Дикий випадок у Кривому Розі, коли підрозділи Національної гвардії вийшли на вулиці з радянськими прапорами, підсилив відчуття, що насувається реванш антиукраїнських сил. Адже у військових структурах нічого не робиться без наказу. Хто ж віддав такий наказ? Стежити за діями нинішньої влади — заняття, що обіцяє крайній ступінь песимізму та чорної іпохондрії. Важко зрозуміти, йдеться про побутову дурість і службову некомпетентність чи про щось іще похмуріше...
Ось на телеканалі «112» виступає Дмитро Гордон і, посилаючись на свої джерела, заявляє, що коли на Донбасі до рук українців потрапили кілька старших російських офіцерів, негайно з високих київських кабінетів прозвучав наказ: відпустити. А нещодавно повернули російській стороні генерала ГРУ (Головного розвідувального управління генерального штабу збройних сил Російської Федерації), який помилково потрапив на наш блокпост. За одного цього генерала можна було отримати всіх (!) наших заручників, полонених і політичних в’язнів. До речі, як стверджують деякі знавці, Путін до ГРУ ставиться значно краще, ніж до ФСБ, де його свого часу недооцінили. І не треба було б Ірині Геращенко докладати надзусиль, і не треба було б Порошенку звертатися до незамінного Медведчука, без якого нічого в нинішній владі робити не можуть. Подібний «гуманізм» нашого начальства до офіцерів і генералів агресора Гордон назвав державною зрадою, і я з ним згоден.
А на іншому телеканалі глядач із Запоріжжя поставив Гордону запитання: чи потрібна в Україні диктатура? Журналіст відповів у своїй манері: потрібна, але легка. Наша країна не просихає від виборів, і чим більше їх відбувається, тим гіршою є ситуація. Всевладдя олігархів і високопоставлених злодіїв, хаос у державі у нас називають демократією. Знову дехто вимагає дострокових виборів, які розбалансують і без того розбалансовану Україну, знову виборці продаватимуться за гречку (бо ніщо не зроблено для очищення виборчої кампанії), знову відчуватимуть захоплення від зухвалих і безсоромних популістів.
Але Гордона важко звинуватити в логічності й послідовності: сказавши багато правильних і справедливих слів, він раптом зробив дивний пірует і заявив: «В Україні нікого до в’язниці садити не треба». Це як? Хай живе безкарність? Саме це й відбувається в Україні вже багато років. Сформувалися цілі косяки знахабнілих від безкарності зрадників, злодіїв, корупціонерів, яких жодною в’язницею вже не налякаєш і не зупиниш, хіба що тією самою «кулею в лоб», про яку так проникливо віщав зі сцени Майдану Арсеній Яценюк.
Словом, Гордон за диктатуру, яка б нічого не карала. Ось і спробуй зрозумій цього загадкового Гордона...
На каналі ATR відбувся дебют нового ток-шоу Kopur — у російському перекладі «Мост», дати український переклад організатори шоу не вважають за потрібне. Сподіватимемося, що це нічого не означає. У студії ATR дуже болісно, з обуренням відреагували на слова нардепа, колишнього глави АП (в.о. Турчинова) пана Пашинського про те, що під час подій у Криму 2014 року Пашинський нібито пропонував кримським татарам узяти зброю, а вони відмовилися. Лідер народу Мустафа Джемілєв сказав, що до нього Пашинський не звертався. І додав, що у таких випадках звертаються не кулуарно до окремих персоналій, а до всього народу під гаслом: «Вітчизна в небезпеці!» Татар у Криму було на той момент від 13% до 16% населення (за різними оцінками) — приблизно 300 тисяч осіб (разом з жінками, дітьми й людьми похилого віку). Реально вони могли лише героїчно загинути, полегшивши прибульцям завдання очищення Криму від небажаних (із їхнього погляду) елементів. Главі АП Пашинському треба було посприяти діям Збройних сил України в Криму, а не шукати крайніх в особі кримських татар. Голова меджлісу Рефат Чубаров зауважив: «...ми були готові підтримати українську армію, якби вона почала боротьбу». Але вона не почала. Чому? Ось що слід було пояснити Пашинському. Офіцер батальйону «Айдар» Яранцев розповів, як морські піхотинці ВМС України у Феодосії відбивали спроби захвату їхньої частини держаками від лопат замість зброї.
А з Києва наказували «моніторити ситуацію»...
Нещодавно звільнений політв’язень Ільмі Умеров заявив, що майже всі офіційні особи в Криму, майже всі військові на півострові виявилися зрадниками. Це явне перебільшення. Але, звісно, гнила кадрова політика офіційного Києва впродовж усіх років незалежності дала свій страшний результат. Боюся, що вона й сьогодні не набагато краща. Настане час, коли відповідять зрадники і в Києві, і в Криму...
Адже все сталося не в один день. Хіба не відомо було, що російські спецслужби багато років діяли в Україні, як у себе вдома? А тотальне проникнення РФ у всі сфери життя нашої країни? А глобальна інформаційна присутність Росії в Україні, яка й сьогодні нікуди не поділася? Усе, що сталося, вже сталося. А що влада робить сьогодні для якісного поліпшення ситуації? Ми це бачимо, і те, що ми бачимо, навіює мало оптимізму...
У студії ATR було проведено голосування: 78% глядачів вірять, що через 3—5 років Україна поверне Крим, а 22% вважають, що цього не станеться ніколи. Так, якщо в Україні завжди буде така влада, як зараз, то ніколи нічого позитивного не станеться... Андрій Сенченко дорікнув владі тим, що вона нічого не робить для звільнення Криму, а її нове захоплення (миротворці на Донбасі й повне виконання Мінських домовленостей) лише призведе до інфікування всієї України вірусом сепаратизму, а про Крим узагалі забудуть. Між іншим, в одному з інтерв’ю представник Президента України в Автономній республіці Крим Борис Бабін застеріг, що деякі українські (!!!) суди вже готують рішення про відновлення постачання води до окупованого Криму, що істотно полегшить становище Кремля на півострові й здешевить йому контроль за цією територією. І що це буде, як не судова зрада України? Нам треба щось робити з вакханалією судового свавілля. Не можуть судді знатися на всьому й усе вирішувати: треба робити громадянинові N операцію на серці чи ні, треба робити породіллі кесаревий розтин чи ні, варто добувати газ на шельфі Азовського моря чи не варто. Водопостачання окупованого Криму — це питання геополітики й національної безпеки, а не судових рішень. Не слід перетворювати право на живе втілення абсурду.
На каналі ZIK в інтерв’ю з колишнім офіцером ВМС України Тімуром Баротовим (нині офіцером батальйону «Айдар») ведучий доводив, що абсолютна більшість кримчан — носії проросійських настроїв. А я, будучи кримчанином у дев’ятому поколінні, маю підстави стверджувати, що відсоток таких носіїв у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів, Адміністрації Президента, а особливо на «українських» телеканалах, значно вищий, ніж у Криму. Саме там, на Печерських пагорбах Києва, від них слід у першу чергу позбавлятися. Та й ТБ гостро потребує санації.
Звідки цей телеведучий знає настрої в Криму, як він їх вимірював? Крім того, 2014 року в Криму від настроїв мало що залежало. Усе залежало від використання військової сили.
І якщо українська армія увійде до Криму, «настрої» їй не завадять. Як писав у своїх спогадах «Слідами новітніх запорожців» сотник Б. Монкевич, учасник чудового рейду полковника Петра Болбочана від Харкова до Бахчисарая навесні 1918 року: «Ніде українську армію не зустрічали з таким захватом, як у містах Криму». Так було й так цілком може бути. Тільки досить брехати, нести нісенітницю про Крим, ретранслювати кремлівську пропаганду й сіяти безвір’я в українському народі.
До речі, слід внести зрозумілість у феномен зради 2014 року. Тоді в Криму й на Донбасі майже всі керівники місцевої влади були членами Партії регіонів, а силовики — висуванцями Партії регіонів. Після приходу до влади Януковича в силових структурах була проведена грунтовна чистка, коли виганяли генералів, адміралів і офіцерів, яких можна було запідозрити в українському патріотизмі. Наприклад, саме тоді з посади командувача Військово-морських сил був знятий адмірал Ігор Тенюх. А замість них призначали проросійських або нейтральних військових. Та й у цивільних адміністраціях неподільно панували регіонали. У тому ж Севастополі міську владу очолила людина Януковича — пан Яцуба, який здав Севастополь на блюдечку російському призначенцеві. А глава Криму регіонал Могильов і пальцем не поворушив, щоб хоч якось утруднити агресорові захват півострова. Але чомусь ніхто не говорить про масову зраду Партії регіонів, регіонали комфортно сидять у високих кріслах у Києві й по всій Україні. Мабуть, готуються до нової масової зради? Але їм не пред’являють жодних претензій, вішаючи всіх «дохлих собак» на простих людей. Чому не пред’являють? А тому, що нинішнє керівництво України перебуває з ними в «договорняку». Регіонали ж дають парламентській коаліції, що давно розпалася, голоси «Опозиційного блоку». Ось такі сумні обставини. Влада й антиукраїнські сили мають припинити бути «сіамськими близнюками». Лише тоді у нас усе буде добре.
