Гуцульська кухня та terra incognita — ці поняття донедавна були для мене мало не синонімами. Хоча вже не раз мандрувала Карпатами, але зазвичай, як і всім туристам, доводилося харчуватися консервами та канапками. Але цього літа мені пощастило значно більше.
ЧАЙ ІЗ ГОГОЗІВ
Орися та Роман Гуцуляки із села Прокурава Івано-Франківської області ось уже впродовж семи років займаються зеленим туризмом. У своєму обійсті вони приймають мандрівників не лише з різних регіонів України, а й іноземців.
— Якось приїздив француз, який є шеф-кухарем одного з ресторанів неподалік Парижа. Ми хвилювалися страшенно — що ж йому готувати? Бо як приготуємо щось не те, то що то буде? — пригадує Роман. Тоді вони з дружиною таки догодили французові. На кухні подружжя завжди разом. Орися переважно готує перші страви, а Роман — другі.
— Деруни з м’ясом, вареники — то все я. Виходить ніби непогано, — каже Роман. Ми сидимо на лаві біля його будинку і чекаємо, поки Орися приготує нам бануш. Поруч на столі лежить книга про Богдана Хмельницького.
— Це тато читає. Йому вже 92 роки.
Щоб завжди почуватися у формі, тато Романа вдається не лише до книжкотерапії, а й п’є різні трав’яні чаї.
— Готує їх із усього, що вичитає. Міряє, скільки чого треба, в грамах і слідкує, що й о котрій годині пити. У нас тут багато лікарських трав. Наприклад, чай із листя брусниці — гогозів, як ми кажемо, — дуже добре пити, коли хворі нирки. Це набагато краще, ніж кавуни, бо не тільки чистить нирки, а й лікує. Зрозуміло, що якщо тричі вип’єш чаю, то він нічим не зарадить, але якщо лікуватися таким чаєм систематично, то результат не забариться. Коли моїй бабці зробили дуже складну операцію, то лікарі казали, що протягне вона максимум років зо три. А років через 15 чи 20 привезли ми бабусю в лікарню, бо чимось захворіла. І та лікарка подивилася і каже: «Як? Невже?!». А бабуся постійно пила чаї, фактично жила на чаях, — розповідає Роман.
ДЕПУТАТИ НА ПОЛОНИНІ
Запитуємо, як готувати бануш. Усе дуже просто, каже господар. Головне — щоб сметана була не магазинна, а домашня. Бо інакше бануш не приготуєш.
До розмови підключається Орися, яка несе тацю із запашною сонячною стравою.
Вона розповідає, що готується бануш зі сметани й кукурудзяного борошна. А вже перед уживанням страву посипають бринзою, яку можна придбати в чабанів на полонині. Біля Прокурави таких полонин аж чотири. Ми встигли побувати на двох. І там ми мали справу не з ким-небудь, а з самими... депутатами. Саме так називають головного чабана на полонині. Наприклад, полониною Росохата керує депутат Василь. У нього ми й придбали бринзу, а також — вурду та будз. Вурда — то неймовірно ніжний, майже солодкий сир, тоді як будз більше нагадує звичний твердий. От тільки пахне це все димом із вогнища і чимось... справжнім. А солона бринза особливо смакує саме до бануша. Втім, треба спробувати самому, аби переконатися.
ГІРСЬКА СТРАВА
Бануш — страва Косівщини. Кажуть, що колись це була чи не єдина страва, яку споживали місцеві жителі.
— Люди жили, корови мали, і кукурудза росла у горах. Тільки вона в нас і росте. Тому завжди мали кукурудзяну муку і часто готували бануш. А от яка із назвою цієї страви пов’язана легенда. Кажуть, що жив собі чоловік, який так і називався — Бануш. А дружина його тричі на день кликала: «Бануш, іди їсти!». І їв він весь час одне й те саме. І назвали цю страву банушем, — розповіла пані Орися і поділилася із «Днем» рецептом гірської страви:
— Потрібно взяти півлітра сметани та півлітра води (якщо сметана дуже жирна, то її доцільніше розбавити водою). Всипати туди 200 грамів кукурудзяного борошна. Далі — посолити і не варити, а пражити на вогні. Для цього варто використовувати спеціальну підставку. Готувати в такій кастульці, щоб не пригорало. Постійно помішувати. Суміш має ніби потроху сушитися. Аж поки не пустить по краях посудини масло. Готувати 15—20 хвилин. Потім посипати полонинською бринзою та подавати на стіл.
Ось, виявляється, які на смак карпатські полонини!
