У цьому випадку не йдеться про банальний дефолт, який настає внаслідок очевидних причин. Швидше, можна чекати на усвідомлену зміну економічної стратегії (якщо така взагалі колись була у держави).
Ні для кого не секрет, що на Україну серйозно впливає зовнішній чинник. І це не тільки пряма боргова залежність, а й загальна проблематика ролі та місця української економіки у світі. На цьому тлі офіційна пропаганда намагається підтримувати імідж «могутньої європейської держави», хоча економічна сфера не дозволяє створити навіть видимість достовірності такої пропаганди.
Ще у січні на Всесвітньому економічному форумі в Давосі віце-президент США Альберт Гор заявив, що провідні світові кредитори, включаючи МВФ, за умов фінансової кризи повинні пробачити частину боргів найбіднішим країнам світу. Для нинішнього керівництва України було б дуже принадно погодитися і з істинними характеристиками країни і з пропозицією віце-президента США щодо «найбідніших країн». Однак чинники політичного самозадоволення власною значущістю швидше за все не дозволять переглянути оцінку держави у світі.
Якщо не розглядати обсяги внутрішнього боргу (ставлення до своїх громадян у держави однозначне), один зовнішній борг не може не викликати занепокоєння. Сума зовнішнього боргу на початок поточного року становить $11,47 млрд., (рік тому вона була $9,56 млрд.). За даними Міністерства економіки, Україна має повернути цього року $1,17 млрд., а потреби держави у зовнішньому фінансуванні становлять $2,2 млрд. Про скорочення валютних резервів країни також сказано чимало. На початок року валютні резерви країни становили всього $685 млн., порівняно з $2,341 млрд. рік тому. Із здриганням вишукуються можливості для поточних виплат по євробондах, які повинні гаситися в березні 2000 і лютому 2001 років. Така ситуація цілком може підштовхнути керівництво держави до найпримітивнішого рішення — повної конфронтації з кредиторами — як із іншими державами, так і з міжнародними організаціями.
У принципі, вся економічна дійсність нинішньої України передбачає, що держава може стати конфронтаційною. Повна безвихідь у економіці та відсутність якихось відчутних перспектив не дозволяють оживити цю сферу до президентських виборів. Далі традиційна «багатовекторність», яка передбачає розвиток економічних зв’язків «з усіма і одночасно ні з ким», цілком може замінитися станом конфронтації з усіма й усім. Це відноситься і до так званого «стратегічного партнерства», котре також свого часу може стати «стратегічним антипартнерством».
Чинник президентських виборів є імпульсом до того, щоб відкрито застосовувати найпотворніші методи збереження влади. Якщо шляхом самоізоляції усунути зовнішній вплив на Україну, на якийсь час цілком можна створити видимість економічного благополуччя для електорату. Можна різко підвищити зарплатні та пенсії, надрукувавши нові гроші, можна ввести масу якихось потворних обмежень для економічної активності юридичних і фізичних осіб. Все це дійсно може створити видимість благополуччя, але така видимість буде обчислюватися тижнями, якщо не днями. Хоча за всієї соціальної інертності громадян України навряд чи варто чекати, що вони купляться на такі неподобства з боку діючої державної влади.
Для створення самоізольованої замкненої держави не потрібно чогось вигадувати. Цілком достатнім буде просте запровадження монополії на зовнішню торгівлю (або орієнтація експортно-імпортних потоків виключно через якусь державну структуру). Можна чекати вульгарного посягання на фінансові ресурси та власність іноземних компаній, котрі працюють в Україні. Справі закритості також послугують обмеження з валютних операцій і кілька рішучих заяв політичного характеру. Тут не потрібні особливі інтелектуальні здібності для того, щоб розполохати тих небагатьох інвесторів, які намагаються працювати з Україною (до речі, Україна традиційно шокує нікчемністю іноземних інвестицій — $2,78 млрд. за всі роки незалежності на початок 1999 року). Можна також запровадити обмеження із в’їзду-виїзду з країни чи, наприклад, заборонити супутникове телебачення. При цьому під прапорами «розвитку внутрішнього ринку» будуть «заохочуватися і розвиватися» найсумнівніші з точки зору міжнародної кооперації та спеціалізації програми — аж до вирощення цитрусових.
Наслідки курсу на самоізоляцію очевидні. Вже зараз проглядається реальність отримати руїнну державу після президентських виборів. А якщо ж до цього додати ще й самоізольований характер, то ситуацію можна буде порівняти хіба що з окремими африканськими країнами в момент повалення диктаторських режимів. Держава, яка існує в конфронтації до зовнішнього світу, викликає відверту жалість, — будь-то політична чи економічна ізоляція.
Перші наміри стати на шлях замкненої економіки — проголошення «зміни моделі» з орієнтацією на внутрішній ринок, які робилися Президентом на з’їзді УСПП, явно не мали успіху. Майже цілий тиждень після цієї сміливої заяви йшла хвиля виправдань, спростувань і уточнень. Причому ці виправдання, заяви, спростування будувалися за принципом «оточення Президента дуже хороше, а всі інші погані і нічого не розуміють».
Якщо розглядати можливий ступінь конфронтаційності України (наприклад, не повна самоізоляція, а тільки відмова сплачувати зовнішні борги), то у світовій економічній літературі досить детально описано так звана «модель Клайна», яка характеризує залежність економічного розвитку країни від обраної стратегії сплати боргів. Так, стосовно країн Латинської Америки під час боргової кризи 80–х і початку 90-х років можна однозначно стверджувати, що конфронтаційна стратегія надто згубно позначається на економічному розвитку країни-боржника. У рамках даної моделі аналізувалися Колумбія, Чилі, Мексика, Венесуела, Аргентина, Бразилія та Перу. Колумбія (найвищий рейтинг економічного розвитку) дотримувалася стратегії найменшої конфронтації з інвесторами, виявивши найбільшу зговірливість у переговорах з кредиторами і взагалі відмовившись від відстрочки виплат зовнішніх боргів. Перу, навпаки, має найгіршу позицію в рейтингу економічного розвитку, оскільки ця країна зайняла найбільш непримиренну позицію щодо виплат зовнішнього боргу. Виходячи з «моделі Клайна», існує прямий зв’язок між темпами економічного розвитку країни і тим, яку стратегію ця країна обрала щодо сплати зовнішніх боргів. Очевидний взаємозв’язок між ставленням у сплаті зовнішнього боргу і рівнем економічного розвитку держави на латиноамериканському рівні прийнятний і для України.
У будь-якому випадку, стратегія конфронтації дорого обійдеться Україні. Нормальна держава має прагнути до інтеграції в міжнародні економічні та політичні відносини. Економіка держави, яка залучена до міжнародної кооперації та розподілу праці, отримує доступ до технологічних новинок, підвищує якість і знижує вартість одиниці продукції, насичує внутрішній споживчий ринок. За умов економічної кризи, а Україні необхідна відкрита економіка, яка дозволила б використати все позитивне, що накопичено у світі, але при цьому не ущемляла б інтереси національної економічної та політичної безпеки. Формування відкритої економіки сприймається у світі як природний крок до розширення не тільки економічних, а й політичних зв’язків і логічної інтегрованості у світову спільноту. Країна повинна думати про своє майбутнє, а не тільки про поточні президентські вибори. І саме у формуванні ефективної моделі соціально орієнтованої ринкової економіки знаходиться майбутнє України.
