ОДЕСА В КОСМОСІ
Захотілося одеському меру Руслану Боделану прославити своє ім’я на космічних просторах Всесвіту.
А тут і дуже мила контора прямо в Одесі підвернулася (як повідомляє агентство Інтерфакс-Україна), під назвою «Міжнародна організація «Космос — Земля».
Вони вельми практично підійшли до справи — стали за диференційованими цінами продавати зірки громадянам, бажаючим увічнити власне ім’я. Ціна в залежності від ваги та розміру космічного об’єкта. Мінімальна ціна зовсім «не кусається» —$20.
Так і бачиш, як хлопці доскіпливо, звіряючись з довідниками, складали «зоряне» меню.
Пізніше раптом з’ясовується одна деталь. Виявляється, одеські торговці зірками нібито і не мають права займатися цією справою, оскільки займатися цим доручено тільки Міжнародному астрономічному союзу. Ймовірно, організація «Космос — Земля» розташована в Одесі десь неподалеку від малої Арнаутської, де виробляється засіб «Титанік» для фарбування волосся (радикально чорний колір).
Невідомо якого кольору став Боделан, дізнавшись ці подробиці (напевно, мер собі придбав зірку не за двадцятку, а трохи дорожче, згідно з посадою), а тут — такий облом.
Але, може, все-таки організатори переконають його (як і всі жителі «жемчужины у моря», вони володіють унікальним почуттям гумору), що в будь-якому випадку документ, виданий Боделану на території Одеси, дійсний. Тобто якщо дивитися на Зірку Боделана з одеського телескопа — все законно.
Які-небудь сумніви в легальності їх дій не зупинили «Космос — Землю», і вони зараз планують почати «продавати ділянки на різних планетах Сонячної системи».
Думка, не позбавлена здорового глузду. Зірку-то і далеку можна назвати своїм ім’ям, а ось дачну ділянку рекомендуємо купити де-небудь не далі Венери. Все-таки ще поки існують труднощі проїзду. Особливо в обидва кінці.
НАША ЛЮДИНА В ПАРИЖІ
Дочекався нарешті свого призу — поїздки в Париж — переможець торішнього конкурсу «Преса і влада», організованого інститутом масової інформації (ІМІ) і «Репортерами без кордонів» (Франція), наш колишній колега по газеті «День» художник-карикатурист Василь Вознюк. Краще, як кажуть, пізно, ніж ніколи.
Вася поділився своїми враженнями від цієї поїздки з рідною газетою.
Прямо ледве чи не з трапу Василь виявився в Луврі. І дивлячись на трохи змарнілу від часу Джоконду — зрозумів важливість розкрутки. Без особливого трепету споглядаючи шедевр Леонардо да Вінчі, він (як не дивно!) пригадав Поплавського. Точніше кажучи, анекдот, який Поплавський сам про себе і розповсюджує. Мовляв, продається касета Поплавського за десять гривень, а Баха — за три. І Поплавського беруть краще. А коли продавця спитали, чому ж перевагу віддають першому, той відповів: «У Поплавського розкрутка сильніша»...
Ще Василь встиг особисто оцінити не менш розкручену, ніж Джоконда — Венеру Мілоську. Вознюк мучився цікавістю і підійшов до неї з тильного боку (на всіх зображеннях вона подана навпаки). І виявив на спині Венери три латки. Хоч загалом фігурою безрукої мармурової Венери Вознюк залишився задоволений. Не в руках, як кажуть, жіноче щастя.
Але сфотографуватися поруч з Джокондою, і тим більше з Мілоською пані, не виявилося жодної можливості, оскільки їх «обліпили» з усіх сторін японці з відеокамерами. А фотографуватися на фоні японців Вознюку чомусь не хотілося.
Вражала кількість японців і на вулицях Парижа. Наприклад, Ейфелеву вежу, звичайно, Василь побачив, але споглядати панораму Парижа з її висоти не вдалося — через величезну чергу туди азіатських туристів. I в Парижi, виявляється, черги є.
Далі Василеві був влаштований пишний прийом в Центральному прес-клубі, розташованому на самих Єлисейських полях. Там же була представлена виставка кращих українських робіт, присланих на конкурс. (36 кілограмів «чистого мистецтва», якi Вознюк тягнув на собі. А коли його затримали в аеропорту імені де Голля (дозволено тільки 20 кг багажу), врятувала Вознюка од відплати службовця — відкрита українська усмішка, та імітація «легкості» вантажу. Мовляв, подумаєш, пакетик невеликий. У нас з такими кожен день на роботу ходять.)
Напередодні в Центральному прес-клубі приймали Арнольда Шварценеггера, так що Вознюк цілком міг бути втішений приділеною йому увагою.
Дуже схвально відгукувався про рівень українських карикатуристів головний художник найпопулярнішої французької газети «Ле Монд» Мішель Плантю.
Однак більше на прийомі Василь звернув увагу на кругленького, добродушного пана, який несподівано звернувся до нього російською з питанням: «Ви не знаєте, горілка тут справжня? Її варто пити?»
Як з’ясувалося, це був родич відомого отамана Нестора Махна. Скоро він обіцяв нагрянути в Україну для того, щоб видати найбільш повну версію книги про свого легендарного предка, де будуть опубліковані найрідкісніші фотографії з сімейного архіву.
Ще запам’яталися Василеві в Парижі три речі.
Перша — газета «Ле канард ан шане» (що в перекладі означає — «Качка без ланцюгів»), в якій замість фотографій — карикатури. Вона вважається дуже незалежним і популярним виданням. І, між іншим, в ній працює багато хто з випускників Сорбонни, які закінчили відділення — «Політичний малюнок». І таке там є! Думається, багато-які випускники цього відділення подовгу б сиділи у нас без роботи.
Друга — Сеною цілодобово курсують галери. Однак замість рабів там офіціанти. Оскільки галери є дорогими ресторанами.
І третя — в останній день подорожі, коли Василь о пiв на сьому ранку вийшов на чисті вулиці Парижа, його вразило, що місцевий бомж, розкупоривши коробочку, задумливо їв з неї полуниці (і температура там в лютому доходила до плюс 18-ти градусів). Мабуть, люблять паризькі бомжі день починати з десерту.
Але, вирішивши, що бути талановитим українським художником-карикатуристом почесніше, ніж паризьким бомжем ( навіть з поправкою на зимові полуниці), Василь благополучно прибув на Батьківщину.
І тут же відзвітував перед нашими читачами.
НЕ ПЕРЕПЛУТАЙТЕ!
Нагадуємо громадянам, що поточний тиждень називається Сирним або Масницею. І для тих, хто не знає, повідомляємо, що кожний день в Масниці має свою назву і за кожним відповідно закріплені певні традиції. Так, понеділок — «зустріч», вівторок — «загравання», середа — «ласунка», четвер — «розгул, перелам», п’ятниця — «тещині вечорницi», субота — «зовицині посиденьки та проводи», неділя — «прощання, цілувальник».
У неділю, в прощений день, прийнято спалювати солом’яні ляльки — як символ закінчення зими.
Так що прохання не переплутати — між спалюванням солом’яних фігур політиків і солом’яних ляльок, що символізують відхід зими. Перший звичай тільки входить в моду, а останній належить до розряду давньослов’янських. Хоч і той і інший, безумовно, можна віднести до язичницьких.
