На Першому національному телеканалі з’явилося цікаве відгалуження — UA:Крим, що працює доволі змістовно. Зокрема, можна виділити сюжети про видатних українців. Нещодавно переглянув один із них, присвячений великому кардіохірургу Миколі Амосову. І було дуже приємно побачити на екрані примітку: «За інформаційної підтримки газети «День».
Але особливу увагу привернув теледіалог Івана Драча та історика Юрія Шаповала. Бесіда відбувалася в рідному селі поета, співрозмовники неквапно блукали сільськими стежинами, розмовляючи про вічне. Не уникали й актуального. Іван Федорович ділився своїм болем, мені, кримчанинові, дуже близьким. Він сказав: «Як безглуздо здали Крим... Мене вчили, коли я стояв на посту: «Стій, хто йде? — Стій, стріляти буду!». А на третій раз стріляю. То хіба так було в Криму?» На його запитання відповів новий документальний фільм «Русский мир» на каналі ICTV. Там якраз демонстрували перипетії зими і весни 2014 року на півострові. І прозвучала фраза, яку цілком можна визнати моментом істини: «Українські війська в Криму так і не отримали наказу відкрити вогонь». Це безумовна відповідальність вищого військово-політичного керівництва України. А нам так довго брехали, що робиться все можливе. Розповідали нескінченні казки про те, що армії не було, що в Криму була суцільна зрада, лише про зраду в Києві не вважали за потрібне розповісти. Тим часом армія, роззброєна, деморалізована, кинута напризволяще, була. І чекала наказу, якого вона не отримала. Віддати наказ — значить, узяти на себе відповідальність. А як наша влада любить відповідальність, ми знаємо. Ось чому дуже багато офіцерів не захотіли мати справи з такою владою. Бо не було жодної довіри (а чи є воно сьогодні?) до верхів, які під час «Х» виявилися ні на що не здатними. Влада, яка здатна лише наповнювати свої кишені твердою валютою, але не хоче і не може захистити національні території, це не влада, а сміття. Хто піде за таким сміттям? Як слідувати за владою, яка не викликає ні найменшої поваги?
ЗАРУЧНИКИ ОЛІГАРХІВ
Нинішні лідери люблять все звалювати на «попередників». Але армію знищували не лише за Януковича. Тут і Кучма, і Ющенко доклали руку. Багато що можна назвати, але достатньо пригадати, як при Кучмі перейшли на територіальну систему формування Збройних сил України, і ми отримали замість української армії армію кримську, наддніпрянську, галицьку, донбаську тощо. Все це зіграло свою роль у 2014 році...
Про що думали на Банковій, якщо командувач Військово-Морськими силами України в Севастополі отримував таку ж зарплату, як старший прапорщик російського флоту? Зрозуміло, справжній український патріот, навіть сидячи на хлібі і воді, Україну не зрадить, проте... Російські офіцери в Криму отримували грошову допомогу в два рази вищу, ніж їх колеги в Новоросійську, Анапі, Туапсе, Геленджику. За те, що служили в іноземній державі, Україні. Колеги їх за це недолюблювали і коли до Новоросійська приїжджала комісія зі штабу Чорноморського флоту, з Севастополя, казали: «Севастопольські «дурні» приїхали». Тут треба дещо пояснити. У Гулагу «дурнями» називали тих ув’язнених, які влаштовувалися на легші роботи: в бібліотеку, на кухню, в санчастину, уникаючи каторжної, виснажливої праці на лісоповалі, в шахті, на хімічному виробництві. В даному випадку, «дурень» — це хитра людина, яка добре влаштувалася. Але українське керівництво чомусь не замислювалося (немає такої звички й досі!), чому Москва на українській території платить своїм офіцерам набагато більше, ніж у Росії, для чого це робиться і чим має закінчитися. Справедливо і з гіркотою констатував Іван Федорович Драч: «Дурість і бездарність нашої влади мене приголомшує». В епоху великих патріотичних випробувань Україна потребує національних аскетів, на високих постах, а замість них маємо ненажер і ласолюбів, які ніяк не можуть насититися...
Поки Україна залишається заручницею олігархів, у нас немає ані сьогодення, ані майбутнього.
БЕЗДАРНА ПОЛІТИКА
На «112 Україна» сталася трагікомічна історія, що викликає сумні роздуми. Там надали слово в ефірі московському політологові Станіславу Бєлковському. Бєлковський добре володіє державною мовою України і говорив українською. Але ведуча українського телеканалу наполегливо в діалозі з ним на українську не переходила. І вона, і ми всі (завдяки їй!) в цій ситуації виглядали абсолютно по-ідіотськи. Можливо, на «112» переглянуть своє ставлення до державної мови? Хотілося б... Телебачення — це публічна сфера, а не сфера приватного спілкування.
Потім на «112» з’явився незрівнянний Олег Ляшко. Він прямо виступив проти блокади «ДНР/ЛНР». І ще раз цим самим підтвердив свою схожість з Жириновським, який жорстоко шельмував Єльцина, але голосував завжди так, як потрібно було владі. За що влада його й цінувала... Сьогодні позиція на блокаді «людини з вилами» майже повністю відображає позицію Порошенка-Гройсмана. Після цього Ляшко може знову громити їх на всіх телеканалах. Вони потерплять. «Головного радикала» дуже підвів його нардеп Артеменко з планом здачі Криму в оренду Путіну. Або Ляшко хитрує і веде якусь закулісну гру, або просто став жертвою своєї власної бездарної (як і у його опонентки Тимошенко Ю.) кадрової політики.
Треба ж дивитися, кого в партійний список береш, з ким справу маєш. А тепер полум’яний критик Тимошенко, яку він називав «московською зозулею», сам через Артеменка заслужив у політологів титул «московського півня»... Між іншим, на «112 Україна» не показали е-декларацію пана Ляшко, а коли в програмі «HARD TALK» Наталії Влащенко була віце-спікер Верховної Ради Оксана Сироїд, її декларацію продемонстрували. Правда, там не виявилося нічого цікавого. Ви вже на «112 Україна» або всі е-декларації показуйте, або жодних, а то якась дивна вибірковість виходить...
На ICTV у програмі «Свобода слова» обговорювали ту ж саму блокаду «ДНР/ЛНР». Публіці поставили питання: «Мета блокади в прискоренні реформ чи в дестабілізації ситуації в Україні?» 59% кажуть, що в прискоренні реформ. 41% — в дестабілізації.
У дискусії взяв участь міністр культури Євген Нищук.
Правда, йому ведучий поставив питання не по темі: «Чи не приведе повторний розгляд питання про українську мову до дестабілізації?».
Тобто на ICTV вважають, що російська мова не дестабілізуватиме, такий гріх водиться лише за українською. Дестабілізація йде від того, що 25 років в Україні це питання не вирішувалося на тлі масової русифікації, яка в ЗМІ, в публічній сфері здійснюється доволі послідовно та ефективно. Хоча, ймовірно, що тотальне домінування російської мови в Україні гарантує нам рабську духовну залежність від Москви.
В Україні, якщо це дійсно Україна, має домінувати українська мова. Нам постійно підкидають помилкову ідею, що нібито російський напад на Україну стався через українізацію. Події в Криму і на Донбасі — це наслідок не українізації, а майже повної відсутності її в цих регіонах. Понад 20 років офіційний Київ відмовлявся від важкої, але необхідної української культурно-просвітницької роботи на сході і півдні країни. Влада практично нічого не робила, аби протистояти інформаційній та ідеологічній окупації України. В Криму і на Донбасі така окупація була тотальною.
ПРО... КУЛЬТУРУ
Представник громадської організації «Вільні люди» Сергій Кузан запитав про те, що робиться для захисту української культури в умовах війни. Нищук щось там відповідав. Але ж ми бачимо, що робиться явно недостатньо. Однак добре вже те, що наша армія починає позбавлятися від радянсько-російської уніформи. Проте прославляння сталінських маршалів і генералів у назвах військових академій, училищ і окремих з’єднань ще залишається. Під час війни очищення могло б відбуватися набагато швидше. На декількох телеканалах шеф СБУ Василь Грицак і генпрокурор Юрій Луценко розповіли про те, що і так упродовж багатьох років було відомо вочевидь усім, хто хотів бачити і чути. За чисельними суспільними істериками з приводу російської мови, федералізації стояли і стоять російські спецслужби, агентура (часто платна) Російської Федерації в Україні.
Тому провокація цих тем, організація відповідних конференцій, «круглих столів», симпозіумів тощо мають викликати серед української громадськості природну підозру, а серед компетентних органів — бажання захистити державну безпеку України.
