своя специфіка. Який кінцевий продукт медіа? Це громадська думка, суспільна свідомість. Так у всьому світі. Не пересмикуймо тут і не граймо в якість такі несправжні ігри. Якщо продовжити цю відповідь, то я, природно, на 100% переконана, бо відповідаю за цю ситуацію, що Інтер-медіа-група — це реальний бізнес, який переживає певні складнощі, як і вся телеіндустрія в цілому. Але виходячи з того, які цілі, вимоги сьогодні висуваються з боку акціонерів, звичайно, це бізнес. Не буває іграшок такого масштабу. Це потрібно розуміти. І те, що я бачу, я спілкуюся зі своїми колегами, з керівниками інших телегруп, звичайно, це — бізнес.
— З чого складається ваше щоденне інформаційне меню?
— Бракує часу самостійно прочитувати все, що хочу. Тому мій день починається з короткого моніторингу всіх ЗМІ за темами, що цікавлять мене.
— Але ж є у вас видання, які ви обов’язково читаєте або переглядаєте, якщо з’являється вільна хвилинка?
— Читаю переважно в літаках. Якщо у мене є вибір, то віддаю перевагу книгам. Звичайно ж, є видання, до яких я ставлюся з повагою і зацікавленням. Безперечно, до них належить «День». Читаю «Комментарии», «Фокус».
«НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ ІЗ СЕБЕ»
— Ви якось сказали, що якби українська преса була б якіснішою, Ви б, мабуть, її більше читали. Чого бракує нашим ЗМІ, можливо послідовності у відстоюванні національних інтересів?
— Питання не в національних інтересах. Я не читаю багато що тому, що мені це не цікаво. Мені не подобається, як це написано — я уважно ставлюся до слова. Я не хочу засмічувати свій мозок якимись банальними формулюваннями. Або не читаю, бо я це і так знаю, або думка автора мені не цікава. Бо він для мене не авторитет. Я б хотіла, щоб була в Україні одна масова щоденна газета, яку у тебе є потреба почитати вранці. Як є в багатьох європейських країнах. Якщо хтось врешті-решт зробить таку газету, то люди йтимуть і купуватимуть її вранці. І час для неї я знаходила б однозначно, бо розуміла б, що разом зі мною її читають ще мільйони людей.
Що стосується національної ідеї — це дуже важливе питання для всіх. Не лише для медіа. Тут потрібно ставленню один до одного повчитися. Здоровому патріотизму потрібно повчитися, і гордість за країну навчитися відчувати, приймати успіхи інших.
Національна ідея... — Так дайте нам національну ідею! — А може ти сам подумаєш, яка національна ідея? Ця активна позиція з себе починається. Не всім вона, до речі, потрібна — люди різні. Якщо ми говоримо про активну частину суспільства, то потрібно вимагати не від інших, а від себе — більше користі буде!
— Як досвідчений менеджер скажіть, чи вважаєте ви реальним створити в Україні успішний культурно-історичний телевізійний продукт, і що для цього потрібно?
— З погляду бізнесу я однозначно скажу — це буде неможливо. Він буде дотаційним, він не принесе прибутку. Це буде дуже дорогий проект, адже для того, щоб його дивилися, він має бути якісним. Теоретично, це в якомусь вигляді, в якійсь частині можна буде зробити лише в рамках існуючої комерційної схеми, в якій працюють канали.
«МИ ЗАЙМАТИМЕМОСЯ ДОКУМЕНТАЛЬНИМ КІНО»
— Спираючись на свій досвід, скажіть, чому сьогодні практично не знімається українське документальне кіно?
— Дві причини: люди і гроші. 2007 року, коли я як генпродюсер прийшла на Інтер, я створила документальний продакшн у групі, який виробляв чималу кількість документальних фільмів. У нас була успішна лінійка в 22.30, були високі показники перегляду. Документалістика була відмінною рисою Інтеру. На жаль, ця лінійка пішла з ефіру. Я не аналізуватиму, це все було після мене. Я у цей жанр вірю, він запитаний, він людям потрібен. Але це не так просто відродити. Ми вже займаємося документальним кіно. Інтер зняв фільм про Квітку Цісик, в ефірі був фільм про легендарного тренера Динамо-Київ Олега Базилевича, до роковин відходу Богдана Ступки Інтер зняв фільм «Забудьте слово смерть», у день Хрещення Русі ми покажемо тематичний документальний фільм власного виробництва. Ми займатимемося документальним кіно, питання — в якому обсязі. Час покаже!
— А чи буде «Інтер» збільшувати долю продукту власного виробництва українського за змістом, продукту про саму Україну?
— Ми розвиваємо і розвиватимемо власне виробництво. Буде частина продукту, як ви кажете, українського за змістом, але для мене це взагалі непринципово. Я вважаю, що інформація не повинна замикатися в рамках державних кордонів. У світі дуже багато цікавого — ідей, людей, подій. Українці дуже мало знають про світ. Слава Богу, хоч їздять уже більше. Інколи себе можна краще взнати, якщо подивитися чиїмись очима.
«ТРЕБА СТВОРИТИ УМОВИ, ЩОБ ЗАГАЛОМ МЕДІА-ГАЛУЗЬ НЕ РУЙНУВАЛАСЯ, А РОЗВИВАЛАСЯ»
— Ви очолюєте Федерацію працедавців медійної галузі. З цього майданчика ви ініціюватимете зміни в оподаткуванні (інші законодавчі зміни) для національного теле- і кіновиробника?
— Безперечно. Якщо ми хочемо зберегти телевізійне виробництво, яке має свої традиції, досить добру якість, воно конкурентоспроможне на інших ринках, то ми повинні створити ці умови. Країна, я маю на увазі. Бо зараз індустрії реально важко. Ми хочемо зберегти нове українське телебачення для глядача і для країни.
Країна має створити сприятливі економічні умови, щоб у цілому медіагалузь не руйнувалася, а розвивалася. Якщо підтримка держави і суспільства буде — буде поштовх до серйозного зростання й розвитку. Розвиток телевиробництва в Україні — це робочі місця, це зростання професійної кваліфікації наших фахівців — операторів, режисерів, журналістів і под.
— Чому Федерація працедавців України та «Інтер» підтримали і провели в Запоріжжі концерт «Весна на Зарічній вулиці»?
— Бо ми повністю поділяємо позицію Федерації і глави Федерації Дмитра Фірташа в цьому питанні. Це була спецподія, з абсолютно зрозумілою ідеєю. Федерація хотіла подарувати людям свято, сказати мільйонам людей «дякуємо за їхню працю. Вони нелегко працюють, щодня, може не за дуже високу заробітну платню, як хотілося б усім, включаючи власників. Але це один бік питання. Важливий, безперечно. Але є й інше — про що ми говорили на початку розмови — це ж життя, людям потрібне багато що, і говорити «дякую» теж. Людина повинна розуміти, що комусь важливим є те, що він робить. Що хтось про це думає і цінує. З цього починається нормальне ставлення до людей і до своєї справи. Тому коли виникла ця ідея, я активно її підтримала. Запропонувала формат, творче розв’язання. Я дуже рада, що цей проект відбувся, що він був успішним і він запам’ятався. 40 тисяч глядачів прийшли на концерт у Запоріжжі. Були високі цифри в ефірі на «Інтері», ми виграли. Значить, це потрібно людям. Ось це і є громадянська позиція.
