Телебачення незалежної Грузії має неповторний колорит. Наприклад, особливу роль тут відіграє кабельне ТБ. Без нього в Грузії неможливе було б поширення ефірного — дає про себе знати гірський рельєф. А грузинський телеглядач готовий годинами дивитися політичні шоу і потроху забуває російську мову. Про своєрідний рельєф телевізійної Грузії «Дню» розповів Зураб БАЗЛІДЗЕ, член правління Союзу кабельних мереж Грузії. З телевізійними проблемами Зураб знайомий не тільки теоретично — він ще й власник продакшн-студіо «Екрані. Реалоба. Адаміані» («Екран. Реальність. Людина»), яка виробляє власні програми.
ПОЛІТИКА В ПРАЙМ-ТАЙМ
— ТБ Грузії дуже політизоване. У вас у прайм-тайм здебільшого йдуть фільми, телесеріали або звичайні новини. А у нас у найкращий час — після десятої вечора і до пів на другу ночі — майже по всіх каналах (за винятком, звичайно, музичних) — політшоу, різноманітні інформаційно-аналітичні програми з гостями в студії. На мій погляд, це перекіс, але ТБ показує те, що цікаво суспільству. І старається робити так, щоб і люди не втомлювалися, і рейтинг не падав. У цьому шоу політики навіть танцюють, співають, б’ються.
А ось агресивна подача не проходить. Наприклад, у нас по центральному каналу йшла передача «Нічний момбе» (момбе — це кур’єр, розповідач, той, хто привозить інформацію). Її вела вельми напориста ведуча, яка буквально нацьковувала політиків один на одного. І народ від такої передачі швидко втомився — проблем і так вистачає, а тут така боротьба проти ночі.
Тому наступний проект на цьому ж каналі — вже стриманіший, із більш урівноваженим популярним ведучим. Передача займає більше двох годин ефіру порівняно з годинним «Момбе». І крім представників двох думок, запрошується особистість, відома в суспільстві — актор, режисер, художник, який потім коментує, висловлює думку «від народу». Водночас політична програма, але з інтерактивом, йде по іншому комерційному каналу. Іноді з обговоренням тієї ж проблеми.
На моєму каналі — інші новини. Називаються «Моклед» («Коротко») і виходять кожні півтори години. Їх розділено на шість блоків: грузинські новини, іноземні новини, спорт, фінанси, преса, культура. Якщо хтось хоче докладної інформації — дивиться інші канали, віртуально бере участь у дебатах хоч цілу ніч. Ті ж, кого цікавлять експрес-новини, дивляться ці семи-восьмихвилинки. А паралельно з політ-шоу на інших каналах у нас йдуть розважальні програми.
НОВИНИ БЕЗ ПОСЕРЕДНИКІВ
— На Третьому Міжнародному конгресі телерадіомовників і операторів кабельного телебачення країн СНД (він проходив цього літа в Ялті. — Ред. ) ми створили Міжнародний інформаційний союз. Цю ідею подав на попередньому конгресі голова Союзу кабельних телемереж Грузії Гурам Беруашвілі. Услід за цим потрібно робити свій канал, завдяки якому Україна, Грузія, Білорусь, Росія, Вірменія, Молдова зможуть обмінюватися інформацією. Вже зараз ми з колегами домовилися надавати одне одному 15-хвилинні програми, а потім, напевно, й більш тривалі. Реальна інформація з перших рук буде достовірнішою, ніж у новинах РТР і ОРТ. Це допоможе популяризувати наші культури, зближувати народи.
Через проблеми з Росією, точніше некоректну поведінку російських каналів, які зривають ділові домовленості, у нас у Грузії тінейджери вже набагато краще розмовляють англійською, німецькою, італійською, іспанською, ніж російською. Якщо так піде далі, російські канали скоро нікому буде дивитися.
Купувати російський телепродукт або робити спільні проекти вигідно. Але з боку Росії не помітно інтересу. Якщо російські канали не пропонуватимуть пакети нашим кабельним мережам, вони втратять місце на грузинському ринку. Це для них буде не тільки втратою, наприклад, рекламного ринку, а втратою вже ідеологічною.
ТБ у нас — грузиномовне, за винятком одного мовника, де російській відведено половину ефірного часу. Ще центральний канал щодня дає 20 хвилинний російськомовний інформаційний блок «Вісник». Ця передача йде з радянських часів і відтоді не дуже змінилася. Але складається враження, що розмовляють російською не для населення, а для посольств. У нашій країні зараз практично всі нормально розуміють грузинську мову і сприймають грузинські програми.
НЕДОБРОСОВІСНА КОНКУРЕНЦІЯ
— Зараз у нас залишилося два державні канали. Перший канал — сімейного формату, більш-менш популярний. А другий — чисто політичний, транслює засідання парламенту. Хоч і в нього є своя аудиторія, комусь подобається. Трапляється, там б’ються, і такі думки висловлюють, що можна зі сміху померти — також варіант шоу. Але в 2005 році жодного державного каналу у нас не залишиться — вони стануть громадськими каналами.
Цього вимагають їхні комерційні конкуренти. Держканали фінансуються з бюджету та за допомогою реклами. Крім державних структур, їх субсидують і окремі політики. А комерційні канали існують тільки на рекламні гроші. Рекламний же ринок Грузії — всього близько шести млн. доларів...
«РУСТАВІ-2» ТА ІНШІ
— Першим приватним телеканалом у Грузії був «Мермісі», який з’явився на початку 1990-х. Це було розважальне мовлення, без політики. Але вони недовго протрималися. Через вищезазначену причину — дуже малий рекламний ринок.
Після цього в м. Руставі з’явився канал з однойменною назвою. Спочатку журналісти працювали в одній кімнаті, з побутовими відеомагнітофонами. Компанія зробила ставку на інформаційне мовлення і тримала непримиренну ідеологічну лінію стосовно керівництва країни. І місяців зо три по тому їх прикрила місцева влада. Тоді команда перебралася в Тбілісі, взяла назву «Руставі-2», перейшла на іншу частоту і почала мовлення на всю Грузію. Перші незалежні новини були надпопулярні, тому що говорили правду. Але їхній стиль — дуже жорсткий. Можуть вести репортаж з панахиди, коли мати ридає, а журналіст намагається брати у неї інтерв’ю. Такі репортажі недопустимі. Це неповага до сім’ї покійного й до глядача. Так чи інакше, «Руставі-2» протримався рік, і їх знову закрили. Півроку тривав гучний судовий розгляд. А наш президент зробив здивований вигляд, мовляв, він нічого не знав.
У результаті ця телекомпанія збанкрутувала, але боролася до кінця і все ж виграла суд. Морально, юридично і навіть фінансово допомагали зарубіжні фонди. Майже така ж ситуація повторилася й у листопаді 2001-го — ледве переворот через це не стався — народ вийшов на вулиці на підтримку телекомпанії. Уряд побачив, що закрити «Руставі 2» не просто, і їм дали можливість знову вийти в ефір. Це було загальнонаціональне свято. Інформаційні передачі «Руставі-2» і зараз дуже популярні. Вважається, що їхня інформація достовірніша, ніж у інших каналів.
Проблеми з мовленням мав і канал «Аджарія». Знайшовся закон, за яким цей канал не мав права мовити на всю Грузію. «Аджарії» довелося витратити чималі гроші та вийти на супутник, а також дублювати сигнал за допомогою операторів кабельного телебачення (за допомогою супутника цей канал приймається і в Україні).
Абхазьке ТБ працює за іншим принципом. У них є свій час на центральному Першому каналі. До речі, «Аджарія» — єдине ТБ в Грузії, який має інформаційний випуск кількома мовами: російською, грузинською, зрозуміло, а також англійською, італійською, німецькою мовами. І є три політшоу, але їх не дуже активно дивляться: «Аджарія» по-радянському консервативна.
Інший регіональний канал — 4-й — фінансується високопоставленим чиновником. Популярний серед глядачів канал сімейного формату «Іберія». Сильний розважальними програмами і комерційний «9-й канал». А цього року, напередодні парламентських виборів, з’явилися нові комерційні канали — «Імеді» (Надія), «Мзе» (Сонце) і «202».
Наша телекомпанія орієнтується на молодіжну аудиторію і підтримує розважальну хвилю. Через день виходить передача «Караоке», яку полюбляють не тільки тінейджери. Є ток-шоу «Нічний каприз» — інтерактивне, зі стрічкою sms-повідомлень: молодь обговорює спорт, моду, екзамени, замовляє пісні. Були й проблемні передачі — про наркоманію, контрацепцію тощо, з коментарями фахівців.
ГІРСЬКА СПЕЦИФІКА
— Повноцінній роботі ефірного ТБ заважає рельєф і відсутність будинкових антен. Якщо я живу на другому-третьому поверсі, а переді мною стоїть 16-поверховий будинок, мій телевізор нічого не приймає. У Тбілісі ефірні програми вільно можуть приймати максимум 15-20% телевізорів. Тому кабельні технології у нас — «вимушена посадка». У 1988 році через те, що велика частина центрального регіону Тбілісі не змогла дивитися передачі державних Першого і Другого каналів, дали завдання організувати кабельну мережу. Найпершу систему у нас будували саме кияни. Ми приїжджали до вас у Київ, переймали досвід. На даний момент у Грузії вже 14 кабельних операторів. Підприємці-кабельники ретранслюють ефірні канали та отримують від них оплату.
У листопаді 1999-го грузинські кабельники об’єдналися в Союз кабельних телемереж Грузії. Ми домоглися того, що профільні закони без відома нашого союзу вже не приймають. У грузинських кабельників, виявляється, ситуація трохи краща, ніж в українських. На відміну від України, у нас тільки один регулюючий орган у цій сфері. І це сильно полегшує життя.
