Перший неєвропейський Нобелівський лауреат, автор національних гімнів Індії і Бангладеш, талановитий поет, мандрівник і гуманіст Рабіндранат Тагор відкрив для себе світ образотворчого мистецтва майже в 70 років. Наступні 12 років він присвятив живописові і графіці, залишивши по собі близько двох тисяч робіт. «Ранок мого життя був сповнений пісень, нехай присмерк моїх днів буде сповнений барв», — якось сказав Тагор.
Варто зазначити, що Рабіндранат ніколи не вчився малювання, а створював свої роботи так, як вважав за потрібне, за покликом душі. Його сучасники згадували, що писав Тагор швидко, упевнено, натхненно, не вносячи правки в уже закінчену картину. Це були картини-імпульси. Саме такий стиль роботи дозволив йому створити настільки багатий живописний спадок за такий короткий час. «Він почав малювати, але ніколи не навчився. Він ходив до чотирьох різних шкіл, але ненавидів школу і нічого не закінчив. Але він заснував два університети, отримав Нобелівську премію, говорив з Ейнштейном... Це людина-диво!» — розповіла «Дню» голова правління Східноєвропейського інституту розвитку, кандидат історичних наук, правозахисниця Мрідула Гош на відкритті в Києві літературно-мистецького проекту «Де душа живе без страху...», присвяченого 150-річчю від дня народження Рабіндраната Тагора.
Як пояснював свого часу сам Рабіндранат, спробувати сили в малюванні його підштовхнула власна письменницька творчість: якось він помітив, що підсвідомо перетворює закреслені місця на сторінках свого рукопису у дивовижні візерунки. «Я піддався чарам ліній...» — сказав він згодом. Непересічний талант і живописний стиль Тагора надихав не одне покоління індійських художників, які у своїй творчості наслідували кумира. «Людина не вміла малювати, ніде не вчилася, але малювала так, що почала надихати інших художників і заснувала цілу течію в нашому мистецтві», — пояснює Мрідула Гош.
Деякі мистецтвознавці проводять паралелі між його картинами і його поетичною творчістю — настільки вони сповнені незвичайних, тонких, часом фольклорних образів. У його роботах поєднано природні кольори, гнучкі лінії, рух і спокій. Тагор любив малювати портрети людей, зображати на своїх полотнах птахів. Він не раз говорив: «Художник — коханець природи: саме тому він її раб і її повелитель».
Захопившись малюванням у досить зрілому віці, Тагор швидко розкрився як талановитий і непересічний митець. Уже 1930 року в Парижі, у галереї «Пігаль», відбулася дебютна виставка його картин, яка викликала величезний ажіотаж не лише у Франції, а й в Індії. Для індійців стало сюрпризом те, що їхній поет і філософ виявився ще й талановитим художником. Тоді картини Тагора розкупили швидко й недешево. Після цього його виставки відбувалися у багатьох містах і країнах — усюди з незмінним успіхом. Усі картини й авторські права на них філософ продавав, щоб зібрати кошти на заснований ним університет.
Сьогодні не так багато картин Тагора можна знайти у музеях, більше — у приватних колекціях. Колекціонери досі виявляють неабиякий інтерес до його полотен. 2010 року роботи філософа стали сенсацією на лондонському аукціоні Sotheby’s. Колекцію з 12 картин Рабіндраната було продано за 2,2 мільйона доларів, що в рази перевищувала прогнозовану напередодні ціну. Цей випадок укотре підтвердив, що справжнє, щире і самобутнє, світле і гармонійне мистецтво завжди лишається актуальним і затребуваним.
Українці мають можливість зблизька оцінити талант Тагора-художника. З нагоди 150-річчя від дня його народження в Національному музеї мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків до 9 жовтня триватиме виставка репродукцій картин, малюнків, рукописів та фотографій Рабіндраната Тагора. На виставці представлено близько 65 робіт. Усі вони варті того, щоб їх побачили, адже ці роботи — відображення душі генія, людини, яка пропагувала толерантність, доброту і любов, яка на своєму життєвому шляху пізнала немало горя й радості, побачила немало країн і людей. «Тагор — гуманіст, що вмів побачити найкраще в кожній людині, у кожній культурі», — підкреслює Гош. І це також знайшло своє відображення в його картинах.
«Я не хочу затуляти стінами свій будинок або забивати свої вікна. Я хочу, щоб дух культури різних країн якомога вільніше віяв усюди: не треба лише, щоб він збив мене з ніг», — колись сказав Тагор. Сьогодні дух індійської культури вільно віє в залах музею ім. Ханенків.
