РЕГІОНАЛЬНІ ЗМІ
У Криму, який називають «уламком СРСР» і де російські ЗМІ поширеніші, ніж в інших регіонах країни, можливо, читачі та глядачі більше за інших українців вірять слову, надрукованому на газетній шпальті й вимовленому з екрана телевізора. Тут також сильніша свята віра у справедливу владу та у всесилля вождя, тут досі вважають: як вождь скаже, так і буде. Неодноразово переконувався, що бабусі-читачки з кримської глибинки, котрі все своє життя знали, що єдина газета півострова — це «Кримська правда», яку їх змушував виписувати колгоспний парторг, досі не підозрюють про те, що є безліч інших цікавіших газет. Вони за інерцією все ще виписують стару газету, яка не міняє навіть стиль заголовка, щоб не сполохати довірливих читачок. Значно легше експлуатувати стару довіру, ніж змінитися і стати адекватним часу, ніж заслужити новий авторитет.
Водночас нові газети, які нещодавно вийшли у Криму, вважають за краще заробляти популярність не стільки змістом, скільки доступністю. У містах Криму безкоштовно розповсюджуються не лише «Вечірнє місто», але задарма роздається нова газета «Головний проспект», безкоштовно розповсюджує інформацію споріднене з нею інтернет-агентство «Е-Крим», що входить у той самий, що і «Головний проспект», медіа-холдинг, який, за чутками, фінансується губернатором Московської області Борисом Громовим. Розповсюджує безкоштовно свої повідомлення також російське агентство «Новий регіон— Крим», що є дочірнім підприємством однойменного агентства, штаб-квартира якого розташована в... Єкатеринбурзі. Що спільного між Уралом і Кримом, і який інтерес має уральське агентство, що найняло у Криму колектив на своїх ідеологічних умовах, видно зі змісту поширюваної інформації — в більшості випадків це скандальні статті, приправлені значною частиною здогадок, чуток, інтерв’ю з ангажованими політиками, суміш різнорідних нападів на все українське — від Президента до мови й освіти. Агентство фактично веде інформаційну і психологічну війну проти України як країни. «Новий регіон— Крим» — інформаційна підтримка Чорноморського флоту, всього російського й антиукраїнського.
Днями у Криму відбувся круглий стіл «Влада. Медіа. Громадянське суспільство — прозорість комунікацій», на якому голова Національного комітету з утвердження свободи слова при Президенті України Тарас Петрів і голова спостережної ради фундації «Суспільність» Олег Рибачук, заступник голови незалежної медіа-профспілки України Сергій Гузь зустрілися з кримськими журналістами. Відомий кримський журналіст Олександр Денисенко дорікнув київським колегам за те, що вони не розуміють специфіки Криму, намагаються все більше ЗМІ перекласти українською мовою. На його думку, проблема кримської журналістики полягає не в мові, можна і російською мовою публікувати патріотичні, як він сказав, «продержавні» матеріали, а в якості та рівні самої кримської журналістики. На його думку, ситуація в журналістиці України, і Криму зокрема, й узагалі в інформаційній сфері країни є загрозою національній безпеці. «Це не журналістика, це кілерство...» —каже він.
Багато хто засудив антиукраїнські й антитатарські матеріали, що частішали у пресі й інших медіа, однак пропонували рецепти для лікування цієї «хвороби» явно несерйозні. Наприклад, багато хто висловлював думку, що такі явища можна подолати за допомогою комісії з журналістської етики. Хоча відома своєю активною нелюбов’ю до України «Кримська правда» вже має на своєму рахунку і попередження комісії з журналістської етики Спілки журналістів України, і попередження прокурора Криму щодо неприпустимості розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
Наприклад, голова Кримської регіональної організації НСЖУ Людмила Хорошилова з болем та усвідомленням усієї глибини проблеми говорила, що високопрофесійна журналістика як соціальний інститут фактично вмирає, що особливо виразно помітно у Криму. Наше життя перетворилося на хронічні вибори, і журналісти живуть від виборів до виборів у очікуванні можливості заробити якомога жирніший шмат на виборчій рекламі. Процес саморегулювання в журналістському середовищі, яке має тримати якість професії на рівні соціальної відповідальності, зараз не працює. Видання, телерадіокомпанії, більшість із яких приватні, комерційні, політично ангажовані, що сковує творчу свободу, особливо молодих журналістів, змушених підлаштовуватися під інтереси засновників і видавців. Усе це негативно відбивається на особистих переконаннях, принципах людини, на дотриманні норм журналістської етики...
Інші наші колеги стверджували, що погіршення якості видань, тематична бідність, втрата соціальної відповідальності, патріотизму, продажність, виконання політичних і комерційних замовлень журналістами, гнітюча та принизлива «жовтизна» — це процес деградації журналістики як соціального інституту. Насамперед, це свідчення підготовки журналістів, що серйозно погіршилася, коли з’явилося безліч факультетів журналістики, хоча вони не володіють ні потрібною кількістю викладачів, які мають достатній досвід у журналістиці, ні потрібними підручниками, ні базою для організації якісної професійної практики. Але головним чином деградація журналістики — це наслідок деградації політичної та правової сфер держави. Звісно, в Україні є окремі зразки високопрофесійної журналістики, проте вони лише винятки, які підтверджують правило, що свідчить про те, що процеси деградації професії стосуються переважної маси журналістики, яка все більше перетворюється на бездарне ремесло, і деградації журналістів, котрі все більше перетворюються на низькооплачуваних підмайстрів політиків і бізнесменів.
Журналістика — адекватний зріз суспільства з усіма його характеристиками. І якщо країна не має високої патріотичної політики, якщо у країні розбалансована і деградована правова сфера, якщо країну роз’їдає корупція та розбещені хабарами правоохоронні органи, якщо судова система побудована на оплаті будь-яких рішень, якщо в економіці переважають технології дерибану власності в інтересах невеликого клану олігархів — то звідкіля ж у ній узятися високопрофесійній та якісній журналістиці? Звичайно, наша журналістика хворіє на ті самі хвороби, що й усе кримське суспільство. І для лікування її недуг потрібні вже не комісії з етики, оскільки вони, скоріш за все, формуватимуться тими ж політиками, які роблять замовлення на антиукраїнські, антитатарські й кілерські статті, а застосування карного законодавства...
Учасник круглого столу Рагім Губатов, редактор Алупкінської газети «Алубіка», розповів про те, що у його місті журналістів пропускають на сесії міськради вибірково, за вказівкою голови. З цієї нагоди у Криму поширена заява комітету з моніторингу свободи преси, було звертання журналістського активу до прокуратури, органів влади, однак винних не покарано, а становище з гласністю та ставлення до журналістів не змінилося. Лідер однієї з українських організацій Олег Фомушкін розповів, що навіть на умовах оплати зі ставок реклами кримські газети відмовляються публікувати проукраїнські матеріали, боячись викликати невдоволення своїх видавців.
Кримський незалежний центр політичних дослідників і журналістів, громадський комітет з моніторингу свободи преси у Криму цього року вже увосьме видав щорічник «Біла книга кримської журналістики», в якій зазначено всі випадки тиску й цензури, нападів, залякування, погроз і побиття журналістів, випадки взяття під варту й затримань, приклади обмеження журналістської діяльності, ускладнення доступу до інформації. Під час презентації щорічника представники кримських ЗМІ зазначали, що процес збирання суспільно значущої інформації сьогодні вкрай ускладнений. Голова Кримського незалежного центру політичних дослідників і журналістів Володимир Притула зауважив, що в автономії існують дві основні проблеми, які заважають роботі журналістів. «Одна з наших головних проблем — це багато випадків перешкоджання законній діяльності журналістів, напади, загрози життю. Жоден із цих випадків не був розслідуваний до кінця. Жодного зі зловмисників не покарано досі», — заявив він. Володимир Притула нагадав, що минулого року виникали проблеми у журналістів Чорноморської телерадіокомпанії, які знімали сюжет про відправку спецпоїздів із прибічниками Партії регіонів до Києва. Також не було розслідувано до кінця напади учасників мітингів на телегрупи телерадіокомпаній «Неаполь» і «Новий канал» у Криму, він нагадав і про випадки зриву прес-конференцій представниками політичних партій із фізичним впливом на журналістів. «На жаль, правоохоронні органи, беручись за розслідування, практично до кінця його не довели», — підкреслив він.
Другою проблемою, яка заважає роботі журналістів Криму, є відсутність оперативного доступу до інформації в органах влади автономії. Володимир Притула нагадав, що згідно з законодавством, чиновникам дається цілий місяць для того, щоб дати відповідь журналістам, і «чиновники цим користуються». «На жаль, можливості оперативно отримувати інформацію від органів влади досить обмежені. Це багато в чому пов’язане з політичними перевагами самих чиновників, а також політичною орієнтацією засобів масової інформації», — підкреслив він. Голова Кримської асоціації вільних журналістів Ліля Буджурова зазначила, що останнім часом у кримських ЗМІ почастішали публікації, що розпалюють міжнаціональну й міжконфесійну ворожнечу. Вона зауважила необхідність створення спеціальної комісії журналістських розслідувань у Криму. «Щоб ця комісія швидко реагувала на такі речі, як розпалювання міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі у Криму, а також на публікації, що ображають людей за національною ознакою», — пропонує Ліля Буджурова.
