Два київські градоначальники (екс — Олександр Омельченко та нинішній Леонід Черновецький) — відродили вщухлу донедавна обопільну інформаційну атаку. Перший гостро критикує роботу міських чиновників, називаючи її клоунадою, другий запевняє, що проти нього розгорнули масштабну провокаційну кампанію, покликану зганьбити його репутацію.
На тлі «гарячих» парламентських буднів і коаліційних перипетій із об’єктива вітчизняної преси випала влада, яка займає нішу, рангом нижчу. Однак політичні пристрасті в українській столиці анітрохи не поступаються загальнодержавним. Навпаки, після нещодавнього рішення Центрвиборчкому продовжити термін дії мандата до 1 грудня народному депутату від «Нашої України» Леоніду Черновецькому пристрасті навколо мера- сумісника розгорілися з новою силою. Багато політичних опонентів Леоніда Михайловича, у зв’язку з його проханням продовжити повноваження парламентарія п’ятого скликання, почали частіше говорити: «Черновецький піде з будівлі на Хрещатику, 36 до Ради й, отже, в столиці відбудуться нові вибори.»
Публічно версію про те, що лідер БЮТу Юлія Тимошенко в разі проведення позачергових виборів мера столиці має намір поборотися за цю посаду, озвучив днями депутат однойменного блоку Андрій Шевченко: «Один із варіантів для БЮТ — шукати майданчик для реалізації напрацювань, які є в Юлії Володимирівни та її команди. Київ, безумовно, може стати одним із них». Сама ж Юлія Володимирівна, відповідаючи в кулуарах ВР на запитання «Дня» про можливість мерського дебюту, сказала: «Подібні чутки — неправда. Я — народний депутат і працюватиму у Верховній Раді».
Однак розмови про можливість для Юлії Тимошенко зайняти крісло міського голови української столиці, на думку експертів, не позбавлені підстав. І для такого прогнозу є низка передумов.
По-перше, підтримка лідера однойменного блоку в Києві вельми серйозна. На парламентських виборах у березні 2006 року Блок Тимошенко зайняв у столиці перше місце, завоювавши 39,22% голосів виборців.
По-друге, світовий досвід показує, що зайняти президентське (прем’єрське) крісло насправді можна й після мерського. Наприклад, нинішній президент Польщі Лех Качиньський був мером Варшави, Жак Ширак — мером Парижа, а Конрад Аденауер до обрання на посаду канцлера ФРН очолював Франкфурт-на-Майні.
Політолог Костянтин Бондаренко не виключив, що пані Тимошенко захоче отримати цю посаду: «Леонід Черновецький, найвірогідніше, піде в депутати. У такому випадку боротьба за Київ, звісно, буде досить сильною, оскільки посада мера столиці — один із серйозних майданчиків, з якого можна стартувати на президентських виборах. Чому б Юлії Тимошенко не зіграти в цю гру?».
Разом із тим вітчизняні оглядачі схильні до думки, що шанси ЮВТ стати президентом навіть вищі, ніж зайняти мерське крісло. Мовляв, довірити їй своє місто та гаманець — це одне, а віддати в руки «нічийну» країну цілком можливо.
Не погоджується з таким прогнозом політолог Володимир Фесенко. Експерт упевнений, чутки про мерські амбіції леді Ю виникли не просто так. Лідер блоку свого імені, на думку Фесенка, найвірогідніше, серйозно націлилася на посаду, яку нині займає Леонід Черновецький. І, цілком можливо, в разі «форс-мажорних» виборів переможе в цій естафеті.
Тим часом, за нинішнього мера, а точніше його бажання підстрахуватися депутатством, заступається й голова Центрвиборчкому Ярослав Давидович, запевняючи, що сидить у двох кріслах столичний голова цілком законно: «У законі чітко вказана процедура або обставини для подібного продовження термінів. Це вирішує Центральна виборча комісія, і те, що сьогодні деякі юристи філософствують, чи правильно зробила ЦВК, чи ні, це на їхній совісті. ЦВК вчинила б неправильно лише в тому випадку, якби зареєструвала народним депутатом Черновецького в той час, поки він одночасно є мером, — це було б порушенням закону. В іншому випадку я не вбачаю порушення. Ми продовжили термін, Леонід Черновецький має на це право, оскільки не закінчився судовий процес щодо легітимності його обрання мером Києва. Я вважаю, що в цьому питанні не треба шукати політичного підтексту». Однак опоненти пана Черновецького не дрімають, і якраз те й роблять, що шукають у всьому саме політичну підоснову. Інакше б чутки про нові вибори мера Києва не спричинили б такого резонансу.
Не втрачає виниклої нагоди покритикувати свого спадкоємця й Олександр Омельченко (подейкують, він теж готовий до нових виборів). До речі, саме його позов, що розглядається вже тривалий час столичною Фемідою, й повинен дати остаточну відповідь на запитання: чи правомірно зайняв крісло мера Києва Леонід Черновецький? Нагадаю, Олександр Омельченко інкримінує пану Черновецькому, який отримав на виборах у березні трохи більше 30% голосів, підкуп виборців. Передбачається, що судове засідання з цієї справи відбудеться в жовтні. Тоді ж, за прогнозами самих учасників процесу, і буде винесений остаточний вердикт. А тим часом обидва мери — колишній і нинішній — продовжують вельми цікаву словесну дуель. І хоча за свої висловлювання і Омельченко, і Черновецький можуть бути удостоєні гран-прі, очевидно, що переможе в цьому поєдинку не найбільш балакучий, а той, хто насправді — за рішенням суду, — повинен сидіти в мерському кріслі. Увесь відведений законом термін.
ПРЯМА МОВА
Олександр ОМЕЛЬЧЕНКО , колишній мер Києва:
— Я йшов на вибори як безпартійний самовисуванець. Деякі партії підтримали мою кандидатуру. Я не створював виборчого штабу та запасних аеродромів. Але демократії не вийшло: методи моїх противників, особливо Леоніда Черновецького та Віталія Кличка, відрізнялися від моєї виборчої кампанії грубими наговорами та відвертою брехнею. Але головне, звісно ж, у тому, що «Наша Україна» підпільно й таємно вела до крісла мера одразу трьох кандидатів. І це відбувалося з відома Секретаріату Президента та, звичайно ж, вождів «НУ»: особисто Віктора Ющенка як почесного голови партії, Романа Безсмертного та його помічників. Коло цих людей створило тіньову технологію трьох кандидатів від одного блоку: нібито підтримували Омельченка, нібито Кличка та нібито Черновецького. Ця тактика спрацювала.
Пан Президент призначив Черновецького главою Київської міської адміністрації, звільнивши Олександра Омельченка від посади глави Київської міської адміністрації незаконно. Про це знає Президент і ті юристи, які розробляли указ. У квітні місяці я відіслав Президенту офіційного листа про те, що я йду у відпустку. Це законно. Потім, із 17 квітня, я перебував у стаціонарі на короткочасному лікуванні. І в той час, 20 квітня, вийшов указ Президента про моє звільнення. Студент юридичного факультету будь-якого курсу університету так би не вчинив. Знають про це і в Центральній виборчій комісії, де, на мій погляд, відбувається маніпуляція законодавством. Тому, відчуваючи ці порушення та відчуваючи страх відповідальності, пан Черновецький ховається за мандат майбутнього народного депутата.
Леонід ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ , нинішній мер столиці:
— Дев’ять років тому я прийшов до розуміння того, що навколо мене є багато людей, які потребують допомоги, й зробив свої перші кроки в цьому напрямі. Згодом дедалі більше вростав у проблеми людей, які абсолютно не захищені владою. Побачив, що влада в Києві відірвана від людей, які живуть на стипендії, допомоги, зарплати й пенсії. Це два різні світи — світ багатих ненажерливих чиновників і світ звичайних людей. Мене обрали прості кияни. Дуже їм вдячний. Дякую за віру в те, що зміни можливі. Дякую і моєму опоненту Олександру Омельченку за те, що він, сам того не розуміючи, зробив усе для моєї перемоги.
Перед виборами я пропонував Омельченку бути моїм головним радником із правом підпису всіх головних документів, практично я залишав йому ту ж владу, при цьому благав не кидати напризволяще своїх виборців.
Олександр Омельченко — кращий київський мер за всю історію столиці, якщо говорити про того Олександра Омельченко, який змінив Леоніда Косаковського. Найуспішнішим був перший термін його перебування при владі. А потім він уже практично не управляв своїм оточенням, тому його третій термін для української столиці загрожував би викликати загострення низки соціальних проблем. Оточення Омельченко жило одним днем, розуміючи, що на новий термін Олександра Олександровича за жодних обставин кияни вже не оберуть. Корупція та зловживання набули великого розмаху, міський бюджет розкрадався нахабно та безсоромно.
Коли Олександр Омельченко був київським міським головою, він не поважав віруючих громадян і до того ж не виконував своїх обіцянок, даних християнам перед виборами. Міська влада повинна шанобливо ставитися до проблем християнських церков у Києві. Натомість цього дуже великі гроші проплачують на різні нехороші акції, якими намагаються мене зганьбити.
