Тим часом справи в автономії настільки не блискучі, що голова уряду минулого тижня призначив, а потім відмінив прес-конференцію з приводу 100 днів перебування на посаді. Кримчани зрозуміли це однозначно: уряду нічого сказати. Давно очікувана стабільність настала тільки на словах. Прибутковість курортного комплексу впала: відвідуваність курортів, хоча чекали стрибка вдвічі більшого, зросла мало — усього на 200 тисяч чоловік, а грошей до бюджету надійшло навіть менше торішнього. Боротьба за виплату зарплати, за погашення заборгованості з оплати за енергоносії йде зі змінним успіхом — то скорочується, і тоді всі тріумфують, то знову зростає, і тоді «летять голови». У селах Криму електроенергія часто відключається на весь день. Днями сімферопольські електромережі обмежили подачу енергії міськводоканалу, який заборгував їм понад 886 тисяч гривень, з 8 листопада подачу води населенню міста скорочено вдвічі, а з 12 листопада припиниться повністю. В автономії спостерігається постійне зростання цін на продовольство, як на тому ж засіданні Президії зазначав голова постійної комісії з аграрних питань Федір Снєгірьов, «на 8—15 відсотків, а на такі види продуктів, як олію, м’ясо, молоко, цукор, крупи — вдвічі». Ці продукти, як свідчать дані Держінспекцiї з цін, у Криму найдорожчі в країні. Леонід Грач, який при такому аховому стані справ в усіх галузях продовжує роздавати щомісяця сотні нагород від імені парламенту, у всьому звинувачує уряд. Словом, відмічаючи 100 днів нової Ради міністрів Криму, можна було тільки констатувати, що дружної роботи депутатів парламенту і уряду, всупереч усім очікуванням, не вийшло, що констатував і Президент України Леонід Кучма на нараді у Феодосії: «Може початися друга дія спектаклю «Хто в Криму господар?» — говорив він. Як свідчать останні події, ця «друга дія» вже розпочалася.
По-перше, доводиться констатувати, що тривале протистояння влади вплинуло на якість уряду — поступово його залишали професіонали. Досить пригадати, що навіть на вересневій сесії ще двоє, яких сам Грач називав «міцними профі», взяли самовідвід і пішли на іншу роботу, хоча не приховували, що робили це вимушено. По-друге, не можуть люди роками працювати як в. о. — і відповідальність не та, і ініціативи немає. По-третє, відчуваючи, що як не працюй, все одно спікер в усіх, навіть своїх, невдачах звинуватить тебе, члени уряду відвикли від ініціативи. Виходячи з цього, Валерій Горбатов почав знову «збирати під свої знамена» міцних професіоналів, але більшість з них парламент просто не затвердив.
Тим самим депутати штовхають Валерія Горбатова на ті ж кроки, які робив і Сергій Куніцин: голова уряду починає працювати, виходячи з ситуації, робити свою економічну справу, не озираючись на те, що робить Леонід Грач. Але саме це і не входить у плани спікера, який в усьому намагається керувати сам. Замість контактів з Горбатовим він, як це було і при Куніцині, перемкнувся на контакти з його заступником комуністом Лентуном Безазієвим, за яким в уряді давно закріпився імідж «прем’єра для Грача». Саме Лентун Безазієв був при Куніцині і залишається при Горбатові «провідником позиції і стилю Грача» в уряді, що обмежує і свободу, і ініціативу будь-якого голови уряду.
Невдоволення Леоніда Грача новим головою уряду викликає і провал з бюджетом 2002 року, що серйозно урізує можливості спікера в рік виборів, на які він сподівався. Якщо минулому уряду вдавалося залишати у себе три загальнодержавнi податки, то новому Мінфіну Криму, який доручили очолювати людині з філософською освітою, не вдалося залишити жодного. Замість 1,3 мільярда гривень, автономія отримує 0,8—0,9 мільярдa. Тепер стає зрозуміло, що Леонід Грач боровся з Мінфіном Людмили Денисової виключно з політичних і кланових міркувань. Відповідно знову: чим більше буде вчитися справи новий склад Мінфіну, тим більше він буде чинити опір втручанню у фінансові справи спікера і його Рахункової палати — тим більші протиріччя у нього будуть виникати в парламенті.
Є також довгий перелік інших «вузлів», які ведуть до розходження позицій спікера і прем’єра. Досить пригадати тільки декілька: по-перше, голова уряду приречений реально вирішувати проблеми кримських татар, хоча спікер ось вже три роки їх тільки зволікає, по-друге, голова уряду вже зіткнувся з опором спікера приватизації, що явно суперечить інтересам справи (наприклад, Верховна Рада проти приватизації підприємства «Кримхліб», хоч саме це не дозволяє в Криму знизити ціни на хліб, вони досі залишаються найвищими в країні). По-третє, новий переділ власності, який розпочався на останньому етапі розвитку автономії, вже привів до декількох явно замовних убивств і посягання кланових структур на власність. Це видно на прикладі курортного комплексу, який став ще більш збитковим, ніж раніше. По-четверте, голова уряду вже стикається з недоліками нормативно-правової бази автономії, — недосконалістю конституції, відсутністю потрібних для роботи постанов парламенту, зволіканням або непрофесійним розв’язанням господарських питань з боку депутатів, в той час як спікер схильний виключно високо оцінювати свою роботу і гордитися конституцією. Але професіонал в уряді, яким, безсумнівно, все більше стає Валерій Горбатов, не буде про це мовчати. Причина в тому протиріччі, яке раніше Києвом ніби не помічалося: претендуючи бути одноосібним «господарем Криму», Леонід Грач за своїми якостями на такий рівень піднятися просто не може. Прізвище голови уряду і його робота при цьому не мають значення і нічого не міняють. Виходячи з усього цього, кримські спостерігачі вважають, що майбутні грудень або січень, як і грудень 1999 року, коли парламент уперше проголосував за відставку Президії Леоніда Грача, знову може стати фатальним в історії боротьби кримської влади самої з собою. «Друга дія спектаклю», передбачена Президентом, вже стає не менш напруженою, ніж перша…
