Останнім часом можна спостерігати активізацію певних
церковних та урядових сил, спрямованих на об’єднання українського православ’я.
У зв’язку з цим, а також зважаючи на ознаки зацікавлення нашими справами
з боку Константинопольського патріархату,«День» звернувся до Надзвичайного
й Повноважного посла Греції в Україні п. Дімітріса КОНТУМАСА з проханням
розповісти про роль православ’я в Греції, а також висловити своє ставлення
до сучасних проблем українського православ’я. «Погляд з Греції» для нас
вельми важливий, — грецьке богослов’я, грецькі єпископи, грецькі обряди,
грецька мова завжди мали неабияке значення в нашій історії, починаючи ще
з часів княгині Ольги.
Сучасна Греція зберегла свою православну моноконфесійність
— 97% її громадян належать до Грецької (Елладської) православної церкви.
В ідентифікаційних документах громадян до останнього часу існувала графа
— «Конфесія» (попри ті 97%); в школах Греції традиційно й обов’язково (не
для інославних) вивчають Закон Божий.
— Шановний пане Посол, яка роль православ’я в сучасній
Греції?
— Неможливо говорити про сучасні церковні справи, якщо
не знати історії грецької церкви, нерозривно пов’язаної з багатостраждальною
історією народу Греції. Почну з того, що в Східній Римській імперії, у
Візантії церква завжди мала суттєвий вплив на державні справи, брала активну
участь в управлінні імперією. Були навіть такі часи, коли верховною особою
держави ставала духовна особа, як це вже в наш час мало місце на Кіпрі.
Про поважну історичну роль церкви свідчить розкіш, притаманна церковній
практиці — шиті золотом ризи, митри, коштовні оклади ікон та Євангелій,
пишно оздоблені храми. Св. Софія Константинополя вважалася чудом світу,
її архітектура на багато сторіч стала зразком не лише для всього православного
світу, але також і для мусульманської храмової архітектури.
Після трагічного 1453 року, тобто падіння Константинополя
та повного підкорення греків Османською імперією, доля церкви радикально
змінилася, — як і доля греків.
Із падінням Константинополя настав довгий чорний період
у історії грецького народу. І тільки завдяки церкві, православному духівництву
збереглися грецький дух, грецька мова, школи та віра. У часи поневолення
діти ходили до підпільних шкіл, де вчителями були священики. Після зруйнування
державності, єдиною політичною силою греків залишилася церква. Хочу, зокрема,
нагадати, що всю повноту адміністративної влади над підкореним православним
населенням колишньої Візантії султани передали в ті часи Константинопольським
патріархам, — іслам поважав монотеїзм християнства. Попри всі приниження
неволі, церква продовжувала грати неабияку суспільну роль, займати провідне
місце в суспільстві, хоча й потерпала від поневолювачів.
Православне духівництво відігравало активну, часто вирішальну
роль у русі греків за визволення від турецького панування. Навіть початок
збройної народної Революції (саме так називають греки боротьбу за незалежність)
проголосив 1821 року митрополит Палеон Патрон Германос із одного з монастирів
Пелопоннесу, який називається Лавра. Зрозуміло, що й після утворення незалежної
держави духівництво зберегло неабиякий політичний вплив. Тим більше, що
на той час Православна церква була вельми заможною інституцією — володіла
значним капіталом, нерухомістю, землею, накопиченими, зокрема, за рахунок
того, що за часів Османського панування майно звичайно залишали в спадщину
церкві — не було права передачі майна православним; це, на жаль, має місце
й зараз, наприкінці ХХ ст., у Константинополі.
Сьогодні Православна церква Греції переживає період ренесансу,
який настав після занепаду часів окупації країни італійськими, німецькими,
болгарськими військами у Другій світовій війні. Після Світової війни сталося
найгірше — війна громадянська, коли греки воювали проти греків. Тільки
з 50-х років почалося відродження економіки, культури, духовності країни.
1981 року країна стала членом ЄС, пройшовши важкий шлях економічних обмежень,
тяжкої роботи, бідності. Церква завжди була разом з людьми, як у біді,
так і в успіхах. Впевнений, що так само буде в Україні! Має бути!
Ренесанс православ’я спостерігається не лише в Греції,
а й у діаспорі. Я працював у Німеччині, де проживає 400 тис. греків (еміграція
почалася з 1960 року). Зворушливо бачити, як німецькі греки намагаються
зберегти свою ідентичність, віру, мову. Всі вони об’єднані там у земляцтва
та церковні парафії, які створюються буквально з першого дня перебування
на чужині. Сьогодні в Німеччині існує помітний грецький мікрокосм — гарні
церкви, збудовані на гроші парафіян, грецькі школи. Кожної неділі можна
спостерігати, як православні, — родинами, святково вдягнені, прямують до
церков. Звичайно, є проблеми. Діти, вже третє покоління, володіють німецькою
краще, ніж грецькою. Аби запобігти втраті мови, створено школи, де сьогодні
працює 2,4 тис. вчителів грецької.
«Поверненню до церкви» в діаспорі та в Греції вельми сприяє
ТБ, яке транслює не лише літургії, але також освітянські програми, присвячені
православ’ю. Все більшої ваги в суспільному житті Греції набувають такі
заходи, як тимчасове перенесення до Афін та інших міст мощів із монастирів.
Це дуже урочисті церемонії, в них обов’язково бере участь уряд, військові
частини в парадних мундирах. А миряни утворюють черги на зразок тих, які
нещодавно спостерігалися в Києво-Печерській лаврі, коли там перебували
мощі св. Пантелеймона.
— Хотілося б знати, як п. Посол оцінює загальний освітній
рівень сучасного грецького духівництва? Чи належить воно до розряду інтелігенції
країни?
— Зазначу, що освіта духівництва значно підвищується. У
монастирях ви сьогодні зустрінете чимало ченців з вищою світською освітою
— художників, письменників, археологів, лікарів, юристів. Я, коли навчався
на юридичному факультеті, мав колегу-ченця, який після закінчення теологічної
освіти вивчав юриспруденцію. На жаль, далеко не все грецьке духівництво
має достатньо високий рівень освіти, не всіх ченців та батюшок можна вважати
інтелігентами. Але в багатьох селах, однак, особливо в горах та на островах,
і тепер, як і колись, найбільш освічені люди — вчитель та священик.
— Неможливо не вболівати душею, читаючи про те, як у
перші віки християнства нищилася, зміталася з лиця землі Греції велика
антична культура. Твори геніальних скульпторів розбивалися, як ідоли, архітектурні
шедеври руйнувалися, а з їхніх уламків наспіх споруджувалися перші християнські
храми. Як ви до цього ставитеся?
— Так завжди буває у доленосні часи зміни культур. Неофіти
завжди фанатики і схильні до нищення того, що залишилося від попередньої
релігії. Хочу, однак, нагадати, що християнство, православ’я сформувало
нову культуру — еллінохристиянську , а греки з часом стали всіляко захищати
залишки античності, робили все, що могли, аби зберегти свою історичну спадщину.
Хочу розказати один цікавий факт. Під час боротьби за незалежність турки,
у яких закінчилися боєприпаси, трощили колони славетного Парфенону заради
свинцевих кріплень — свинець був необхідний їм для виливання куль. І ось,
аби врятувати античну будівлю, греки запропонували своїм ворогам ... значну
кількість свинцю для куль.
— Зараз Елладська церква не є єдиною в ставленні до
сучасних реалій. Так, частина духівництва виступає проти участі в Екуменічному
русі за єдність християнства. А також вимагає від уряду відмови від Шенгенських
угод, закриття кордонів Греції, навіть виходу з ЕС. Останнім часом Православна
церква організувала кілька акцій протесту, в яких взяли участь сотні тисяч
людей. Вони протестували проти ухвали уряду усунути з ідентифікаційних
документів (паспортів) графу «Конфесія». Як п. Посол оцінює цю позицію?
— Сьогодні нерідко можна зіткнутися із упередженим ставленням
до православ’я, як правило, за кордоном. Вірю, однак, у високу історичну
роль Православної церкви. Одночасно, я дуже далекий від ортодоксального
радикалізму, не схвалюю всіляких ультра, крайніх, тих людей, що виступають
проти членства в Європейському союзі, проти Шенгенських угод. Іншими словами,
орієнтують народ Греції на повну закритість, ізоляцію від світу — по суті,
дезорієнтують людей.
А щодо недавніх протестів, пов’язаних із графою «Конфесія»,
то тут церкву можна зрозуміти — вона виступає за збереження традицій. Бо
побоюється, що за одним кроком уряд може зробити інші. Такі, скажімо, як
усунення знака Святого Хреста з державного прапора або вилучення Закону
Божого зі шкільних програм. Такі побоювання пов’язані із поширеними в нашому
суспільстві чутками про якісь загрози православ’ю, про тиск на церкву з
боку католицько- протестантського Заходу. Я вважаю ці чутки химерами і
впевнений, що доба релігійних війн давно минула. Православні не повинні
забувати, що ми всі є християнами і що до християнства належимо не ми одні,
а також католики й протестанти. Щодо мене, то я можу зайти з благоговінням
до католицького храму і помолитися там. До речі, бачив у газеті «День»
знімок вашої зустрічі з папою Іваном Павлом II. Вітаю!
Іноді здається, що зерна розбрату між християнами хтось
розкидає спеціально. На превеликий жаль, тут, в Україні, починаючи ще з
давніх часів, ці зерна знайшли собі підходящий грунт.
— Якщо придивитися до зв’язку між домінуючою релігією
держави та добробутом народу в країнах сучасної Європи, то можна помітити
сумний факт — всі православні країни значно поступаються в економічному
розвиткові католицьким та, особливо, протестантським країнам. Так, членом
ЄС досі є лише одна православна країна — Греція. Як, на вашу думку, чи
тут існує певний зв’язок, чи це просто збіг історичних обставин?
— Я думаю, що причинного зв’язку між бідністю та православ’ям
не існує. Це лише збіг історичних обставин. У середні віки більшість православних
країн підпала під ярмо турків-османів і не могла розвивати свою культуру.
А поневолювачі тільки руйнували їхні культури — у Греції, Болгарії, Сербії
та ін. Османська імперія була державою завойовників, — традиціям, культурі
особливого значення там не надавалося. Навіщо озброєному вершнику-воїнові
якісь тонкощі життя? Ще одна важлива історична обставина — після Другої
світової війни майже всі православні країни Європи опинилися під впливом
Радянського Союзу, а не розвиненого Заходу; їхній нормальний розвиток було
загальмовано.
— Наступне запитання є особливо важливим для наших читачів
— як ви розцінюєте розкол українського православ’я та сьогоденні зусилля
з його подолання?
— Подвійна схизма православ’я України, яка розділила єдину
церкву на три — сумний гідний співчуття факт, про який мені завжди гірко
думати. Я добре розумію історичні й сучасні підвалини, причини схизми,
однак вони не виправдовують розколу. Тому дуже радий, що останнім часом
з’явилася надія, пов’язана з об’єднавчими намірами Вселенського патріарха
Варфоломія I. Впевнений, що ці зусилля не залишаться марними. Підтримка
інших церков України, церков інших країн і, звичайно ж, українського уряду
допоможуть українським православним знайти в собі сили, мудрість для вирішення
цієї важливої для всіх православних проблеми. Українське православ’я повинно
жити згідно з церковними канонами, як годиться.
Впевнений, що церква не має права плекати в душах віруючих
розбрат, незгоду, являти їм картину внутрішньої церковної ворожнечі. Це
фатальна помилка, вона може завдати великої шкоди народній душі. Зараз,
коли ваша країна переживає нелегкі часи, церква має бути єдиною, вона не
повинна зважати на тих людей, які бажають роз’єднати, розділити Вселенське
православ’я.
Хочу ще раз підкреслити — я вельми довіряю Вселенському
патріархові Варфоломію I. Зокрема, через те, що мав нагоду й задоволення
спілкуватися з ним під час моєї роботи віце-консулом у Константинополі.
За його підтримкою, без сумніву, буде знайдене якщо не остаточне вирішення,
то вірний шлях, який приведе до єдності. Як відомо, цього бажає також Президент
України. Бо Православна церква — то духовність народу!
— Прошу висловити свою думку щодо загальних стосунків
між грецькими та слов’янськими православними помісними церквами. Чи дійсно
тут існує певне суперництво за лідерство, за вплив на загальні церковні
справи? Згадаємо нещодавнє повідомлення російської православної преси про
бажаність формування «двох світових центрів християнства» — в Римі та в
Москві?
— Між слов’янськими та грецькими православними церквами
не існує суперництва. Для прикладу скажу, що я, православний грек, маю
найкращі й постійні стосунки з Києво-Печерською лаврою. Дуже задоволений
тим, що там були прийняті мощі св. цілителя Пантелеймона. Я віддав їм шану
двічі — один раз побував у Лаврі разом з родиною, а потім брав офіційну
участь у проводах мощів до Росії. Грецька церква надає певну допомогу українському
православ’ю, наприклад, підтримує організацію візитів до святих місць Греції.
Греція надає також стипендії українцям для навчання на теологічних факультетах
грецьких університетів. Маємо надію, що будемо співпрацювати в активному
розвитку релігійного туризму (українців до Греції, греків — до України).
Щодо «двох центрів християнства», хочу підкреслити, що
Греція і Грецька церква підтримує найкращі стосунки з Константинопольським
патріархатом та патріархом Варфоломієм I. Наша традиційна дружба з Росією
не може вплинути на ці стосунки. Ми віримо в те, що Константинополь, Вселенський
патріарх — то вершина світового православ’я, так само, як для католиків
— Рим і Папа. Я не маю жодного сумніву в тому, що, поважаючи «Першого за
честю» Вселенського патріарха, ми, греки, перебуваємо на вірному шляху.
— Як п. Посол бачить майбутнє світового православ’я,
зважаючи на зниження відсотка православних віруючих у складі світового
християнства, а також беручи до уваги сучасну глобалізацію життя, яка не
зовсім пасує до помісної замкнутості православ’я?
— Є багато критиків, які звинувачують православні церкви
в недалекоглядності, обмеженості. Вони помиляються — сучасне православ’я
не обмежує свій вплив тими п’ятачками землі, на яких стоять храми. Церква
Греції вийшла до людей, користуючись, між іншим, також сучасними інформаційними
засобами. Зокрема, на ТБ існують церковні канали, постійними темами яких
є соціальні проблеми віруючих. Вони мають великий успіх у православному
суспільстві. А нещодавно в Афінах відбулася урочиста й значуща церемонія
— предстоятель Елладської православної церкви архієпископ Христодулос освятив
Інтернет-кафе і сам «увійшов» до мережі, перший скористався сучасними інформаційними
послугами. Ще раз згадаю також грецькі православні церкви Німеччини. Сьогодні
церкви організують там молодіжні центри, де молоді люди можуть послухати
сучасну музику або зайнятися спортом, наприклад пінг-понгом. Зараз церкви
мають бути відкритими, повернутими до людей, особливо до молоді. І пропонувати
юнакам та дівчатам не тільки догматику, але й допомогу та підтримку при
вирішенні повсякденних життєвих проблем.
Українське православ’я, яке активно відроджується протягом
останніх десяти років, також має піклуватися молоддю, йти їй назустріч,
входити в її нагальні потреби, такі як, наприклад, безробіття, вживання
наркотиків. І практично допомагати. Саме за таких умов вплив православ’я
поширюватиметься. Це зараз відбувається в Греції, особливо з того часу,
як керувати церквою став владика Христодулос.
Думаю, що сучасні методи глобалізації життя, міжнародні
інформаційні мережі лише сприятимуть поширенню православ’я на земній кулі.
Вже сьогодні православні церкви, громади є на всіх континентах. А правильне
використання церквою нових інформаційних можливостей сприятиме подальшому
поширенню Православ’я у світі.
