Ще на початку травня телефон не замовкав, а у месенджери йшли питання від журналістів: що ж чекає внутрішній туризм у час пандемії. З червня дзвіночки й питання притихли. А до кінця жовтня вже й геть забули, про що запитували в травні.
То як же жив чи, точніше, намагався витягнути самостійно себе за вуха наш внутрішній туризм впродовж року.
До відповідей журналістам я додавала жартівливу фразу, що трендом сезону буде «купи хатку у селі». І в моєму жарті була значна доля правди. Бо за час карантину в країні продалося, як ніколи, хаток по селах, а садиби зеленого туризму були заповнені впродовж весни-осені практично на 100%.
В акурат напередодні карантину наш уряд нарешті розродився і створив таке необхідне для галузі Державне агентство з розвитку туризму, звісно, з очільницею, призначеною за «партійними квотами», а не за фаховими критеріями. І почалася... Промоція туристичних об’єктів України. І анонс «туристичних магнітів».
Що можна сказати ще, коли кожні прийдешні, звинувачуючи у «некомпетентності» папєрєдніків, демонструють ще більшу некомпетентність? Біда наша в тому, що державні чиновники не розуміються на власних повноваженнях і завданнях. Адже завданням ДАРТу є моніторинг туристичного ринку, піклування про кадри, формування правил роботи на ринку туризму, захист надавачів і споживачів туристичних послуг, лобіювання нового Закону про туризм (ми й нині керуємося Законом про туризм від 1996 року), де пріоритетним мав би бути розвиток внутрішнього туризму, забезпечення відкритих і адекватних вимог до гравців внутрішнього туристичного сегменту. І саме ДАРТ має спускати вимоги, рекомендації, накази туристичним компаніям щодо дій за умови виникнення обставин непереборної сили, форс-мажору, пандемії тощо. Натомість наш внутрішній ринок до сьогодні так і не дочекався чітких рекомендацій щодо надання туристичних послуг, перевезення екскурсантів, забезпечення безпеки учасників турів в умовах пандемії. Так, як це діє у всіх країнах світу. Не дочекавшись вкрай важливих рекомендацій і роз’яснень, туристичні компанії почали збирати групи на свій власний ризик і відповідальність.
Обрізаний, млявий, проте якийсь та відбувся туристичний сезон. Проте жоден не працював на всі сто, жоден не може порівняти рік 20-й з минулими. Окрім того, аби остаточно не втратити свого туриста, більшість компаній, у власний збиток, вимушені були тримати минулорічну планку цін, переважно працюючи в нуль, аби не в мінус. Переналаштувалися на внутрішній ринок і деякі виїзні оператори, намагаючись хоча б якось пробалансувати.
До середини жовтня більш-менш вигрібали. Перш, ніж планувати мандрівку, самостійно моніторили інтерактивну мапу МОЗ. Але з жовтня ситуація з вірусом знову змінилася на гірше, спонукаючи багатьох передчасно оголосити про закриття сезону. Найстійкіші ще трималися. Проте твою активність визначали «твої» туристи. Про активність у листопаді-грудні, про перші місяці року 21-го (ніхто не уявляє, як воно буде далі), говорити і поготів.
Натомість жодного слова про порятунок ринку з вуст ДАРТ так і не прозвучало.
Ні про лоббі в уряді про податкові канікули, ні про допомогу гідам, більшість з яких, особливо наш «золотий фонд» — англомовні, польськомовні, франко, іспано-, німецькомовні гіди, що за роки досягнули високого фахового рівня, були покинуті напризволяще. Все за класиком: «Спасение утопающих — дело рук самих утопающих». Люди вимушені ліквідовуватися як ФОП (адже банально нічим сплатити ЄСВ), не отримавши жодних компенсацій (КВЕДи гідів не підпадають під перелік, встановлений державою), змінювати фах, прощатися з улюбленою справою.
До слова, Італія, Іспанія, Португалія, Німеччина, Ізраїль взяли своїх гідів «під опіку», забезпечивши виплати на час «простою через пандемію», наш же уряд (а цим безпосередньо мав би займатися ДАРТ), не те щоб поцікавитися, з чого живуть люди, що творять високоякісний культурний продукт, навіть не подбали про те, щоб бодай тимчасово звільнити їх від сплати податків. Литва і Польща дозволили тимчасово припинити діяльність. Але українським підприємцям такої опції не надають: ліквідовуйся (і ще витримай податкові перевірки) або плати.
Ринок сиплеться, як картковий будиночок. Осипання почалося ще раніше, з 2014, принаймні у Києві, який вже давно не бачить такої кількості туристів, як до того. Ще з 2014 чимало наших перевізників вимушені були продати свої авто і виїхати водіями на фури в Польщу або змінити буси на вантажні. Вже з 2014 чимало ТОВ повідкривала ФОП, бо ж альтернативи вижити на ринку туристичному просто не було. Не може ТОВ, зайнятий тільки внутрішнім туризмом (якщо це не Західна Україна чи не Чорнобиль — найпопулярніші напрямки) виконати усі вимоги: забезпечити оренду офісу (та чи потрібна вона в умовах тотальної діджиталізації й «країни в смартфоні»), оплату банківських гарантій (які нічого не гарантують в умовах пандемії й не тільки) і низку інших атавізмів.
Наш внутрішній туризм, насправді, тримають на своїх плечах ті, хто вимушений був реєструватися як ФОП, щоб працювати офіційно, сплачувати податки і не водити туристів партизанськими стежками.
Що у підсумку? У підсумку, як у відомому фільмі: «Кто не работает, тот ест».
Держава оголосила полювання на відьом у вигляді ФОПів, звинувачуючи їх у несплаті податків, відмиванні коштів тощо. Я не буду на разі говорити про всі ФОП, лише про тих, хто зайнятий у туризмі. 90% гідів і гідів-перекладачів Львова офіційно зареєстровані як ФОП, 50% гідів столиці зареєстровані як ФОП, орієнтовно така ж ситуація в Одесі. Як ФОП може не сплачувати ЄСВ, я не можу зрозуміти. ФОП, які надають додаткові послуги з розміщення туристів, транспортні послуги й решту сплачують також податок на прибуток.
Не сплачує податки той, хто надає туристичні послуги нелегально. На жаль, відсоток таких діячі зростає. І саме вони вносять хаос на ринок екскурсійних послуг (наш турист не сильно цікавиться, чи має право ініціатор мандрівки на надання певних послуг, аби на 10 гривень дешевше), а державні структури не переймаються тим, як запобігти подібній нелегальній діяльності. ФОП — його ж видно! Він же у всіх реєстрах, він здає звіти і має персональні електронні кабінети. То й боротися з ним простіше.
Ніхто не переконає мене, що в нашій державі не відбувається дискримінація ФОП і, відповідно, бізнесу, що працює у формі ФОПів.
Під кінець серпня ДАРТ пафосно оголосив, що внутрішній туристичний ринок у країні порятовано: ДАРТ з УКФ запускають спеціальний ЛОТ «Туризм: інституційна підтримка», за яким представники ринку, що зайняті — увага! — внутрішнім культурно-пізнавальним туризмом (наголошую на цій умові!), можуть подавати заявку і бути порятованими. Довелося УКФ оголошувати три хвилі подачі заявок (виділених коштів виявилося більше, ніж тих, хто відповідав умовам заявників). За першою хвилею була висунуті вимоги: ТОВ, що обслужили не менше 500 внутрішніх туристів і сплатили не менше 500 тисяч податку. Маю внести деякі роз’яснення. Внутрішній туризм — це туристичні послуги, що надаються громадянам України в межах України. Жодні китайці, пакистанці, ізраїльтяни, німці й поляки, яких туроператори приймали в Україні, до цього не причетні. Українці, яких туроператори відправляють в Єгипет, Тайланд, Італію, Мексику чи Гоа, є виїзними туристами, а не внутрішніми. Культурно-пізнавальний туризм — це туризм, що передбачає відвідання музеїв, історико-культурних заповідників, виставок, галерей тощо.
Тепер до цифр. 500 внутрішніх туристів за рік 2019 (а саме за вказаний рік мали надати дані заявники) — це мало. Для середньостатистичного ФОП, що надає екскурсійні послуги, у рік нормальний (на щастя, 2019 був саме таким) до тисячі туристів — цілком прийнятна кількість. Якщо ж говорити про 500 тисяч сплаченого податку, то цифра космічна. І навряд чи підйомна навіть для виїзного туризму. То ж для кожного, хто не космонавт на ринку туристичному, було зрозуміло, що з такими умовами заявників буде, як пальців на обох руках. З огляду на незначну кількість заявок за першою хвилею, де, як і очікувалося, подавалися туроператори-акули, під другу й третю хвилю умови послабили. Зникла будь-яка цифра сплаченого податку, заплющувалися очі на кількість внутрішніх туристів, до участі допустили готелі, санаторії, блогерів і навіть громадські організації. Всіх, крім ФОП.
Будучи експертом за даним ЛОТом, я наголошувала не раз і не двічі, апелюючи до куратора ЛОТу, очільниці УКФ, що умови ЛОТу дискримінаційні, що гроші дістануться тим, хто ніколи не займався внутрішнім туризмом. І що ФОПи тримають на своїх плечах внутрішній туристичний ринок. Я вимагала зустрічі, на якій мали б бути присутні Міністр культури, голова УКФ і очільниця ДАРТ, щоб донести їм свої аргументи. Дякуючи куратору, зустріч таки відбулася, але із представником УКФ. Мене чемно вислухали, похитали головою, поспівчували, проте наголосили, що «під вас (ФОПів) закон (Закон про УКФ) міняти ніхто не буде».
Прийом заявок тривав, оцінки виставлялися. Але команда УКФ наголосила, що в ґрантах «інституційної підтримки» експерти не пишуть власні висновки. Тобто, залиште свою думку при собі. Нехай вас не бентежить, що ґрант інституційної підтримки — це фактичні компенсації постраждалими туроператорам у часи пандемії на виплату зарплат співробітникам, податки, оренди офісів, послуги зв’язку тощо.
На відміну від культури, туризм — це переважно бізнес. І якщо бізнесу важко, він має діставати кошти з «подушки», з’їжджати з оренди, яку не може сплатити, скорочувати працівників і відправляти на біржу, заощаджувати. Так це працює у світі. Так діє бізнес. Але в Україні оголосили про «британську модель» порятунку туризму (вау!), тільки забули прописати британські закони і британські зарплати. Між іншим, за декілька місяці до початку пандемії збанкрутував найвідоміший у світі британський туроператор «Томас Кук», і ніхто з британського уряду його не рятував.
У листопаді відбувся останній вебінар експертів з вищезгадуваного ЛОТу, на якому я апелювала до колег з ініціативою про звернення до голови УКФ і міністра щодо умов ЛОТу і потенційних ґрантоотримувачів. Мою ініціативу підтримала аж пару чоловік, та й не всі були присутні на вебінарі. Декілька слів про заявки. Перш ніж вони потраплять до експертів, мають пройти технічний відбір. І тут питання, яким чином до експертів потрапили заявки, подавачі яких зареєстровані в офшорах. Експерти лише оцінюють заявки, але не приймають остаточних рішень про фінансування.
Під кінець грудня Український Культурний Фонд пафосно відзвітував про роздані кошти. Перелік тих, хто отримав кошти від УКФ за ЛОТ «Туризм: інституційна підтримка» у відкритому доступі на сайті і сторінці ґрантодавця. І якщо ви нарахуєте серед них трохи більше, ніж десяток тих, хто дійсно займається внутрішнім культурно-пізнавальним туризмом в Україні, я буду рада.
А наразі всім колегам на туристичному бездоріжжі України залишається покладатися винятково на себе, «лупати сю скалу», бути Сізіфами, і вкотре ні на кого не розраховувати у нашій, «не своїй» Україні.
Анжела САВЧЕНКО, директор туристичної компанії «Київські фрески», експертка УКФ 2020 року
Від редакції: Ми хотіли б отримати відповіді на поставлені у статті запитання й від самого Українського Культурного Фонду
