Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Музейні детективні історії,

або Як полотно невідомого італійського майстра перетворилося на автопортрет відомого російського художника
4 листопада, 2011 - 00:00
«АВТОПОРТРЕТ МИКОЛИ ЛОМТЄВА У КОСТЮМІ ГОФТРОМПЕТЕРА»

«Портрет військового» пензля невідомо італійського художника ХІХ століття та автопортрет російського художника Миколи Ломтєва в костюмі гофтромпетера. Є різниця? А це, між іншим, один і той самий твір. До і після атрибуції. Справа це кропітка, тривала, дуже часто невдячна. А ще вона нагадує детективні історії з мистецьким присмаком.

У Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків є так званий «Фонд ЖБ». У ньому зберігається живопис, що «не має музейної цінності». Особливо поповнився цей фонд у післявоєнні роки, коли скалічені та пошкоджені картини стали буденною справою. Донедавна «Портрет військового» пензля невідомого італійського майстра був саме там. Утім, у досвідчених мистецтвознавців він одразу викликав підозри.

По-перше, риси обличчя зображеного на полотні чоловіка були не італійськими, а класично-слов’янськими. По-друге, дивний напис на картині «ХХХ OLIMPIA» та монограма «NЛ». По-третє, вираз обличчя героя, його поза, великий крислатий капелюх, сурма у правій руці — все це сіяло сумніви щодо істинності назви: «Портрет військового. Картина невідомого італійського художника ХІХ століття».

Після тривалих пошуків і досліджень, які тривали більше півроку, виявилося, що картина справді була створена в середині ХІХ століття (як і свідчить напис на ній «ROMA 1845»). Це підтвердив аналіз за допомогою інфрачервоних променів. А от решта припущень виявилися хибними. Монограма «NЛ» — це, як з’ясувалося, підпис художника Миколи (Николая) Ломтєва. Про це свідчать аналогічні підписи на інших його картинах.

У момент створення цього полотна Микола Ломтєв (1816—1859), російський художник, живопис якого обожнював, зокрема, Павло Третьяков (свого часу він навіть замовить Ломтєву чотири полотна), навчався у Римі. Є фото, де Микола Петрович орієнтовно у цей самий час зафіксований разом із членами російської художньої спілки. На цій світлині Микола Ломтєв стоїть у великому крислатому капелюсі, дуже схожому на той, що зображений на «Портреті військового». Тоді в мистецтвознавців уперше виникла думка про те, що це може бути автопортрет. А подальший аналіз, зокрема порівняння з іншими портретами митця та іконографічний аналіз, зрештою, підтвердили цю здогадку. Микола Ломтєв зобразив себе у костюмі сурмача на святі 30-ї «олімпіади» (тому й «ХХХ OLIMPIA») — це такі собі «травневі свята», які влаштовували художники, завершуючи щорічні римські карнавали. Святкування «олімпій» супроводжувались перевдяганнями у різних, часто героїчних персонажів. Тому Ломтєв і вдягнув костюм придворного сурмача (гофтромпетера).

Та вся ця історія могла б і не бути з’ясованою, а Микола Ломтєв залишився б італійським полковником, якби «Портрет пензля невідомого художника» не зацікавив Олену Живкову, завідувача відділу західноєвропейського мистецтва музею Ханенків. Саме вона розплутала цю детективну історію, а, висловлюючись професійною мовою, атрибутувала картину. Вона й розповіла «Дню» про радості та біди рідкісної в наш час професії.

Отже, атрибуція відповідає на три основні питання: «Що? (Хто?)», «Де?», «Коли?» За словами Олени Вікторівни, важливо шукати не славу, а істину. А це значно складніше. І попри те, що у ХХІ столітті настає ера високих технологій, вони неспроможні замінити знавця та професіонала у справі атрибуції. Дослідницьку роботу (до якої належить і атрибуція) держава не фінансує. З казни оплачується тільки опалення, світло, охорона та видатки на зарплати працівникам. А виставкова та науково-музейна робота — ні. Хоча саме ті мистецтвознавці, які займаються атрибуцією, заробляють для держави чималі кошти, адже картина невідомо італійського художника ХІХ століття та автопортрет відомого російського художника мають на мистецькому ринку кардинально різні діапазони цін.

Та чи не найбільше пані Олену засмучує не ця, погодьтеся, тривіальна для країни проблема байдужості держави до найкращих та найталановитіших, а той факт, що школярі, які щодня приходять до музею, цікавляться здебільшого лише тим, «чи дорого це коштує». І часто їм буває дуже складно пояснити, що є речі, які неможливо виміряти грошима.

...Автопортрет Миколи Ломтєва відреставрований. Однак він не включений до постійної експозиції. Не повірите: гідної рами не знайшлося...

Софія КУЩ. Фоторепродукцію надано автором
Газета: