— У своїх роботах ви, пане Григорію, часто зображаєте свою малу Батьківщину, Східну Україну. Сьогодні думка про цю частину країни великою мірою стереотипізована. Яким є ваше бачення Донецька і Донеччини в розрізі історичному та через призму вашої творчості?
— Справді, стереотипні думки та уявлення про Донецьк доводиться чути досить часто. Я говорю більшою мірою не про політичний, а, в першу чергу, про соціальний аспект. Хоча, зрозуміло, що ці аспекти досить тісно пов’язані. Наприклад, багато хто вважає, що більшість людей у Донецьку люблять Росію й не «так сильно» люблять Україну, як решта населення країни. Думаю, що це нісенітниці. У Донецьку є різні люди, як і скрізь. Так склалося історично, що ця область нашої країни — індустріальна, проте це зовсім не означає, що природа тут менш красива, міста менш мальовничі, а сонце не таке яскраве. А мої картини просто відображають це. Знаєте, кажуть, що об’єктив — у фотокамери. Але насправді він показує світ не об’єктивно, об’єктивно — це коли очима художника...
— Донеччина Інкогніта, незнана Донеччина — яка вона?
— Як я вже сказав, і трава у нас тут не менш зелена, і жінки такі ж красиві. Якщо й є Донеччина Інкогніта, то це через нездатність бачити все це. Через небажання, стереотипність бачення та мислення. Адже мало хто приїжджає сюди просто заради подорожей та нових вражень. Не прийнято. А дарма, тут є на що подивитися. Якби українці з інших областей частіше сюди приїздили, тоді б ця донецька «Інкогніта» не була б такою незнаною.
— На думку вченої ради Академії науки, освіти, індустрії і мистецтва (Каліфорнія, США), ви є основоположником «урбаністичного ліризму». Що означає це поняття?
— У своїх полотнах я часто відображаю простір, створений людиною, міський пейзаж. Тому мене й називають «урбаністом». Крім того, я привніс у це поняття ліричне начало. Справа в тому, що крім того що я художник, я ще й поет. Маю поетичні збірки. Саме в поезії черпаю любов та радість натхнення. Тому, працюючи над черговим полотном, я завжди пов’язую його з якимись віршованими рядками, які сам пишу. І згодом і полотно, і поезія переплітаються дивовижним чином. Крім того, не секрет, що кожен колір має своє звучання — поезія фарбами, це теж важливо. Як я відчуваю цей пейзаж, так і віршую. Ну, і звичайно, йдеться про образне й асоціативне мислення, метафорику, що присутня на всіх моїх полотнах, незалежно від жанру. Наприклад, донецький степ — це море, шахтар — корабель у ньому.
— Із вашої ранньої біографії нам відомо тільки те, що ви народилися в Запоріжжі, а згодом опинилися в Донецьку. Розкажіть детальніше про ваше становлення як митця. Хто ваші вчителі?
— Я навчався в Харківському художньому інституті. Моїми вчителями були М. Божий, С. Бєсєдін, О. Хмельницький. Усі достойні та досить знані майстри. Особливо Олександр Хмельницький, мій учитель із фаху. Саме його я вважаю своїм вчителем у широкому сенсі цього слова. Це була непересічна особистість. Хоча, знаєте, крім індивідуальності в художника-вчителя має бути ще й хист педагога. В Олександра Хмельницького він був.
— Пане Григорію, розкажіть, будь ласка, про Всеукраїнський пленер «Святогір’я», керівником якого ви є з 2005 року?
— Цей пленер щорічний, ми (художники з різних міст України: Одеса, Київ, Донецьк, Харків, Луганськ) їздимо містами, протягом 15—20 днів відвідуємо музеї, храми, проте не як туристи, а намагаючись, так би мовити, духовно відчути все. Пропустити через себе, наповнити себе враженнями, проте не поверхневими, а якомога більш глибокими. А потім, відповідно, кожен художник реалізує їх на полотнах. Після цього організовуються звітні персональні виставки.
— Яким є сучасне мистецьке життя Донеччини?
— Цей рік у нашому культурному світі оголошено роком Сергія Прокоф’єва. Це була ініціатива «Юнеско». Сергій Прокоф’єв, згідно з їхніми підрахунками, найбільш виконуваний композитор у світі. Тож оголошено чимало мистецьких конкурсів, готується ціла низка виставок на теми його музичних творів. Окрім того, велика кількість донецьких художників візьме участь у щорічній всеукраїнській виставці «Мальовнича Україна», яка цього року відбудеться в середині травня в Києві. Експозиція виставки складається з нових творів живопису та графіки, які за своїм змістом та художнім спрямуванням продовжують мистецькі принципи та традиції, закладені Шевченком у його відомій серії офортів «Живописна Україна».
— Вам за 70, а ви, здається, тільки нарощуєте оберти. Чим займаєтеся зараз? Які плани на найближче майбутнє?
— Ось усім цим, про що говорив вище, я й займаюся ... Працюю, пишу, багато часу забирає організаційна робота. Саме цим займатимуся й надалі. А скільки мені насправді років, сказати важко. Я, як і кожен поет, у душі завжди залишаюсь 19-річним.
ДОВІДКА «Дня»
Григорій ТИШКЕВИЧ народився 1940 року в Запоріжжі, нині живе й працює в Донецьку. Заслужений художник України з 1995 року, з 1970 року — учасник понад 150 зарубіжних, всесоюзних, всеукраїнських та обласних виставок, у тому числі 25 персональних виставок. Роботи художника знаходяться в збірках музеїв України та музейних колекціях 30 країн світу. Лауреат премії ім. М. Островського, А. Куїнджі, з 2005 року — керівник Всеукраїнського пленеру «Святогір’я».
