Природа щедро наділила Олександра Мурашка талантом. Доля ж відміряла йому доволі короткий термін творчості — всього дев’ятнадцять років. Творчість мистця багатогранна, поєднує в собі елементи реалізму, імпресіонізму та модерну, він захоплювався природою світлового рефлексу, прагнув опанувати найтонші модуляції сонячної атмосфери. Й водночас ішов до творення узагальненого образу психологічного стану людської душі.
Народився майбутній художник 26 серпня 1875 року в Києві, однак до семирічного віку виховувався в бабусі в містечку Борзна на Чернігівщині. Потім, у зв’язку із заміжжям матері, Марії Крачковської, переїжджає до Чернігова, де в його вітчима, Олександра Мурашка, була невелика іконописна майстерня. До роботи в ній і став залучати пасинка, якому дав своє прізвище.
Наприкінці 1880-х років майстерня Мурашка отримала замовлення на виконання художньо-оформлювальних робіт у новоствореному столичному Володимирському соборі, й відтак родина перебирається до Києва. Так волею долі 15-річний Олександр стає свідком (та й виконавцем) творення мальовничого декору собору, йому пощастило спостерігати за працею таких знаних живописців, як Віктор Васнєцов і Михайло Нестеров. Це вони та професор Адріан Прахов, як вказує мистецтвознавець О. Жбанкова, «першими звернули увагу на здібності худорлявого, довгоногого, кошлатого й сором’язливого підлітка». Малювання стає сенсом життя молодого художника, він навіть вирішує «перейти на свій хліб». У цьому його підтримує брат вітчима Микола Мурашко, керівник Київської рисувальної студії, заняття в якій юнак відвідує в позаробочий час.
Восени 1894 року О. Мурашко вступає до Вищого художнього училища при Петербурзькій академії мистецтв, а через два роки стає учнем у майстер-класі Іллі Рєпіна, одного з провідних на той час живописців, професорів академії. Своє навчання О. Мурашко завершив на зламі століть, представивши на екзаменаційний конкурс монументальне полотно «Похорон кошового» (1900). Тема цього твору стала своєрідним (і свідомим!) протиставленням комедійно-веселій і навіть дещо гротескній картині вчителя «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Як точно підмітив кандидат мистецтвознавства Н. Козак: «О. Мурашко показав інший бік козацтва, його лицарський дух, його трагедію», що завершилась розгромом Запорізької Січі та ув’язненням гетьмана Калнишевського.
Як пансіонер Петербурзької академії мистецтв, художник виїжджає до Європи, яка відкриває йому тогочасну художню столицю світу -_ Париж — та один із найсильніших мистецьких центрів — Мюнхен. Перебуваючи там у 1901 — 1903 роках молодий художник потрапляє під певний вплив імпресіонізму та модерну. У своїх творах «Парижанки», «Біля кав’ярні», «Дівчина в червоному капелюшку» О. Мурашко прагне до тонкого нюансування тональних переходів, передачі рефлексів штучного вечірнього освітлення, що створює виразні світлові ефекти.
Відчуваючи, що «Париж — прекрасне місце для загального розвитку, а не для роботи», художник перебирається до Мюнхена, де займається вдосконаленням свого рисунку та знайомиться з роботами представників мюнхенського сецесіону.
1904 року О. Мурашко переїздить до більш звичного середовища Петербурга, намагаючись на практиці закріпити власні малярські позиції — «На ковзанці», «Зима. Молода пара». А картину «Карусель» (1906), експонована на Х Мюнхенській міжнародній виставці 1909 року, було відзначено Золотою медаллю. Відтоді перед художником відчинилися двері мистецьких галерей найвизначніших культурних центрів Європи. Персональні виставки відбувалися в Берліні, Дюссельдорфі, Кьольні, а окремі полотна експонувались у Відні, Парижі, Амстердамі, Римі, Венеції. 1911 року О. Мурашка обирають членом Мюнхенського сецесіону. Повернувшись до Києва — «тут сонце, тут чудесна природа, тут своя культура», — купує будиночок на Лук’янівці, засаджує сад і будує майстерню, запрошуючи друзів селитися поруч у тихій мальовничій околиці й мріючи про перетворення Боговутівської вулиці у своєрідний Барбізон — «містечко художників»...
1913 року О. Мурашко засновує власну художню студію в одній із найвищих будівель Києва — у стрихових мансардах 12-поверхового будинку Гінзбурга на Інститутській вулиці. Викладання в студії було побудовано за академічною системою — поряд із заняттями малюнку та малярства тут читали лекції з історії мистецтва та філософії.
1917 року на руїнах Російської імперії Україна здобуває омріяну незалежність. У заснованій Українській академії мистецтв О. Мурашко поряд з Г. Нарбутом, В. та Ф. Кричевськими, М. Бойчуком став одним із найактивніших її будівничих, присвятивши себе викладацькій праці та суспільній діяльності в Художній раді при Народному комісаріаті освіти. Відклавши творчу роботу до того часу, «коли віддам належне суспільному будівництву і з миром буду відпущений для тихої праці». Однак не судилося. Ввечері 14 червня 1919 року більшовицький військовий патруль затримав художника неподалік власного будинку. А зранку знайшли вбитим — пострілом у потилицю, як надалі звично діяли «червоні революціонери», розправляючись з національно-свідомими діячами української науки та культури.
Олександра Мурашка називають першим у списку мистців та літераторів «Розстріляного Відродження» України ХХ століття.
Фоторепродукції картин надано автором
