Український парламент часто порівнюють із цирком, театром, шоу і навіть полем битви. Парламентські гострослови вже неодноразово висловлювали пропозиції на деякі, особливо видовищні засідання депутатського корпусу продавати всім охочим вхідні квитки. Але ніколи, мабуть, ідея відкрити двері Верховної Ради для «простих смертних» не була настільки близька до своєї реалізації. Минулого тижня «нашоукраїнець» В’ячеслав Кириленко запропонував, починаючи з наступної сесії, водити по парламенту екскурсії — для, мовляв, популяризації українського парламентаризму і демонстрації відкритості нашого вищого законодавчого органу. Він звернувся до керівництва парламенту з пропозицією з наступної сесії впровадити «режим відвідування парламентських приміщень згідно з традиціями європейського парламентаризму». Зокрема, зі слів В. Кириленка, необхідно ввести у всі дні пленарних засідань вільне відвідування балкона сесійного залу, для чого відвести на ньому сектор приблизно на 100 — 150 місць і пропускати туди всіх охочих у порядку черги. Крім того, депутат запропонував ввести у всі дні, коли немає пленарних засідань, вільне відвідування сесійного залу і кулуарів Верховної Ради для туристичних груп. Також, на його думку, необхідно створити й істотно посилити в апараті Верховної Ради підрозділ, який займався б популяризацією діяльності парламенту й організацією екскурсій його приміщеннями. Так би мовити, «турбюро». Зі свого боку пропонуємо деякі види парламентського туризму — наприклад, відвідування сесійного залу під час обговорення народними обранцями доленосних політичних питань — занести до екстремальних, бо від збуджених політичною боротьбою, що межує з рукопашною, парламентаріїв може перепасти й глядачам. Тому потенційним екскурсантам доведеться й страховки відповідні оформляти...
Одним із пунктів програми парламентського піару, на думку депутата, може бути випуск масовим накладом буклетів з інформацією про діяльність Верховної Ради й історію українського парламентаризму українською, англійською, німецькою, французькою, іспанською і російською мовами. В. Кириленко також запропонував організувати у кулуарах Верховної Ради постійно діючу і відкриту для всіх відвідувачів експозицію, присвячену діяльності ВР чотирьох останніх скликань та історії вітчизняного парламентаризму. Причому фінансувати все це, переконаний ініціатор, повинні з бюджету. Спікер парламенту Володимир Литвин доручив комітету з питань регламенту вивчити висловлені депутатом В. Кириленком ідеї.
Розвиваючи тему, дозволимо собі припустити, що майбутні парламентські екскурсоводи не тільки показуватимуть «туристам» місцеві визначні пам’ятки, а й розказуватимуть про різні історичні і просто цікаві події, що відбувалися у цих стінах. Наприклад, про пам’ятну «конституційну ніч», про штурми парламентської трибуни, про перший, другий і третій мікрофони, що вже стали музейними експонатами (сьогодні, як відомо, депутатські крісла обладнані технікою, що дозволяє брати участь у дебатах, не встаючи з місця) тощо. У кулуарах біля виходу із залу засідань екскурсоводи напевно пригадають історичний поєдинок екс-депутата Наталії Вітренко зі своїм колегою... Так, мармурові стіни вітчизняного оплоту демократії з радянською символікою (також — чому б не історична визначна пам’ятка?), що збереглася в багатьох місцях, могли б розповісти чимало цікавого. Своїм баченням можливих екскурсійних парламентських маршрутів «День» попросив поділитися ініціатора новації В’ячеслава Кириленка, а також наших колег — парламентських журналістів, стараннями яких історія Верховної Ради зафіксована не тільки в пам’яті її безпосередніх персонажів, а й на сторінках газет, журналів, в архівах теле- і радіоновин.
В’ячеслав КИРИЛЕНКО, народний депутат України, фракція «Наша Україна»:
— Коли я пропонував водити екскурсії в парламент, я, перш за все, мав на увазі можливість для громадян вільно спостерігати за пленарними засіданнями. Багато виборців таким чином змогли б вперше після виборів побачити своїх обранців, оцінити їх активність, пропозиції. Взагалі-то, у західних державах відвідування приміщень парламенту є нормальною практикою, але в багатьох країнах ці приміщення — архітектурні і історичні пам’ятки. Тому там це має також і естетичну цінність. У нас подібні екскурсії будуть просто прецедентом, який засвідчить відкритість вітчизняної законодавчої влади. Хоча показувати, на мою думку, тут є що. Я особисто показав би людям усе — кулуари, пленарний зал, звичайні депутатські кабінети. Бо у багатьох людей трохи викривлене уявлення про умови роботи парламентарів. Я показав би приміщення апарату ВР, усілякі внутрішні дворики, садочки тощо. Думаю, на перших порах навколо цих екскурсій був би створений певний ажіотаж, але вже за півроку його хвиля пішла б на спад, і на пленарні засідання ходили б дійсно політично зацікавлені люди, а на екскурсії по парламенту — просто туристи, причому не з Києва, і навіть не з України, а, швидше, з-за кордону. До речі, саме це для мені видається найбільш важливим — забезпечити доступ у ВР іноземних туристів. Це буде свідченням відкритості України не тільки для своїх громадян, але й для світу. Адже, щоб потрапити в нашу країну, бажаючі мусять заплатити великі гроші, вистояти довгі черги, пройти через приниження, з якими іноземці давно вже не стикалися, а потім ще й не побачити нічого цікавого. До речі, той голова Верховної Ради, який захоче це реалізувати, а не почне створювати перешкоди, увійде в історію сучасного українського парламентаризму.
Ярослав КОЦЮБА, парламентський кореспондент газети «Сегодня»:
— Звичайно, журналісти можуть набагато цікавіше розповісти про парламент, аніж просто екскурсоводи... Окрім того, на мій погляд, українські парламентарії поки що небагато спричинили подій, які могли б увійти у європейську історію парламентаризму, і, відповідно, є дуже небагато місць в парламенті, про які можна щось цікаве розповісти. Мені здається, пан Кириленко не досить зважено і надто передчасно запропонував дозволити у парламенті екскурсії та відвідання засідань виборцями, — люди приходитимуть дивитися не стільки на парламент, скільки на депутатів, яких вони не дуже часто бачать на своїх виборчих округах. Поки в нашому суспільстві парламент, не без вини самих народних обранців, асоціюється з якимсь цирком або, як написали деякі видання після заяви Кириленка, театром, зарано втілювати подібні ідеї. Тим більше, пан Кириленко хоче «вибити» на це гроші з бюджету. Тому, мало того, що нашим громадянам доведеться спостерігати напівпорожній зал сесійних засідань та, не дай Боже, бійки депутатів, так їм ще доведеться платити за це зі своєї кишені. А бачити на власні очі депутатський «комунізм» виборцям, я думаю, ні до чого, — це лише дратуватиме наших небагатих людей і аж ніяк не покращить імідж парламенту.
Олена ГЕТЛЯНСЬКА, кореспондент агентства УНІАН:
— Було б добре, якби спершу хоча б журналістам дозволили вільне пересування в стінах парламенту... Думаю, людині, яка вперше потрапила до парламенту, буде цікаво усюди. Тим більше що наше парламентське приміщення — одне із найкращих у світі, як на мене. А коли в нашій Верховній Раді замість червоних постелили більш м’які зелені доріжки, вона стала ще затишнішою.
Що стосується пам’ятних місць, то у журналістів вони свої, у депутатів — свої. Для журналістів, наприклад, велике значення має хол біля конференц-залу, де ми чекаємо на вихід депутатів після якогось важливого засідання. Там ми так багато годин провели, що вже, напевно, знаємо кожну дощечку, кожну квіточку. Також варто згадати парламентський буфет, де політики «змішуються» з журналістами.
Багато моїх знайомих кажуть, що у нашому парламенті дуже погана атмосфера. Особливо це стосується сесійної зали. Багато хто не може висидіти там цілий день. Однак, як на мене, в парламенті є місця з дуже доброю енергетикою. Наприклад, в кулуарах біля кабінету спікера. Там стоять зручні великі м’які крісла, графин з водою, великий красивий стіл, а на столі — розкішний кактус. Звідти просто не хочеться йти. Журналісти там інколи дуже довго сидять — до 11-12 ночі — під час чергової «спікеріади» або розподілу якихось посад.
Світлана ДОРОШ, українська служба ВВС:
— Думаю, треба показати буфет, з яким пов’язано дуже багато подій. Передусім, «конституційна ніч», — журналісти спостерігали за прийняттям Конституції в основному звідти. Вночі їсти вже не було що, тому всі цілу ніч пили воду. Неформальне спілкування найчастіше відбувається саме там.
Також потрібно показати галерею портретів спікерів. Дуже важливо, що було зроблено такий жест в бік людей, які керували парламентом. Інша річ, що ці люди не дуже там схожі на себе. І я навіть чула, що деякі з колишніх спікерів ставили умову перемалювати їх портрети. Але це теж вже сторінки історії, і картини маслом там виглядають дуже непогано. Інша справа, що скоро в парламенті може не вистачити стін.
Марина СОРОКА, парламентський кореспондент телеканалу ІНТЕР:
— Передусім я показала би ложу преси. Саме звідти очима журналістів та операторів глядачі дивляться на Верховну Раду, в результаті чого в їхній уяві формується її образ.
Я би також показала галерею портретів глав Верховної Ради. По-перше, оскільки це місце, що символізує історію українського парламентаризму. А по-друге, якби серед відвідувачів були художники, я би сказала їм: «Це приклад того, як не треба писати портрети». З цієї ж причини я би показала відоме панно у холі Верховної Ради. Багато депутатів навіть себе не впізнають на цій картині. А деяких, складається таке враження, на панно домальовували потім. Я вважаю, що у Верховній Раді не місце таким «витворам мистецтва». Напевно, я би також дозволила людям іноді у несесійні дні заходити до залу засідань, сідати на місця тих народних депутатів, які їм подобаються, або, навпаки, не подобаються, і, може, навіть залишати якусь пошту. Тому що, наскільки я знаю, листи виборців нечасто доходять до депутатів. Тоді парламентарії, можливо, уважніше ставитимуться до прохань своїх виборців. І, напевно, я би дала можливість людям постояти за трибуною і відчути навіть перед порожнім залом ту міру відповідальності, яку несуть народні депутати перед країною та її народом, коли вони тут виступають.
Маргарита ТРУБАЧОВА, спеціальний кореспондент програми «Вікна-Новини», телеканал СТБ:
— Напевно, я би передусім показала людям буфет. Там ми маємо можливість у більш неформальній обстановці поговорити з депутатами і колегами, поділитися інформацією. А крім того — там варять чудову, дуже смачну і дуже дешеву каву.
Я би також показала кулуари, де ми, журналісти, черпаємо чутки, добуваємо інформацію. Крім того, тут можна зустріти багатьох відомих людей і не тільки парламентаріїв. Сюди приходять, як кажуть, потусуватися.
А ще я б розповіла «відвідувачам» про «катакомби» — підземні коридорах, що об’єднують комплекс будівель Верховної Ради. У них справді навіть можна заблукати...
