Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Часи безкарності

Боротьба з корупцією не повинна перетворюватися на засіб, щоб втримати владу
30 березня, 2012 - 00:00

Статистика кримінальних справ стає далеко не останнім чинником в передвиборчих баталіях, що дедалі більш розгораються. Влада чує звинувачення (зокрема й з-за кордону) у вибірковому правосудді. І як на них відповісти? Звісно, статистикою. Міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко для цього створив блог на сайті інтернет-видання «Укрінформ» і навів у ньому сенсаційні відомості щодо кількості депутатів усіх рівнів, які притягувалися його відомством до кримінальної відповідальності. Інша річ, чи повірить народ, який не надто сприймає наших вартових порядку, міліційній статистиці?

Але це вже інше питання. А, згідно із Захарченком, 2010 року до кримінальної відповідальності притягали понад 160 депутатів різних рівнів і різної партійної належності. Найбільше серед них було членів Партії регіонів та БЮТ — по 51, членів НУ-НС — 37, 16 представників Блоку Литвина і 8 членів Компартії. Торік органи активізували роботу й зажадали відповіді за статтями УК України (за даними голови МВС) від 179 народних обранців. При цьому було викрито 85 депутатів від Партії регіонів, 40 — від БЮТ, 33 — від НУ-НС, 10 — від КПУ, 7 — від блоку Литвина, 3 — від «Сильної України» і 1 — від ВО «Свобода». Арифметика свідчить: рахунок у матчі Партія регіонів проти решти 85:95. А якщо лічити м’ячі, забиті лише регіоналами і лише реальною опозицією, то співвідношення ще показовіше: 85:74.

Цього року кримінальна відповідальність стала справою, як повідомляє Захарченко, 49 депутатів всіх рівнів і різної партійної приналежності: 30 — від Партії регіонів, 11 — від БЮТ, 5 — від НУ-НС, 1 — від КПУ і 2 — від ВО «Свобода». Якщо, послуговуючись цими даними, підрахувати, в чиїх лавах більше негідників, то відносна першість явно за регіоналами. У них же, щоправда, за допомогою МВС і процес очищення відбувається бурхливіше.

Цікаві дані щодо статусу корупціонерів. Серед них 2010 року було лише 4 депутати обласних рад і 14 міських, 7 мерів та їхніх заступників, 33 депутати райрад і 105 сільських голів. Приблизно таке ж співвідношення і в 2011 році: 3 обласних депутати, 15 міських, 8 районних, 9 мерів та їхніх заступників, 124 голови сільради. Цього року вилов ще гірший, в ньому явно переважає дрібна рибка: 5 міських і 10 районних депутатів, один міський голова і 33 сільських. Чи потрібні до цієї статистики коментарі?

І чи ж випадково голова Служби безпеки України Ігор Калінін, ведучи нещодавно мову про загрози національній безпеці, сказав про корупцію не як про глобальну за вагою загрозу, а назвав її лише серед інших, через кому, ніби вона не потребує особливої уваги. «Враховуючи надзвичайну уразливість нашої економіки перед зовнішніми чинниками, невідкладного реагування потребують загрози тінізації економіки й монополізації стратегічних галузей іноземним капіталом для створення механізму впливу на внутрішні процеси в Україні, неефективного управління майновими правами держави, організація контрабандно-корупційних схем і легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом», — заявив Калінін. Але тут ми, схоже, почули не принципову позицію, а, скоріше, відлуння постійної боротьби за пальму антикорупційної першості, що вже не перший рік безрезультатно ведеться в середовищі правоохоронців.

Україна виявилася неспроможною створити для боротьби з корупцією, як свого часу пропонував екс-голова РНБО Євген Марчук, Національне бюро розслідувань. Тепер його функції вирішила узяти на себе чи то РНБО, чи то сам Президент країни, який є керівником цього, по суті, координаційного органу при главі держави. Тиждень тому про це сказав новий секретар Ради національної безпеки й оборони Андрій Клюєв. За його словами, «від сьогодні РНБО стає центром боротьби з корупцією в нашій державі, з цим ганебним явищем в нашому суспільстві». Клюєв висловлює упевненість, що часи безкарності минають. За його словами, кожен чиновник має усвідомити, що в разі порушення закону рано чи пізно за ним прийдуть. Слова правильні. Чекаємо таких само справ.

СУДОВІ ХРОНІКИ

Юрієві Луценку «поліпшили життя вже сьогодні»

Минув більш як місяць відтоді, як екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка засудили до чотирьох років в’язниці. Загалом у СІЗО він провів 461 день. За весь цей час, за підрахунками тюремників, він прочитав понад 140 книжок (від «Історії костюма» до священної книги буддизму «Дхаммападу»). Його соратники говорять, що він змінився, навіть став філософом...

Хоч би як там було, Юрієві Віталійовичу найближчим часом знову знадобляться витримка й мужність. Його чекає ще одне випробування українським правосуддям. Суддя Вовк згадав про епізод з отруєнням Віктора Ющенка. Нове судове засідання в Печерському районому суді відбудеться вже цього понеділка.

А 15 травня почнеться розгляд скарги Луценка в Апеляційному суді. Його захисник Ігор Фомін розраховує, що екс-міністра випустять на свободу просто в залі суду.

Утім експерти його оптимізму не поділяють, прогнозують, що, як і у справі Тимошенко, суд залишить вирок у силі. У такому разі після максимум 10 днів розгляду скарги його етапують до колонії. Швидше за все, це буде Чернігівська область. Там міститься колонія для засуджених правоохоронців.

Сам Юрій Віталійович абсолютно неочікувано відчув у Лук’янівському СІЗО «покращення життя вже сьогодні». Його перевели до нової камери з повноцінним огородженим унітазом і вазонами. Ще в камері є плазмовий телевізор, шафа для посуду, полиця для книжок, дерев’яні ліжка, табурети, стіл і настінний годинник. Як пояснити таку раптову турботу про в’язня?

Дружина Луценка Ірина впевнена, що вся справа у візиті до України членів Моніторингового комітету ПАРЄ. Тієї ж думки й депутат Тарас Стецьків. «Якщо вони вимагатимуть зустрічі з Луценком, їм покажуть чергову камеру, де «чудово» почуваються політичні в’язні. Але українські правозахисні організації вже не перший рік дають детальний аналіз українських в’язниць і СІЗО. Для європейських спостерігачів не таємниця, в яких умовах утримують в’язнів. Після цього візиту його переведуть до тієї камери, де він раніше сидів понад рік», — обурився Стецьків.

Коли цей матеріал готувався до друку, стало відомо, що співдоповідачам ПАРЄ таки дозволили побачитися з екс-главою МВС. Виходить, не даремно київські тюремники вазони ставили та годинник повісили...

Арсен Аваков чекає на ухвалу італійського суду

Сусідом і товаришем по нещастю Луценка може стати колишній глава облдержадміністрації Харківщини Арсен Аваков. Нагадаємо, разом зі ще одним громадянином України його затримали в Італії. Це сталося ще в неділю, під час стандартної перевірки документів.

Зараз Аваков перебуває у в’язниці міста Фрозіноне (80 км від Риму). Італійський суд повинен вирішити — депортувати Авакова чи ні. Захищати інтереси колишнього глави облдержадміністрації будуть два італійські адвокати. «Оскільки це італійський суд, то, відповідно до вимог чинного законодавства Італії, інтереси повинні представляти місцеві адвокати», — пояснив бютівець Сергій Пашинський.

Генеральна прокуратура України за запитом італійської сторони вже приготувала пакет документів для екстрадиції до України Арсена Авакова, а політики прохають його відпустити.

Керівництво партії «Батьківщина» оперативно надіслало листи уряду Італії та керівникам Інтерполу з проханням «врахувати очевидну політичну мотивованість кримінального переслідування Арсена Авакова» і відпустити його на свободу. Серед іншого в документах наголошується, що Авакова, «як і Юлію Тимошенко, Юрія Луценка і багатьох інших опозиційних лідерів, звинувачують за горезвісною статтею 365 Кримінального кодексу». «Ця неконкретна стаття КК використовується нинішньою українською владою для здійснення репресій проти політичних опонентів шляхом вибіркового кримінального переслідування», говориться в листі за підписом першого заступника голови партії Олександра Турчинова.

Яку ухвалу прийме італійська Феміда? Справді, факт затримання Авакова зовсім не означає його швидкої екстрадиції до України. У «Батьківщині» впевнені: якщо він звернеться за політичним притулком, він його майже гарантовано отримає.

Втім, у випадку з Італією — не все так однозначно. Цю країну ніколи особливо не хвилювали права людини в Україні. Залишається лише одне — чекати на ухвалу суду.


Олена ЯХНО, «День»

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: 
Рубрика: