25 травня закінчилася реєстрація кандидатів у народні депутати України на довиборах до Верховної Ради, які відбудуться за місяць. Останнім часом з різних причин (в основному — через поголовне ходіння депутатів у виконавчу владу) в країні звільнилося 9 округів. Ще один, знаменитий київський 221-й округ, залишається без свого представника у вищому законодавчому органі ще з виборів 98-го року. За станом на четвер всього в списках Центрвиборчкому нараховувалося 216 висуванців, однак оголошувати весь список в ЦВК до п’ятниці не хотіли. Формально до кінця робочого дня будь-хто з кандидатів міг ще відмовитися від участі у виборах. Зареєстрованими ж рахувалися лише 50 кандидатiв. Хоча лідери й аутсайдери практично в усіх округах вже давно визначилися. Річ у нюансах — чи зможуть представники різних впливових угруповань домовитися про розподіл сфер впливу.
Традиційна для українських виборчих технологій схема територіального розподілу за політичними ознаками «націоналісти — праворуч, комуністи — ліворуч» у цьому випадкові не спрацьовує. Висуваються всі, де тільки можуть. Питання ідеологічної ідентифікації кандидатів все більш відсувається на задній план. Якщо на заході країни, де виборці мають жорстку антикомуністичну установку, цей поділ ще частково діє, то на традиційно «червоному» сході торжествують ліберальні цінності. Гроші, як символ успіху, в суспільстві, що не має чіткого образу ворога, зачаровують.
Логічно, що в Павлограді Дніпропетровської області альтернативи Сергієві Тигипку немає. Складається враження, що цей округ офіційно закріплено за потенційним екс-міністром економіки. Реальну конкуренцію тут йому може скласти лише голова Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець, що користується досить великим авторитетом серед шахтарів. Деяку перевагу борцеві за права шахтарів може дати також дружба, котра народилася нещодавно, з віце-прем’єром Юлією Тимошенко. Принаймні фракція «Батьківщина» реально може розраховувати на поповнення тільки за рахунок цього «багнета». Сама Тимошенко, хоч і висунена в Кіровограді соратниками, офіційної згоди балотуватися на момент написання цих рядків все ще не дала. Округ завмер в очікуванні своєї «попелюшки». Не дочекавшись її, електорат просто змушений буде віддати свої голоси за лівих: або за голову місцевого осередку СПУ Миколи Садового, або за представника КПУ товариша Ковальського. Природну конкуренцію Юлії Володимирівні також створює керівник компанії «Ліки України», котра підтримується «Демократичним союзом», Олександр Біловол.
У інших же округах складається цілком здорова конкуренція, що базується на амбіціях основних суб’єктів політичного процесу. «Демократичний союз», згідно з домовленостями зі своїм стратегічним партнером СДПУ(о) про поділ сфер впливу, «забив» три округи. Для партії — це перше реальне випробування виборами. Той факт, що цю справу курирує особисто Олександр Волков, свідчить про те, що «Демсоюз» приділяє цьому процесові дуже велику увагу. Один із активістів кампанії, голова ради партії Олег Рафальський, якого вдалося зустріти в дорозі на під’їзді до Житомира, де нині зосереджено основний інтерес партії, сказав, що для них це не лише реальний шанс поповнити чисельність власної фракції, але й «можливість розкрутки партії та її лідерів у плані підготовки до майбутніх політичних баталій». «Складно контролювати ситуацію в державі, не маючи підтримки також і в регіонах», — додав він. Реально «Демсоюз» може претендувати на додаткове представництво в парламенті саме від Житомира, де висунувся Ігор Бакай. Представники інших політичних сил тут або маловідомі, або розрiзненi за спектром.
Певні надії «демсоюзівці» покладають також і на Львів, де офіційно висунули колишнього медіа-патрона всієї країни Зиновія Кулика. Головним його козирем, окрім споконвічно галицького походження, є підтримка флагмана українського телебачення телеканала «1+1». Недруги подають акцiю, що планується, як масовий десант зірок телебачення на львівську землю, а самі «демсоюзівці» скромно кажуть лише про презентацію «проспонсованого» ними кінофільму «Захід-Схід», що вже мав успіх у столиці. Однак із головним висуванцем блоку НРУ — ПРП — КУН Тарасом Чорноволом, сином померлого В’ячеслава Максимовича, якого благословив сам батько міста Василь Куйбіда, Куликові змагатися буде складно. Рухівці навіть не його вважають головним конкурентом, а більш радикального націоналіста Степана Хмару, що розвинув останнім часом бурхливу передвиборну діяльність. Лідер НРУ Геннадій Удовенко навіть назвав участь Чорновола-молодшого у виборах «тестом для партії», який покаже її дієздатність на виборах 2002 року. Голоси в них намагатимуться відтягти й голова партії «Уперед, Україно!» Віктор Мусіяка, і представник СНПУ, що розкручується Андрiй Парубій. У той же час не може не насторожувати рухівців участь у виборах у цьому ж окрузі двох кандидатів, що репрезентують найпопулярніші місцеві ЗМІ — газету «Галицькі контракти» і телекомпанію «Міст» Садового та Михайла Хвойницького. Обидва вони вважаються великими друзями ПРП. І це — незважаючи на внутріблокову домовленість про висунення в областях єдиних кандидатів від партій блоку НРУ — ПРП — КУН, що за результатами минулих виборів набрали найбільшу кількість голосів.
Головний же конфлікт у двох дружніх структур — НРУ і ПРП — вийшов у Житомирі, де одночасно йдуть голова місцевої крайової організації НРУ Олег Лагнюк і Володимир Дебой, котрого підтримує ПРП. Обом, вочевидь, перемога не світить, однак якщо в ПРП вважають, що ухвала про двох «запаралелених» кандидатів схвалена Координаційною радою блоку партій, то в Русі впевнені, що з цієї нагоди ще має бути серйозне з’ясування. Принаймні, один із лідерів ПРП Сергій Соболєв не виключає, що в деяких округах можуть самі собою виникнути неузгоджені кандидатури від партій блоку. «У випадку, якщо вони не знімуть свої кандидатури до 1 червня, Координаційна рада блоку вирішила виключити їх із партій», заявив він.
Найбільш сприятливі умови у ПРП склалися в Запоріжжі, де домінує їхній соратник, колишній керівник «Авто-ЗАЗ» Олександр Сотников. «Демсоюз» виставив тут проти нього заступника генерального директора «Мотор-Січі» Олексія Сухого, там же фігурує Анатолій Голубченко. Це все не дрібниці. Але більш серйозне випробування «Реформам і порядку» доведеться пройти в 221- му київському окрузі. Жителям столичного району Оболонь не звикати до брудних виборчих технологій. Вибори з 98-го року тут проходили вже тричі, й безрезультатно. Точніше, результати були, але їх незмінно опротестовували в суді. Цього разу на полум’яного борця з олігархами Юрія Оробця «нарвався» висуванець столичної влади та ПРП Іван Салій. На думку самого Юрія Оробця, таким чином «власті обрали інтелігентний спосіб звільнення Салія». Перемігши, він автоматично піде в депутати, а програвши, виявиться зручним об’єктом для критики. Хоча й сам Іван Миколайович, що має багатий досвід боротьби, і не лише на передвиборному фронті, навряд чи дасть опонентам послаблення. 221-й знову опинився в центрі уваги. На нього претендує водночас 21 кандидат. Щоправда, мало хто з них вирізняється популярністю. Винятком є хіба що Едуард Негребецький, якого розкручує СДПУ(о), будуючи свою кампанію на критиці міської влади. Водночас, за наявною інформацією, «Демсоюз» в «нещасливому окрузі» робить ставку на Салія, розходячись у думках із соціал-демократичними партнерами. Однак Юрію Оробцю, котрий чудово розкрутився за два роки боротьби з Рабіновичем, вони навряд чи складуть серйозну конкуренцію, й він все-таки має непогані шанси поповнити лави «непримиренних» із парламентського об’єднання «Соборність». Присутність інтересів об’єднаних соціал- демократів помічено й у деяких інших округах, однак лідер фракції СДПУ(о) Олександр Зінченко у розмову про передвиборну тактику вирішив не втягуватися, аргументуючи відмову від коментарів тим, що «для партії зараз набагато актуальніше готуватися до виборів, ніж вдаватися в розгорнуті розмірковування на цю тему».
В інших округах інтереси груп впливу менш визначені. Після того, як у Донецьку свою кандидатуру зняв Михайло Поживанов, основна боротьба, очевидно, розгориться між представниками «Демсоюзу» та «Трудової України». Карти їм плутає улюбленець «непрацелюбних» шахтарів Михайло Крилов. У Вінниці невідомо навіщо борються водночас два представники СДПУ(о), мабуть, з’ясовуючи, хто з них «прохідніший». У Тернополі проти блоку ПРП — НРУ чомусь вийшов представник дружнього їм КУНу, в Миколаєві МГЗ б’ється із «Сибірським алюмінієм», а в Одесі традиційно свої особливі, місцеві, розбірки: Тюхтій проти Колончука, заступника міського голови.
Незважаючи на те, що своїх кандидатів практично в усіх округах висунули й ліві, зокрема, КПУ і СПУ, аналітики практично не беруть ленінців до уваги — їхні «улюблені» регіони вже щільно зайняті більш спроможними конкурентами. Керівник Київського міському КПУ Олег Грачов упевнений, що «довибори не вплинуть на загальний розклад сил у нинішній Верховній Раді». Комуністи сприймають їх як добрий полігон для обкатки своїх виборчих технологій, можливість для додаткової розкрутки партії та її лідерів. Приблизно так само оцінюють ситуацію й інші учасники кампанії. Сергій Соболєв називає довибори «випробуванням не стільки для окремих партій, скільки для блоків». «Важливо, чи зможуть учасники блоків домовлятися між собою й висувати єдиних кандидатів», вважає він, передбачаючи, що «після 25 червня розпочнуться більш широкі переговори про укрупнення блоків у розрахунку на наступні парламентські вибори». Поговорити їм буде про що. Нинішні вибори в черговий раз свідчать, як важко дійти компромісу, коли справа переходить від розмов про об’єднання до розподілу округів. Схоже, хлопці досі не награлися.
На сьогодні, незважаючи на низку протиріч і велику кількість партій, що беруть участь у гонці (30% від загальної кількості кандидатів висунуто 64 партіями), відносно стабільними виглядають об’єднання СДПУ(о) — «Демсоюз» — АПУ, НРУ — ПРП — КУН і УНР — «Батьківщина» (до них можна додати й УСДП Василя Онопенка). Трудова партія, вочевидь, розраховує визначитися після 25 червня, коли зможе реально оцінити свій потенціал. Осторонь від гонки поки що залишилися «Солідарність» і СелПУ. Комуністи, як завжди, розраховують на свою самодостатність і не думають про альянси. СПУ, залишившись без ідейних партнерів, шукає порозуміння на правому фланзі. Щоправда, Рух Костенка, який було викрито в уподобаннях до Мороза на президентських виборах, уже заявив про повне неприйняття соціалістичних ідей Мороза й відкинув навіть думку про можливе блокування з ним. Таким чином, нечисленна опозиція буде змушена гуртуватися навколо СПУ й «Собору» Анатолія Матвієнка. Від цієї компанії нікуди не подітися й партiї «Уперед, Україно». В цьому складі блоки, вочевидь, і ввійдуть у 2002 рік, якщо післявиборні розбірки не переростуть у розколи.
Результати пошуку компромісів між суб’єктами кампанії багато в чому стануть визначальними й під час підготовки та розгляду нового закону про вибори, який необхідно буде приймати після імплементації результатів референдуму. Великі блоки будуть зацікавлені у запровадженні виключно пропорційної системи виборів (принаймні для нижньої палати) й максимальному підвищенні відсоткового бар’єру для проходження в парламент, що дозволить зазделегідь відсікти або поглинути неконкурентоспроможних суперників. А от розрізненим політичним структурам набагато зручніше вести боротьбу в окремих регіонах.
Масове висунення окремими партіями своїх кандидатів в усіх округах відразу в даному контексті свідчить, скоріше, про їхню невпевненість у своїх силах. Таким чином, не витрачаючи великих ресурсів, можна провести щось на зразок безкоштовного, але досить об’єктивного соцдослідження рівня довіри до конкретних імен і назв, не розраховуючи на реальний результат. А ті, хто насправді поставив собі за мету провести в парламент кілька своїх людей, вважають за краще завдавати точкових ударів по конкретних, перевірених часом областях, концентруючи на них свої адміністративні, фінансові й політичні ресурси.
Характерно, що на нинішньому етапі в жодному з округів кампанія не супроводиться масовим застосуванням «брудних технологій», хоча ніякого договору про ненапади провідні політичні сили між собою не укладали й продовжують з побоюванням зиркати на конкурентів. З одного боку, це пояснюється тим, що цього разу вільних округів у країні багато. Основні суперники, для яких отримання депутатського мандата — справа принципу, змогли розійтися в просторі, не створюючи один одному проблем. А з іншого — решта розуміє, що відкривати свої козирі поки не час. Поки ще можна вільно маневрувати, час «вбивати» — попереду...
