Обдарована українська художниця-живописець Інна Пантелемонова — взірець того, як національне коріння відбивається в сучасному мистецтві, з новаторським та експериментальним підходом, уникаючи ілюстративності класичного фольклоризму. Інна родом із Одеси, але часто їздить до Карпат та Криму, любить гостити в провінції — і звідусіль привозить етюди. Вона випускниця асистентури Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, член Спілки художників України, зараз мешкає в Києві. Нещодавно її твори з абстрактної серії демонструвалися на арт-фестивалі «Артосфера» — ці полотна являють собою зразок діалогу між національними мотивами українського орнаменту й експресивно-абстрактними пошуками мисткині. Інна широко відома як автор жанрових картин та пейзажів, інколи вона звертається до дитячих малюнків і «наїву». Бере активну участь у всеукраїнських та міжнародних фестивалях, творчих симпозіумах і пленерах. Кожен, хто має пристрасть до яскравого й повноцінного малярства, може побачити твори художниці на київських вернісажах, її картини перебувають у колекції Українського дому і Фонду культури, запорізької галереї Art L, арт-холі «Кайрос» Ольги Богомолець та багатьох інших галереях, у приватних колекціях України і зарубіжжя. Сьогодні Інна ПАНТЕЛЕМОНОВА розповість газеті «День» про свою творчість.
— Ваша творчість тісно пов’язана з рідною землею, що означає для вас як для художниці національна тематика?
— Передусім я прагну завжди прислухатися до своєї душі, а останніми роками дуже часто згадую дитинство — що зі мною траплялося, що сокровенно-дитяче живе у мене всередині. Все моє дитинство минуло в приватному будинку, в сільській атмосфері. Мої бабусі й дідусі родом із Вінницької області, я приїжджала до них у гості, тому теми сільської України мені дуже близькі. Але при всьому цьому, для мене дуже важливо залишатися сучасною художницею, тому я шукаю нових підходів, експериментую в олійному малярстві, малюю пастеллю, пишу аквареллю, шукаю нових можливостей для передачі виразності. Мені зовсім не хотілося б робити певну ілюстрацію до життя — я прагну передати внутрішній світ сучасної людини, яка живе в Україні.
— Ваші картини — сюжети й пейзажі, відкривають глядачам світ, який «тримає баланс» між реалізмом і казкою...
— Так, у моїй творчості все залежить від того, яке завдання я перед собою ставлю. Коли я споглядаю чудову природу, мені хочеться написати її з натури, а коли бачу населений пейзаж, то він бачиться мені вже як мотив, я його передаю через себе як казку. Наприклад, якщо це вуличка з будиночками десь у Карпатах, я сприймаю це як якусь виставу...
Минулої осені в мене був дуже цікавий пленер «джипінг», його спонсорувала кампанія джипів. Ми жили під Алуштою в Криму, в групі були різні митці — реалісти й абстракціоністи. Ми заїжджали в абсолютно недосяжні місця, куди насилу можна дістатися. Я вдячна цій поїздці, оскільки потім у мене виникли дуже цікаві роботи. Ми жили в будиночках, поверталися надвечір, і після кожної поїздки я одразу наносила свої враження на полотно. Так народилася моя улюблена картина — «Красуня Демерджі». Коли ми піднялися на цю гору, попри вітер, усе довкола було дивовижного червоно-помаранчевого і жовто-зеленого кольорів, та й взагалі, осінь у Криму завжди прекрасна... А потім у нас була підсумкова виставка, коли ми представляли свої картини на живих природних стінах: кущах і деревах, усе виглядало дуже оригінально.
— Розкажіть, будь ласка, про картини, які ви показали публіці на виставці «Спокуса Весни», що відбулася в Києві у квітні.
— Тема весни для мене дуже сокровенна — велике таїнство відбувається в природі цієї пори року. Щороку ми маємо щастя з трепетом милуватися відродженням усього живого, нового подиху життя. На виставці я представила малярство, яке так чи інакше ілюструє цей стан душі. Картина «Красуня Демерджі» — дуже добре передає настрій гармонії з життям та весняний стан душі. «Великдень» — картина, котра присвячена великому християнському святу, коли людина, очистившись після посту, переходить черговий рубіж свого життя, у неї з’являється можливість оновитися подібно до того, як природа навесні, а потім — новим, чистим поглядом поглянути на життя. Полотно «Ультрамаринові сни» ілюструє теплий травневий вечір. Це символічна композиція з елементами сюрреалізму, тут зображено чорного папугу, частково елемент реальності, частково сну, про це знає лише птах, який спить на полотні. «Весняна млість» — моя спроба передати стан спокою і заспокоєння душі, який властивий коханій жінці й жінці, яка кохає. А картина «Весна всередині» — це філософська робота. Я схиляюся перед літніми людьми, які, подолавши дуже важкий життєвий шлях, попри будь-що, залишаються мудрими, світлими, вдячними життю, випромінюють те благодатне й щире внутрішнє світло, на яке, немов метелики, злітаються інші. «Весна всередині» — це стан душі, до якого має прагнути кожна людина, і чим раніше вона прийде до нього, тим щасливішою буде.
