Соцопитування, які провадяться в часовій динаміці, цікаві не лише тим, що вони дозволяють зоровим чином визначати очевидні суспільні тенденції, але й тим, що дають можливість виявляти взаємозв’язки між цими тенденціями за допомогою математичних методів. Наприклад, у статистиці є таке поняття, як «кореляція». У звичайній мові і публіцистиці, як правило, це слово вживається, коли людина говорить про взаємозв’язок якихось явищ, який вона визначила, як кажуть, «на око». Але в прикладній соціології коефіцієнт кореляції між двома суспільними ознаками можна вирахувати і побачити, наскільки значимий даний взаємозв’язок, позитивний (прямо пропорційний) він чи негативний (обернено пропорційний). Статистична кореляція, зрозуміло, не вказує на причиново-наслідковий зв’язок між двома об’єктами аналізу, але може дати конкретну поживу для роздумів із приводу причин і наслідків.
НАШІ РОЗКЛАДИ
Застосовуючи кореляційний аналіз до даних соцопитувань Центру ім. Разумкова про довіру українських громадян до соціальних інститутів за останні десять років, ми отримуємо результати, що наштовхують на певні думки щодо механізмів довіри українців до політичних партій, громадських організацій, профспілок, вітчизняних і російських ЗМІ. Показники ж рівня довіри щодо кожного з них такі (вкажемо лише перші і останні тимчасові точки):
• Партії: жовтень 2001 — 16%, березень 2013 — 20,5%;
• Громадські організації: жовтень 2001 — 22,5%, березень 2013 — 39,5%;
• Профспілки: жовтень 2001 — 17,1%, березень 2013 — 29,8%;
• Українські ЗМІ: жовтень 2001 — 56%, березень 2013 — 62%;
• Російські ЗМІ: жовтень 2001 — 47,4%, березень 2013 — 45,7%.
А тепер за порядком про взаємозв’язки з врахуванням десятирічної повноти опитувань, детальніше з якими можна ознайомитися на сайті Центру ім.. О. Разумкова (razumkov.org.ua).
ПАРТІЇ — ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ — ПРОФСПІЛКИ
Динаміка досить низької довіри партіям значно і позитивно корелює з динамікою не дуже високої довіри громадським організаціям. У даній ситуації є привід говорити про поширене в Україні образне ставлення до суспільно-політичної системи країни в цілому без поділу гравців цієї системи на громадських і політичних. Як свідчить один із принципів гештальтпсихології, стимули, розташовані поряд, мають тенденцію сприйматися разом. Окрім цього, слід враховувати, що частенько українці інколи помилково, а часом цілком законно бачать в тих чи інших організаціях «третього сектора» звичайних «служниць» політичних сил, які не викликають довіру, чи фінансово-промислових груп, які шукають свою вигоду. Сюди ж додаємо і вплив радянського минулого, в якому громадські ініціативи не могли реалізуватися повною мірою без державно-політичного схвалення з боку влади.
З приводу ж профспілкових об’єднань, то образи виконавчих придатків ФПГ і згаданий радянський чинник тут виражаються ще яскравіше. Динаміка слабкої довіри до профспілок також значно і позитивно корелює з динамікою довіри громадським організаціям. Виходячи з характеру насущних проблем українського «третього сектора», можна передбачити, що надалі збільшуватиметься число громадських організацій, які беруть на себе роль все ж таки відносно незалежних і альтернативних профспілкових об’єднань.
УКРАЇНСЬКІ ЗМІ — ПАРТІЇ — ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Не виключено також, що сьогодні в суспільному середовищі України визріває нова і багатообіцяюча політична сила, яка буде побудована на позиціях громадянського суспільства і досвіду західних демократій. З такою партією, вочевидь, буде пов’язана ціла серія ризиків для збереження національно-традиційних аспектів суспільно-політичного життя країни, але зараз ми говоримо лише про ймовірність появи такої сили.
Її появі, окрім усього іншого, в деякій мірі сприяють сьогодні і вітчизняні ЗМІ, які в своїй масі впливають на підтримку часткового або тотального критичного ставлення українців до існуючих українських партій. Відносно високий рівень довіри громадян до національних медіа значно і позитивно корелює з низьким рівнем довіри партіям. Крива довіри партіям виступає неначе маріонеткою, яку веде за собою крива довіри українським ЗМІ.
У даній ситуації ми також підкреслюємо, що вітчизняні медіа прямо чи опосередковано програмують певною мірою ціннісні орієнтири в українському суспільстві (серед соціальних інститутів українські ЗМІ посідають друге місце щодо довіри українців після Церкви). Основний же потік суспільних смислів, який виходить від сьогоднішніх українських ЗМІ, як правило, лежить у площині світсько-гуманістичної, прогресивно-ліберальної та соціально-мережевої ідейної бази. Тобто в тому, з чого повинні, ймовірно, вирости ноги нової і значної політсили, що спирається на позиції громадянського суспільства і досвід західних демократій. До речі, динаміка високого рівня довіри українців до ЗМІ своєї країни значно і позитивно корелює з динамікою довіри громадським організаціям (хай не дуже високого рівня, але все ж таки такого, що йде за висхідним трендом).
РОСІЙСЬКІ ЗМІ Й УКРАЇНСЬКІ ПАРТІЇ
А ось між динамікою відчутної довіри українців російським ЗМІ і низьким рівнем динаміки довіри вітчизняним партіям певна кореляція існує, але вона незначна. Проте незабаром вона може стати більш значною і статистично, і фактично, якщо Кремль остаточно втратить віру в спробах домовитися з Банковою, наприклад, щодо «труби». Зараз же, якщо ми подивимося ГРТ, «регіоналів» там особливо не хвалять, але в той же час відвертої критики теж не спостерігається. У разі ж подальших розбіжностей Кремля і Партії регіонів, критика політичної системи України на федеральних російських телеканалах, популярних в південно-східних областях нашої країни, може помітно посилитися, що підводить тим самим, у першу чергу, мешканців Донбасу і Криму до того, що їм потрібна нова і масштабна проросійська політична сила. Отже, поживемо — побачимо!
