«КАЗКА ПРО ПОДАТКИ»-2
Податкова українська інспекція порадувала розгулом творчості. Вона тепер у нас замість Андерсена. Відомству під керівництвом Миколи Азарова вже мало дорослого населення України. Воно взялося за дитячі душі!
«Вісник податкової служби України» випустив немалим тиражем (150 тисяч! І все на гроші платників податків?) «Казку про податки». Для розповсюдження її серед школярів молодших класів. Щоб дітки, як висловився Азаров, «прийшовши додому, питали у своїх тат і мам, чи розрахувалися вони з державою»? (Які також можуть у відповідь спитати: а чи розрахувалася вона з ними?)
Сюжетик книжки прекрасний: тато сидить якось увечері, порпається на столі. До нього приходить маленький синок Василько (початок авторам, безперечно, навіяли рядки Маяковського — «Крошка сын к отцу пришел и спросила кроха, что такое хорошо, а что такое плохо?»). І ось крихітка запитує батька, чи не хоче він почитати йому на ніч казку. Батько, прибравши надто відповідального вигляду, повідомляє «загадково», що заповнює декларацію про прибутки (загадково — оскільки, мабуть, не всі таємниці хоче розкрити в декларації). Тато став нудно пояснювати, що ми, мовляв, громадяни України і кожен громадянин повинен віддавати частину заробітку своїй державі, що це і називається податком і т.п. Після батькової промови малюка, природно, потягло на сон...
Він побачив дивного чоловічка на ім’я Нишпорка (тобто російською — ищейка). Судячи з картинки — огидне кирпато- вухасте створіння жовтого кольору.
Як з’ясувалося, в лісі звірі перестали платити податки. (До чого казкова податкова оскаженіла — вже з тварин стягувала податки!) Серед звірів стала лютувати жадність. Всіх зачаклував страшний чаклун Загребун. Багатодітна кроляча сім’я страждала тепер без продуктової допомоги, лікар Змія не могла без медикаментів лікувати, вчителька Сова — також «в прольоті». Зате підлі білки так набивали надлишками продуктів дупла, що гриби і горіхи так і сипалися на голови Василька з Нишпоркою.
Хлопчик сміливо вирушає в замок Загребуна. На нього чари не діють. Там він відшукує звичайну скриню. Звичайну тільки на перший погляд. «Стерши пилюку, хлопчик прочитав — «БЮДЖЕТ». (У цьому місці я зааплодував авторам — І. В. Коцарю і І. А. Коцарю. Не інакше сімейний підряд.)
Загребун, який зовні нагадує жабу, пригрозив перетворити хороброго хлопчика в моримух, якщо той не відповість на три запитання. Практично дитячих. Перше запитання: хто такий громадянин? Друге: що таке податок? І найстрашніше запитання: що таке бюджет? Хлопчик виявився настільки освіченим і економічно підкованим (його дуже вчасно «просвітив» батечко), що подужав усі запитання. Загребун, надувшись, вибухнув. І життя стало щасливим і веселим.
«Казка про податки» дійсно дуже казкова. Цілком не відповідає реаліям. Треба її продовжити з поправкою на дійсність.
Як з’ясувалося, у Загребуна залишився син — Вигрібай. Він, як ніхто інший, підходив на посаду Головного Податківця Лісу. Він став збирати до «БЮДЖЕТУ» данину з тварин. Однак від старанності зовсім озвірів. Його стали боятися не тільки білки, у яких він забирав до двох третин грибів і ягід (податок 37% на зарплату, 30% на прибуток і т.д.), але навіть вовки, лисиці й ведмеді, з яких він дер по три шкури. «У мене просто не встигає вирости нова шерсть, — скаржився біло-рожевий голий Ведмідь, який ще зовсім недавно був бурим. Коли він чув крик Вигрібая: «Та ти знову, я бачу, цілком обурів!» — з ним відбувався нервовий тік.
Але, як не дивно, не дивлячись на всі намагання Вигрібая, скриня «Бюджет» ніяк не наповнювалася. Зайчиха, мати-героїня, як і раніше жила впроголодь зі своєю сім’єю, вчителька Сова часто не отримувала зарплату, до лікарки Змії всі звіри приходили зі своїми медикаментами.
Вигрібай сказав тоді, що просто треба збільшити вигрібайський апарат, щоб охопити більше Лісу. І запросив до нього всіх своїх родичів. Звіри просто завили!
Щоб хоч якось вижити, багато хто став ховати їжу в Тінь. У Вигрібая та його родичів зір був так влаштований, що вони майже нічого не бачили в Тіні. І хоч Вигрібай вже вигріб все, що тільки міг, на його подив, деяка частина тіньових звірів жила відносно непогано.
Ті ж, хто звик жити на Світлі, мучилися і страждали. Часи Загребуна вони тепер згадували зі сльозами розчулення...
На цьому поки казочці кінець. Чому такий сумний? Ну а який може бути фінал у «Казки про податки»? Особливо в Україні!
ДО ДІЇ ЗАЛУЧЕНІ «ДЕПУТАТСЬКІ» НАМЕТИ
Новий міністр МВС України Юрій Смирнов повідомив цього тижня, що справа Георгія Гонгадзе розкрита. Вбивць знайдено. Правда, вони убиті.
Зi слів міністра, слідство має в своєму розпорядженні докази, які свідчать, що вбивство журналіста було здійснене з кримінальних міркувань. «Я зi своєї дзвіниці, — сказав він, — знаючи ситуацію, цілком можу зробити заяву, що злочин розкрито, і жодної політичної підоснови немає, це — чистий криміноген. Вважаю, що стосовно злочинців, які нам відомі, — на жаль, вони загинули, — є докази, достатні для того, щоб прокуратура могла проаналізувати ситуацію і зробити заяву. Загинули двоє виконавців, а організаторів — немає, тому що ситуація була спонтанною, раптовою».
У всіх одразу виникло запитання: якщо перше вбивство було «спонтанним», то як раптовим могло бути друге? А якщо ні, то хто і чому замовив знищити вбивць журналіста?
На подібні запитання міністр відповіді не дав. Тільки туманно повідомив, що зi справою Гонгадзе пов’язаний кримінальний авторитет Циклоп.
У відповідь опозиційно налаштовані громадяни (в основному студенти) знову розкинули намети у місті.
Але тепер, щоб міліція вмить не знесла їх, вони пішли на хитрість: тепер біля кожного намету є табличка, що це власність такого-то депутата і щоб її зірвати, треба рішення суду.
Протистояння продовжується.
ПОГАНІ ЗВИЧКИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ
Продовжує зростати культоманія Володимира Путіна. По- перше, на недавню річницю його правління в Москву прибули (за певні гроші) тисячі молодих людей. Вони пройшли маршем вулицями столиці в майках із зображенням президента Россії Путіна ($4 маєчка). Але не так через ідейну основу, як через комерційну. Володимир Володимирович не вийшов вітати молодих людей. Тобто він нiбито не був «за», але і не був «проти» цього заходу.
І по-друге. Відчувши благовоління російського президента до «особистісного окультування», деякі чиновники розпорядилися дати замовлення Кусiнському ливарно-механічному заводу в Челябінській області на виготовлення партії чавунних погрудь Путіна. Замовником виступила адміністрація одного з міст РФ.
Раніше в Кусі виготовляли погруддя Леніна, Сталіна і Брежнєва. Після недовгого простоювання на Горбачові і Єльцині — робота закипіла знову.
Не відомо, які такі перемоги Володимир Володимирович святкував в річницю свого правління? Економічні, принаймні, непомітні. Інфляція рубля зростає (із запланованих 12% вже 10%. Фахівці прогнозують до 17%). А щодо Чеченської війни, то дуже характерно висловився один надто лояльний депутат: «До війни ми якось вже звикли...»
До погрудь звикнуть. Дійсно, Росії звикати — не звикати. Поки ще про «бюстоманію» Володимира Володимировича розповідається на російських каналах зі стриманою іронією. Можливо і вона скоро зникне.
