Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Десять кроків уперед і двадцять назад

23 червня, 2006 - 00:00

Хотіли як краще: урочисто проголосили десять кроків назустріч, але вийшло, як завжди — між заявами та, головне, їхнім виконанням виявились розбіжності. Та й самих цих кроків уперед, здається, дещо поменшало. Натомість небажання, а скоріш за все, невміння владних структур працювати професійно призводять до зворотних дій. Майже все, як у відомій пісеньці: зробити хотів праску, а вийшов слон із рожевою смужкою...

Передчасно зробити хотіли систему розрахунків за спожитий газ, а вийшло, що заклали потужну вуглеводно-фінансову міну під увесь фундамент української економіки.

Зробити хотіли рутинні військові навчання, а вийшло невдоволення частини населення.

Зробити хотіли антисепаратизм, а вийшло рекламне шоу, в якому політичні супротивники приміряли ореол страждальців.

Зробити хотіли захист мов, які можуть зникнути, а вийшов великодержавний ляпас.

Відверто кажучи, навіть не хочеться перераховувати вже зроблені реальні кроки назад.

Щоправда, є й один виняток: хотіли переробити ДАІ, а отримали... знову ДАІ.

Зараз зробили коаліцію, можна лише уявити, що вийде...

Влада не працює над нагальними потребами суспільства, вона зав’язла в перманентних зовнішніх та внутрішніх звинуваченнях та скандалах: м’ясна та молочна кризи, незрозумілий зрив закачки газу, співставлення півмільйонного авто для голови нафтогазої компанії з багатомільйонними боргами цієї самої компанії, коаліціада, перетасування голів обласних адміністрацій, парадоксальні спроби встановлення двовладдя за допомогою судів, особливості поведінки так званої золотої молоді...

Складається враження, що наш глава держави від усього самоусувається й просто чекає, що все якось само собою владнається. У такому разі можна скористатися висновком із тієї ж пісеньки: наш Президент — лише на папері. Багато чого говориться, але нічого не робиться. А коли щось і робиться, то так, що значно краще було б залишити все, як воно й було.

Ось що в нашій країні досягло вершини професійності, то це хабарництво. Скільки разів не говори «халва», а в роті солодше не стане. Скільки разів не говори «чисті руки», а хабарники в суспільстві почувають себе господарями цього життя.

Більшість хабарів у нашій державі дається за цілком законні дії: прискорення отримання необхідних дозволів, документів тощо. У таких випадках можна запропонувати на законодавчому рівні звільняти від відповідальності хабародавців, які звернулись до відповідних органів уже після дачі хабара (з детальними даними про хабар), і повертати їм 70 — 80% заплачених у вигляді хабара грошей, залишивши в дії прийняте хабаробравцем рішення. Зрозуміло, у тому випадку, якщо походження цих коштів законне. Тобто зацікавити хабародавців «підривати» саму систему хабарництва зсередини.

Однак повернiмось до іншої української біди — вибору шляху, яким наша влада збирається крокувати.

Узагалі, найголовніше завдання сучасності — це встановлення елементарного порядку в Україні. Щоб закон діяв для всіх без виключень. Не зайвим буде нагадати, що будь-яка революція чогось варта, коли вміє захищатися. Захищатися вміло, вправно, професійно. Слід визнати, що молоді та заповзяті політики виявились неспроможними сприймати виклики сучасності на достойному рівні. Тому вкрай необхідно залучити до влади й використати багатий досвід «старої» гвардії, людей, для яких справа порядку в країні та її розвиток завжди були головним завданням життя.

Гірко визнавати, але цілісність держави на п’ятнадцятому році незалежності знаходиться в небезпеці. Коротко охарактеризувати сучасну політичну ситуацію в Україні можна так: низи не хочуть, а верхи не навчились жити по-новому.

А висновки з вищевикладеного кожен може зробити самостійно.

Володимир КУЧМУК, Маріуполь
Газета: 
Рубрика: