Ось уже дев’ять місяців Анатолій Толстоухов суміщає депутатську та міністерську посади, чим провокує постійну критику, особливо з опозиційного табору. В опозиціонерів навіть прикмета є: якщо Толстоухов з’явився в залі, рішення приймуть. Але конституційна реформа, судячи з усього, проходить «не за прикметами». Тому розмова почалася з обговорення результатів голосування про внесення змін до Конституції, яке замість трьох із зайвим сотень прогнозованих голосів дало лише 294…
— Чи закінчаться спроби видозмінити Конституцію з невдачею законопроекту №4105?
— Сьогодні саме час розпочати роботу над помилками. Важливо зрозуміти: зміни до Конституції неминучі. При цьому не слід ставити знак рівності між політреформою і приведенням Основного Закону у відповідність із вимогами життя, веліннями часу й європейськими стандартами. До вступу до Євросоюзу на нас чекає постійний конституційний процес. І зміни стосуватимуться не стільки повноважень влади, скільки всього конституційного поля. Отже, метаморфози, можливо, і закінчаться, а процес триватиме. Від того, що «спіткнувся» законопроект, реформа не провалилася. Вона просто сказала: «ставтеся до мене, як до реформи, а не як до разового голосування».
— Чи може невдача політреформи — на даний момент — сприяти відставці уряду?
— Чутки про можливу відставку супроводжують будь-який уряд протягом усієї його діяльності. Як відомо, в Україні кабінети довго не живуть. Але цей особливий — коаліційний, у цьому його, скажімо так, зовнішня сила та внутрішня слабкість, у цьому його велика, порівняно з іншими, успішність. І оскільки жодного провалу реформи не було, відставка уряду може бути продиктована лише «осінніми» мотивами. У цьому парламентсько-урядова коаліція Президентовi радник, але не укажчик.
— Чи потрібно чекати зміни окремих міністрів?
— Доля міністрів вирішується залежно від думки фракції або групи, за квотою якої вони представлені, позиції прем’єр-міністра та волі Президента. Реформа тут ні до чого. Усе відбувається в рамках домовленостей, раніше зумовлених політичною угодою.
— Відсутність їхніх представників у Кабміні — одна з претензій позафракційних депутатів.
— Перш ніж висувати претензії, необхідно визначити своїх представників (уповноважених) у координаційній раді парламентсько-урядової коаліції, поставити підписи під політичною угодою. Навіть у цьому випадку кадрові пропозиції можуть розглядати тільки в перспективі. Будь-який інший підхід неминуче призведе до ревізії старих угод, чого не можна допустити. Одночасно не можна не погодитися з тим, що співпрацювати з позафракційними депутатами потрібно постійно. Але працювати, а не балувати, співробітничати, а не обслуговувати.
— Що, на ваш погляд, мав на увазі Віктор Янукович, називаючи голосування за затвердження Програми уряду «політичним»?
— Політреформа, особливо зміни до Конституції, створюють новий політичний клімат і, відповідно, формують нові можливі сценарії розвитку подій. Дуже важливо, щоб діяльність уряду не залежала від того, хто і як ці зміни трактуватиме. Щоб уряд міг працювати стабільно, з урахуванням результатів соціально-економічного розвитку в 2003 році, коаліція підготувала Програму. Саме в цьому розумінні голосування було «політичним».
— Чи була це своєрідна «перевірка» парламентаріїв на лояльність до В. Януковича як до потенційного єдиного кандидата?
— Таке завдання не стояло і не стоїть. А на етапі виборчої кампанії потрібна не лояльність, а підтримка, робота на результат. Передусім, парламентсько-урядовій коаліції слід визначитися зі своїм лідером. Неважко зрозуміти, що саме в лідера коаліції буде найбільше шансів стати єдиним кандидатом.
— Чому Віктор Янукович зачастив до регіонів? Це правда, що він отримав від Президента карт- бланш на кадрові перестановки, зокрема зміну губернаторів?
— Прем’єр-міністр, виходець із регіону, не повинен забувати туди дорогу. До того ж регіональна політика — один із пріоритетних напрямів роботи уряду. Що стосується кадрових рішень, — вони завжди були і будуть ефективним засобом в арсеналі влади, — щоб регіони динамічно розвивалися, а не перетворювалися на «вотчину губернаторів» або «зони помилкового благополуччя».
— Чим, на вашу думку, зумовлений перманентний конфлікт спікера Володимира Литвина та координатора більшості Степана Гавриша?
— Я би не говорив про конфлікт. Хоча у відносинах «іскрить», і це всі бачать. Швидше за все, йдеться про різні підходи до справи, які в поєднанні з особистими якостями й особливою відповідальністю в деяких ситуаціях створюють підвищене напруження. Протягом пленарного тижня двічі збирається Консультативна рада, де по черзі головують Володимир Литвин і Віктор Янукович. Роль координатора після прийняття рішення зводиться до простої функції «виконання». До цього — «підготовка». Проблеми ж, як правило, виникають на інших стиках. Зокрема, «проблема позафракційних депутатів» — проблема не одного тільки Гавриша. Йому непросто ще й тому, що він сам чим далі, тим більше опиняється в залежності від різних центрів впливу. Степан Богданович відчуває тиск як у більшості, так і в своїй групі. Координатор — це і лідер, і жертва одночасно. Усе залежить від одного голосування, одного дня. Було б 300 — Олімп, на голос менше — вже Голгофа. А чи буде «воскресіння» — запитання складне.
— Проясніть ситуацію з вашим «сумісництвом».
— Особисто для мене ситуація гранично зрозуміла, хоч і дуже дискомфортна. З одного боку, навряд чи серйозна людина піде працювати до Кабміну на півроку. З іншого, я — перший заступник голови Народно- демократичної партії, і мій відхід до уряду, зі складенням депутатських повноважень, спричинив би перетворення парламентської фракції НДП на групу. Цю фактичну зраду я нікому не зможу пояснити. Питання могли б розглянути на засіданні більшості і, з урахуванням виниклих обставин, більшість могла б делегувати до нашої фракції кількох депутатів. Якщо буде гарантія збереження фракції НДП, я спокійно піду працювати до уряду. Того самого дня, коли постанову про таке рішення озвучать із парламентської трибуни, Литвин зачитає і моє — про складення депутатських повноважень. Мене такий варіант цілком влаштовує.
Ще один аспект: найближчим часом потрібно чекати змін у керівництві партії. Цей процес пов’язують у тому числі й із моїм прізвищем, тому я не можу не думати про те, де в зв’язку з цим моє місце — в парламенті чи в уряді.
— На яких засадах НДП братиме участь у президентських виборах?
— Думаю, ми підтримуватимемо єдиного кандидата.
— Ви маєте на увазі президентські амбіції лідера НДП?
— Я би не назвав це амбіціями. З таким самим успіхом можна говорити про «програмну принциповість і послідовність».
— Чому член політради партії Євген Кушнарьов порівняв НДП зі «старіючою дружиною султана»?
— У цьому виступі Євген Петрович позначив свої претензії на лідерство в партії. Він довго і планомірно до цього готувався, і дорікати йому в чомусь було б неправильно. Чи стало це несподіванкою? Ні, тому що тема раніше неодноразово звучала в партії й обговорювалася на різних рівнях.
— Членів НДП часто називають «політичними пенсіонерами»…
— Після того, як нас називали «політичними трупами», бути «пенсіонерами» не так вже й погано. Це говорять люди, які мають дуже поверхневе уявлення про партії і не знають реального стану справ. Переконувати краще роботою та конкретними результатами. За ці роки ми створили могутній соціально-політичний організм, який ще чекає свого серйозного дослідника, і не одного. За цей продукт нам ніколи не буде соромно.
