Цього року пластуни з Луцької станиці одними з перших в Україні відзначали 100-річчя Пласту. Скаутська організація в українському її варіанті була (хоча про це мало хто знає) попередником радянських піонерів, засновники яких запозичили у пластунів не тільки чимало суто пластових традицій і форм виховання, а навіть і вітання. Пластуни кажуть «Готуйсь!», а піонери — «Будь готовий! Завжди готовий!». Та все ж творці піонерських організацій не змогли чи не захотіли запозичити у Пласту те, що значною мірою приваблює у його ряди молодь, — табори на природі. У цих таборах пластуни вчаться й виживати у природі, й жити у ній. Стиль такого таборового життя визначає й апетит, і кухню. Чи є суто пластові страви? Що полюбляють їсти під час таборувань пластуни? Що вони взагалі споживають мандруючи? Про це розповіла Олена СЕМЕНЮК, прес-секретар волинського Пласту.
— У вашій програмі відзначення 100-річчя Пласту привернула увагу фраза про те, що будете всіх пригощати суто пластовими стравами, зокрема — «Слимачком». Спершу я подумала, що пластуни і справді виловлюють равликів-слимачків і готують із них печеню на вогні... То що ж таке «Слимачок»?
— Варто сказати, що під час таборувань пластуни готують самостійно. Споруджують польову кухню, забезпечують техніку безпеки, розчищають територію, ставлять огорожу... Інколи навіть посуд для себе готуємо самі. Тарілки, виделки та ложки вирізаємо чи випалюємо із дерева. Пластові страви — це найперше ті, котрі приготовлені в таборових умовах: на вогні, в казанку. Але під час різноманітних церемоніалів вживаємо і спеціальні страви. Утім, вони не канонічні. Чи не в кожній пластовій окрузі існує своя традиція приготування «Слимачка». Ця страва поїдається зазвичай після прийняття пластунами присяги, коли настає період дружнього спілкування. Для новачків вона має неапетитний вигляд — щось схоже на білу драглисту масу, тому й нагадує справжнього слимака. Щоб приготувати її, у пакеті переминаємо печиво, туди ж додаємо подрібнений шоколад, різні горішки, банани і все це щедро заливаємо згущеним молоком...
Оленка каже, що «Слимачка» ніколи не викладають у гарні тарілки. Найчастіше споживають з одного баняка та ще й однією ложкою, як у похідних умовах. «Слимачок» став своєрідним ритуалом, обрядом єднання пластунів. Придумали цю страву луцькі пластуни, але щось подібне, тільки на основі какао чи розтопленого шоколаду, споживають і львівські пластуни, які називають цю страву «Халепою». Та й «Халепу», і «Слимачка» пластуни опісля охоче готують удома, щоб пригостити ними друзів та рідних.
Пластова кухня — це, власне, страви, які споживають туристи в походах, які готуються на вогні та найбільше смакують на природі. Таборова їжа, як зазначає Оленка, ніколи не буває нудною. У польових умовах готують і вареники, і галушки, й навіть випікають торти. Пластуни традиційно дбають про «холодильники», визначають маршрути так, щоб вони пролягали неподалік сіл, де можна залишати припаси для всього табору. Та й люди, згадує Оленка, завжди гостинно зустрічають пластунів, пригощають їх молоком, пирогами, яблуками й огірками.
— У перші дні таборування новачки часто починають вередувати: «Я не люблю пшона, бо його їдять курчата»; «Не їм рису»; «Не люблю макаронів, узагалі не їм молочного»... Але потім усе з’їдається з превеликим апетитом, хоча трапляється, що не тільки каша в казанку підгорить, а й навіть... чай, бо варять його з різної цілющої травички, яка осідає на дно, — говорить Оленка Семенюк.
Якось в одному з пластових таборів кожен день був присвячений іншій країні. Відповідно, змінювалося і меню. Якщо це був день Італії, то споживали різноманітні різотто, спагеті... А якщо день Англії, то, будь ласка, вівсянка, сер!
Нині пластовий курінь «Буриверхи», який має давню і цікаву історію й діє не тільки в Україні, а й у США та Канаді, уклав своєрідний довідник куховарства по-пластовому на природі. Книга має орієнтовну назву «Готуємо смачно з «Буриверхами». До речі, назва куреня означає, що його члени мають життєве правило: поборювати верхи життєвих незгод. Луцька пластунка і член цього куреня Ліна Остапчук каже, що у книзі вміщені практичні поради людям, які виходять у ліс, на природу чи не вперше у житті, але повинні дбати про безпеку великої кількості людей і про те, щоб вони були ситими. Написана книга легко і з гумором.
Ліна як пластунка з великим досвідом каже, що під час таборувань ніхто не готує якихось надзвичайних страв. Це знайомі борщ і каші, запечені у фользі овочі. Але, приготовані на вогнищі та з добрим настроєм, вони смакують чудово.
