Справді, цікаво стежити за тими, хто спостерігає чи підглядає у замкову шпарину. Навіть, якщо двері ведуть не до спальні, а до так званого "світу ділових людей". Останніми тижнями моїм найулюбленішим видовищем стали передачі "Фінансовий огляд" і "Фінансовий зріз", які на УТ-1 готує одна команда з 20 чоловік. У них є інтрига й провокація, незважаючи на зовнішню прагматичність.
Почнемо з того, що їхній ведучий Володимир Коломієць блискуче витримує імідж (рідкість на каналах нашого УТ) - клерка у вигнанні, котрий багато знає, а тому й такий засмучений. Його композиції невдавано коректні, однак з бісовою іскоркою іронії. Це у звичному для його офіціозу тексті, написаному мовою недомовок! Тарабарщина спеціальних термінів, яка нічого не значить для більшості населення нашої країни, вміло перемежовується з репортажами, які незмінно готують (чи лише озвучують?) виключно жінки. Швидкість промовляння текстів нагадує мелодійне щебетання "мовою птахів" втаємничених. Заціпенівши від раптового здогаду: а чи не звичайний це інформаційний "пилосос", не вірячи вухам своїм, пробуєш просто дивитися, вже не прислухаючись.
У заставці передач використано кубик, що летить, на гранях якого замість звичних крапочок крутяться банкнотні портрети. У сюжетах - переважно одні й ті ж діячі, впевнені в завтрашньому благополуччі, котрі непогано виглядають і за широкими столами кабінетів, і в просторих банківських залах. Кліпоподібна перебивачка, що повторюється: пачки всіляких банкнот, купюри, що накопичуються стосиками і шалено миготять у лічильній машині. Візуальна метафора гранично ясна: ставки зроблено, панове! І як акуратно!
Та очам своїм, як і вухам, вірити нині не можна. Ні побачене, ні почуте ніяк не відбиває те, що відбувається. Наприклад, пенсіонери кладуть в ощадбанк на депозит до смішного скромну суму щомісячних. Тут же улюблена моя передача повідомляє, що НБУ з якихось там причин зменшує кредитні ставки по депозитах і продовжуватиме цей процес. Тисячі вкладників отримують маленький папірець, де написано не три відсотки, а два. Дрібниця? А в масштабах підсумовування скромних вкладів? І про це мовиться спокійно і ніби між іншим. Мимоволі задумуєшся: а чи не час уже переходити з пташиної елітарної та інших спецмов макропроцесів (включаючи іронічно-ігровий, який викликає такі позитивні емоції) - на загальнодоступну? Щоб нарешті стало зрозуміло, чи варто взагалі грати, ризикувати, довіряти. Адже бюджет і фінанси - це не лише в них, тих, хто на екрані. Чи там - наявність гри, а в нас - відсутність грошей?
