Зустріч у рамках проекту «Відкриймо для України українську діаспору» організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою (директор — Ірина Ключковська) Національного університету «Львівська політехніка». На презентацію львів’яни запросили керівника українського національного руху в Російській Федерації, доктора медичних наук Тараса Дудка (Москва), ветерана українського руху в Башкортостані, члена президії Української всесвітньої координаційної ради, голову Міжрегіональної громадської організації «Наукове товариство україністів ім. Тараса Шевченка» Василя Бабенка та історика, етнографа, заступника голови вищезгаданої громадської організації Дениса Чернієнка (Уфа). Захід відбувся в переповненій актовій залі Львівської політехніки. Вшанували українців із Росії й представники міської та обласної влади.
У червні 2010 року у Львові під час третього Міжнародного конгресу «Діаспора як чинник утвердження держави Україна в міжнародній спільності: сучасний вимір, проекція в майбутнє» було створено Міжрегіональну громадську організацію «Наукове товариство україністів ім. Тараса Шевченка», яка об’єднала для спільних українознавчих досліджень науковців із різних регіонів Росії.
Ось що зазначив на зустрічі Тарас Дудко, який, за словами Ірини Ключковської, має беззаперечний моральний авторитет серед усього українства на російському просторі:
— Коли говоримо про шлях українців у Росії, то маємо знати, що цьому шляхові щонайменше 500 років. Зараз у Російській Федерації, за офіційними даними, проживає три мільйони українців. Насправді ж українців у Росії близько десяти мільйонів. Це люди, котрі бояться правди, котрі втратили національну гідність, відокремилися від національної культури. Вважаю це наслідком політики, яку проводить російська влада. Треба говорити про зрусифіковані російські прізвища — їх десятки тисяч. Треба говорити про відсутність у Росії українських шкіл. Що нам робити? Протистояти своїм розумом, своєю волею і, головне, спільними зусиллями. Я вірю в те, що є сили та промисел Божий, завдяки яким ми відстоїмо свою Україну.
— Мені 62 роки, я народився і все життя живу в Росії. І все своє життя поклав, щоб вивчати українську культуру, українську мову, створювати українські виші, школи й садочки, — розповів Василь Бабенко. — Політика щодо української діаспори в Росії не витримує жодної критики. Й держава Україна абсолютно не дбає про інтереси українців у Росії. На жаль, сьогодні в Україні немає якогось єдиного центру, який би підтримував зв’язки з українською діаспорою. Ці повноваження взяла на себе Ірина Ключковська та очолювана нею установа, хоча, повторюю, про це мала би попіклуватися держава. Але ми не докоряємо Україні. Ми живемо в Росії, є її громадянами й працюємо на користь Росії. І все робимо для того, щоб українці були в Росії людьми першого сорту. Не займаємося політикою — лише хочемо, щоб наші діти мали змогу навчатися українською, зберегли свою національну ідентичність. Так, у Росії є українці, які готові бути «хохлами», аби лишень їм дозволили обіймати високі державні посади. Але є й такі, які дбають про збереження національної ідентичності. Українці не повинні зникнути на холодних російських просторах!
— На перший погляд, українознавчих осередків на теренах Російської Федерації багато, але майже вся їхня діяльність (потужна, серйозна, глибока) спрямована, по-перше, на вивчення історії самої України та, по-друге, на спостереження за сучасними політичними процесами й тенденціями в Україні, — говорить Денис Чернієнко. — А українців у самій Росії вивчають, може, декілька осіб. Тобто фахівців у цій галузі дуже небагато. Крім того, нам у цих дослідженнях бракує єдності, системності та загальної інформації. Тож мета, яку ставимо перед своїм науковим товариством, — об’єднати однодумців. Ми проводимо конференції під загальною назвою «Українці в Росії», готуємо статті, наукові праці, працюємо над створенням інформаційного сайта. Також вишукуємо «білі плями», відтак виїжджаємо на експедиції, працюємо в регіональних музеях, готуємо збірки доповідей, організовуємо наукові заходи та, звичайно ж, виставки традиційного українського мистецтва. Серед наших колег — історики, етнографи, філологи, географи, педагоги, представники інших галузей знань. Ми вже зареєстрували п’ять регіональних представництв нашого наукового товариства — у Краснодарському краї, у Башкортостані, Мордовії, Саратовській області та Ханти-Мансійському автономному окрузі. Встановили співпрацю з Інститутом українознавства Міністерства освіти та науки України в особі академіка Петра Петровича Кононенка й уже запланували кілька спільних видавничих проектів. Украй важлива гілка нашої діяльності — науково-методична допомога українським недільним школам. І ось тут сподіваємося на підтримку з України, бо нам дуже важко тільки власними силами забезпечити дітей підручниками з української мови й історії України.
Підсумовуючи свій виступ, Денис Чернієнко подякував Міжнародному інституту культури, освіти та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», який для українців у Росії є надійним партнером та помічником: «Тільки разом із вами, наші любі співвітчизники, ми зможемо зробити все те, що запланували. А запланували ми дуже багато».
Докладніше про життя українців у Росії — в розмові з Тарасом Дудком у наступних номерах «Дня».
