Напередодні саміту Україна — ЄС, що відбувся у Києві вчора, «День» поцікавився у жителів різних регіонів нашої держави: що б вони хотіли отримати від Євросоюзу? Втім виявилося, що самокритичні українці більше претензій та вимог висувають до себе та до нашої влади.
Костянтин РОЗДОЛЯНСЬКИЙ, депутат Жовтневої райради (м. Луганськ):
— Президент на всіх перехрестях говорить про «дорожню карту», а сам її зміст народу так ніхто і не розтлумачив. Та й у ЄС сьогодні зайняті здебільшого розв’язанням власних проблем, наочний приклад — останні події у Франції. Спрощення візового режиму з державами ЄС, визнання за Україною «ринкового» статусу, спільні проекти в енергетиці та цивільній авіації — питання потрібні. Їх поетапне рішення, безумовно, принесе певну користь жителям України. Але, що ми спостерігаємо насправді: наш уряд вводить безвізовий режим для громадян ЄС, а у відповідь отримуємо посилення вимог у подібному плані для співвітчизників, які виїжджають у країни єврозони. Євросоюз не поспішає широко відкривати двері перед Україною, та й нам відкрито заявляють про те, що питання нашого входження не стоїть на порядку денному ЄС. Так звана Європейська політика сусідства — це, певною мірою, козир, який використовують зацікавлені сторони в залежності від політичних інтересів. Президент Ющенко розігрує її на фоні газових переговорів із Росією, намагається заробити додатковий авторитет у жителів західної України, які виїжджають до Європи на заробітки. Євросоюз відносно України проводить політику подвійних стандартів, аналогічно він так робить і стосовно тієї ж Туреччини. Вважаю, що завжди знаходитимуться питання, які стануть новими «каменями спотикання» на шляху нашої країни в Європу.
Я працюю в житлово-комунальній сфері, одним із перших у своєму місті заснував об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, зумів налагодити його ефективну роботу. Спеціально вивчав питання функціонування європейських кондомініумів, тому хочу підкреслити, що всім нам поступово необхідно наближатися до європейських стандартів життя та господарювання. Це — вимога часу, технічного та технологічного прогресу. Але поспішати в ЄС і не враховувати справжніх реалій просто безглуздо. Треба використати все найкраще з властивого всім політичним і економічним союзам і системам. Найголовніше при цьому: розмовляти однією мовою — мовою українських інтересів, мовою майбутнього України. Сьогодні ж наша «євроінтеграція» більше нагадує спробу вскочити в останній вагон поїзда, що нікуди не їде.
Сергій КОПИЛОВ, декан історичного факультету Кам’янець–Подільського державного університету:
— Сьогодні ми не можемо не помічати, що у ХХI столітті визначальним загальносвітовим принципом є глобалізація, а головним чинником її проявів є розмивання національних бар’єрів і занурення країн у високотехнологічне, до речі, об’єктивно вороже для нас середовище. Саме такий процес сьогодні визначає магістраль розвитку людства.
Тож вступ України до Європейського Союзу є цілком логічним. Членство нашої країни в цій інституції буде сприяти підвищенню відповідних стандартів її цивілізаційного розвитку. Йдеться про стабільність державних і громадянських інститутів, гарантії демократії, верховенство закону і дотримання прав людини, нормально функціонуючу ринкову економіку, здатність витримувати конкуренцію у єдиному ринку.
Вступ України до ЄС, як і її членство в інших міжнародних інституціях, буде ще одним переконливим свідченням визнання її як дійсно незалежної держави, рівноправної у всіх відношеннях серед інших країн Європи. Водночас це дозволить Україні потрапити на європейські та світові ринки (а нам є що запропонувати своїм партнерам), позбутися різних економічних санкцій в економічних відносинах.
Як освітянин, я сподіваюся, що вступ України до ЄС сприятиме якнайшвидшому адаптуванню системи вищої освіти до загальноєвропейського освітнього простору. Однак передусім я чекаю більшого від українського суспільства. Поділяю думку головного редактора «дня» Лариси Івшиної, висловлену нею під час перебування у нашому університеті. Пані Лариса заявила, що, можливо, нам треба йти в Європу закладами, підприємствами, містами. Адже, як переконують експонати нещодавно відкритого у місті музею місцевого самоврядування, свого часу Кам’янець-Подільський уже був у Європі.
Аби йти в ногу з життям, на рівних співпрацювати з європейськими університетами, ми, насамперед, повинні вчитися демократії, бути сміливими не лише на кухні, а займати гідну позицію у повсякденному житті громадянського суспільства. Нам слід щоденно по краплині вичавлювати із себе все рабське, недостойне європейської людини. Демократія – це процес, у якому повинен брати участь кожен, а не чекати на її прихід ззовні.
Галина ГУБЕРНА, доктор економічних наук, професор:
— Думаю, що, перш ніж виносити якісь проблеми на обговорення на саміті ЄС, і чекати результатів від відносин із Європою, нам треба гарненько розібратися, що ми самі можемо вирішити всередині нашої країни, причому без чийогось втручання. У нас останнім часом з’явилося дуже багато претензій до всіляких самітів, але нам спершу треба висунути ці претензії до себе.
У нас сьогодні є безліч проблем, і нам треба хоч би спробувати вирішити їх самостійно. Наприклад, треба припинити мусирування теми протистояння російської та української мов, вирішити низку економічних, соціальних проблем — наприклад, однією з найсерйозніших соціальних проблем у нас сьогодні є поява дедалі більшої кількості малолітніх безпритульників, яких треба вже забирати з вулиці. Хто може нам у цьому допомогти, крім нас самих? ЄС і саміти такого рівня просто відволікають увагу керівництва країни від власних, внутрішніх, проблем, а лідерам уже давно час зосередитися на нашій власній країні, щоб досягнути благополуччя хоч би в деяких питаннях.
