У німецькому видавництві Heyne вийшла книга, що описує життя дружини колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля. Її написав журналіст Херіберт Шван. Вона має назву «Жінка поряд з ним. Життя і страждання Ханнелоре Коль». Книга посідає перше місце в списку бестселерів нехудожньої літератури через відвертість описуваних подій.
Передбачити успіх книги було неважко. Дружина Гельмута Коля, яка ніколи до цього не викликала симпатій і інтересу, вразила Німеччину 10 років тому, покінчивши життя самогубством 5 липня 2001 року. Тоді її вчинок пояснили депресією внаслідок хвороби — алергії на світло, адже вона виходила на прогулянки тільки вночі. Лише книга пояснила, чому так сталося: Ханнелоре, коли їй було 12 років, згвалтували радянські солдати, а потім викинули її з вікна першого поверху, що було досить високо над землею. За її словами, «як мішок з цементом». Вона отримала травму хребта, що давалася взнаки все життя.
Розповідає автор книги, з яким Ханнелоре підтримувала знайомство впродовж багатьох років, Херіберт Шван:
— Ханнелоре разом з матір’ю, у компанії ще однієї сім’ї їхніх друзів, утікала від радянських військових частин, але біженці раз у раз стикалися з тими, від кого вони намагалися втекти. В одному з містечок, де вони зупинилися, 12-річну Ханнелоре згвалтували. Вона сама розповіла мені про це під час однієї з нічних прогулянок. Це сталося після мого уточнювального запитання, оскільки з її розповіді за деякими замовчуваннями й натяками можна було зробити таке припущення. Розповіла без деталей. Цей факт підтвердили дві її подруги, чоловік і двоє синів, що дізналися про це після того, як стали повнолітніми.
Шок і психічна травма від згвалтування залишили слід на все життя. З цією травмою асоціювалися, ставши назавжди ненависними їй, запахи чоловічого поту, часнику й алкоголю, а також звуки російської мови. І ось, коли Коль уже був канцлером, а в Росії почалася перебудова, доля завдала Ханнелоре нових страждань. Розповідає автор книги:
— Як дружина канцлера, вона була зобов’язана зустрічатися й проводити час з Раїсою Горбачовою, з самим Горбачовим, а пізніше — з Єльциним і його дружиною. Державних візитів було багато, і таких зустрічей було багато: і у Берліні, і у Москві. Під час одного з візитів Михайла Горбачова до Берліна німецьке міністерство іноземних справ спланувало програму спільної поїздки Раїси Горбачової й Ханнелоре Коль Німеччиною. Одним з пунктів програми були відвідини радянського військового кладовища в землі Північний Рейн-Вестфалія. Обох пані привезли туди. Ханнелоре Коль не могла позбутися нав’язливої думки, що тут, на цьому кладовищі, можуть лежати її мучителі. Спогади про пережите 1945-го мучили її під час цієї поїздки. Ніхто з тих, що планував програму офіційного візиту, не знав про факт згвалтування. Гельмут Коль міг, напевно, зробити так, щоб цей пункт програми було виключено, але й для нього було непросто знайти пояснення цьому, а справжню причину він називати не хотів. Мабуть, через інстинктивне відторгнення Ханнелоре так і не вдалося зблизитися з Раїсою Горбачовою, знайти спільну мову, як їй це легко вдавалося з дружинами американських президентів.
За свідченням автора книги, Ханнелоре Коль завжди знала, що не повинна «висовуватися» і що їй краще залишатися в тіні чоловіка. Вона й була його тінню, а окрім цього — «людиною у футлярі», внутрішні переживання якої до появи книги були практично невідомі. Що мотивувало Ханнелоре Коль до такого самозречення? Адже багато її близьких подруг не раз радили розлучитися з Колем, з цим, за їх словами, нарцисом і макіавеллістом, і жити власним життям.
Говорить Херіберт Шван:
— Це результат суворого християнського виховання. Прикладом були батьки, адже Ханнелоре була переконана, що, давши одного дня згоду стати дружиною, жінка погоджується й приймає все, що з цим пов’язане. Чоловік при цьому відіграє головну роль, а роль жінки — підпорядкування, — пояснює Херіберт Шван.
— Ханнелоре Коль познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, коли їй було 15 років, а йому — 18. Одружилися вони після 12 років знайомства, 1960-го. Через три роки Ханнелоре народила свого первістка — Вальтера, а ще через два роки другого сина — Петера. Після того, як Коль став канцлером, а сини виросли й покинули батьківську оселю, вона взялася за справи фонду її імені, де й донині допомагає тим, хто страждає на захворювання центральної нервової системи. Але це дозволило лише на якийсь час заповнити душевний вакуум. У 1993 році Ханнелоре Коль зробила першу невдалу спробу накласти на себе руки: вона попросила викликаного лікаря зробити їй ін’єкцію пеніциліну, знаючи прекрасно, що у неї алергія на всі антибіотики. Вона пережила алергічний шок, довго була між життям і смертю. Як наслідок, у неї з’явилася алергія на спеку й світло.
Вона не знайшла душевного спокою навіть після того, як Коль пішов з політики. Звинувачення, що посипалися на нього через незаконні анонімні пожертвування в касу партії, завдали його дружині нищівного удару. Коль відмовлявся, незважаючи на її прохання, обнародувати імена таємних спонсорів. Тоді вона благала переконати жертводавців розголосити свої імена. І все це — задля захисту родини і власного спокою. Та Коль залишався вірним даному слову і зберігав мовчання, хоча це й коштувало йому поста почесного голови партії «Християнсько-демократичний союз». Кілька разів Ханнелоре публічно образили на вулиці. Життя її зробилося нестерпним і втратило сенс. Вона, ретельно обміркувавши свій відхід, написала 20 прощальних листів: чоловікові, синам, близьким друзям і подругам. У них було прохання зрозуміти її, була смиренність. Вона нікому не докоряла, навіть тому, чиєю тінню була все життя.
