Особистість Михайла Ліщинера без перебільшень визначила художнє обличчя Львова 1960—1980-х років. Деякі твори митця нагадують живописну манеру всесвітньо відомого Пабло Пікассо. Хоча на творчість великого іспанського художника Михайло Іванович Ліщинер не спирався. Він творив у інший, радянський, час, коли важливо було не випасти із площини соцреалізму, а пошук власної філософії, будь-які модерністичні напрями засуджували. Та Михайлові Ліщинеру вдалося лавірувати між дозволеним і бажаним. Змальовуючи «радість колгоспного життя», він водночас дивовижно вмів зануритися у саму душу людини, її переживання, спогади, сподівання...
У своїй книжці «Михайло Ліщинер» до ювілею художника мистецтвознавець Анна Банцекова цитує сина, В’ячеслава Ліщинера: «Батько пережив голод, війну, революцію, був невибагливою людиною, жив у своїй майстерні. Жодного разу в житті не був у відпустці. У 1960-х роках я спробував перейняти мистецький дух батька. Взявся за фарби. Але я живу за принципом — робити або дуже добре, або не робити взагалі. Тому пішов іншим мистецьким шляхом — музичним».
До речі, в останньому інтерв’ю, яке у травні 1991 року записала Анна Банцекова, Михайло Іванович зазначив, що саме музику він вважає найближчою до малярства. Тоді він сказав: «Композиція, загальний стан речі, форма, її загостреність — робота композитора й художника має однакові засади. У Матісса на зелено-синьому тлі — червоні танцюристки... Дивовижний музичний твір!» Тоді ж Михайло Ліщинер на запитання, що необхідно в мистецтві, відповів: «Бути розкутим. Чути голос усередині себе й не змінюватися. Багато що вміти, але не перетворюватись у ремісника».
Михайло Ліщинер не замикався у рамках одного жанру — він малював багатофігурні композиції, натюрморти, портрети, пейзажі. Художник несподівано поєднував різні традиції та мистецькі напрями. Анна Банцекова зазначає: «Еволюціонуючи від виконаних у манері імпресіонізму ранніх робіт з нервовим, пульсуючим мазком, який примушував аж вібрувати полотно, Михайло Ліщинер прийшов до неопримітивізму кінця 1980 — 1990-х років, коли митець вже мінімальними засобами створював максимально актуальні образи».
Роботи Михайла Ліщинера у Львівській галереї мистецтв, Національному музеї у Львові, Кишинівському художньому музеї, Хмельницькому художньому музеї, приватних збірках України, Росії, США, Німеччини, Ізраїлю, Англії...
Митець завжди пишався, що жив саме у Львові, хоча це й не було його рідне місто. Ліщинер народився 1912 року в Тирасполі, та все ж Львів, у якому оселився наприкінці 1940-х років, дуже полюбив. «Я — львівський художник», — із гордістю проголошував майстер. Таку ж назву носить і виставка, яку 5 грудня відкрили в галереї «15/5» на вулиці Інститутській. Дванадцятьма картинами Михайла Ліщинера можна милуватися упродовж двох місяців. Вхід вільний.
