Немає слів, як я обурений наміром властей вивісити портрети Сталіна у зв’язку зі святкуванням 65-річчя з Дня Перемоги! Брехня, що в Сталіна є заслуги в розгромі гітлерівських військ. Сталін, як полководець, був повним нездарою. Він особисто винен у поразці наших військ на початковому етапі Великої Вітчизняної, у загибелі мільйонів радянських людей.
Досить згадати його воістину фатальні помилки:
1) невіра в можливість раптового нападу на СРСР, попри величезну інформацію навіть про час нападу;
2) знищення майже всього вищого командування Червоної армії перед початком війни;
3) неправильна оцінка напрямку головного удару німецьких військ 1942 р., коли всупереч усім даним і думці Ставки він вважав, що наступ буде на центральній частині лінії фронту, а не на південній, в результаті величезної переваги в співвідношенні сил фашистські війська майже маршем пройшли до Сталінграда;
4) Сталін ініціював незабезпечені достатньою кількістю сил і засобів наступи в Криму і на Харків, які закінчилися розгромом радянських військ і загибеллю майже мільйона осіб;
5) за наказом Сталіна розстріляно багато тисяч офіцерів Червоної армії; лише в боях за Сталінград, за офіційними даними Смершу, розстріляно понад 1100 осіб.
А скільки солдатів загинуло в безглуздих атаках при неподавлених вогневих точках противника в ім’я сталінської концепції «за будь-яку ціну». У результаті за одного вбитого німця ми заплатили життям п’яти радянських людей. На моїх очах безглуздо загинули два батальйони полку, в одному з яких я був комсоргом. За наказом не брав участі в атаці, тому й залишився живий. Пам’ятаю все це...
Переможцем за визначенням вважається той, хто залишився живий, убивши ворога. Чи можуть вважати себе переможцями мільйони загиблих? Навіть точне число наших загиблих досі невідомо, при відступі величезне число загиблих вважалося зниклим безвісти, а ті, хто потрапив у полон і помер у таборах не враховувалися як бойові втрати.
Цей перелік злочинної діяльності Сталіна як головнокомандувача можна продовжувати. Брехня і те, що вивісити портрети Сталіна — це прохання ветеранів. Так, такі ветерани є, але їх — меншість. До них належать переважно колишній старший комсклад, політпрацівники і ті, хто просидів під час війни у штабах, — ті, хто не замислювався над причинами наших страшенних втрат, хто не спромігся дізнатися про злочинну діяльність Сталіна в довоєнний період.
Я на війні був солдатом і молодшим командиром, був поранений, нагороджений орденом Слави III-ого ступеня і медаллю «За відвагу», які, як відомо, не можна було отримати в тилу.
Так от, я заявляю протест проти вивішування портретів і звеличення найбільшого злочинця, винного в загибелі мільйонів людей як до, так і в час і після війни. Цю думку поділяють і мої знайомі ветерани. Так чому ж посміли зараховувати мене й тисячі ветеранів, які поділяють мою думку про Сталіна, до жалюгідної жменьки пристосуванців, які живляться подачками влади? А саме вони на чолі з Долгих представляють Московську раду ветеранів, яка давно втратила роль організації, що захищає ветеранів.
