Пам’ятаєте, як 2004 року Віктора Ющенка носила на руках уся країна, а в його ногах лежала вся політична еліта. І не лише українська. Депутати в німецькому Бундестагу, американському Конгресі та на сесії Європарламенту в Страсбурзі одягали помаранчеві шарфики і зустрічали його стоячи. Його покалічене обличчя стало «іконою» революції... Але наскільки сильним було захоплення, настільки ж сильним стало розчарування.
Яким все ж чином Віктор Ющенко ухитрився розбазарити свій феноменальний рейтинг за час, що минув із помаранчевої революції? Це питання мучить не лише людей, які стояли на Майдані, але й сторонніх спостерігачів. Можна, звичайно, заперечити, що зараз у всіх політиків знизився рейтинг. Але такого стрімкого піке в українській політиці, мабуть, ще не було. Безперечно, нинішній Президент став феноменом.
Віктор Ющенко потрапив «на Олімп» виключно під виглядом економіста-професіонала і «державника». А на цьому олімпійському п’єдесталі виявив себе як «вільний художник», не зв’язаний зобов’язаннями ні перед ким. І тут, слід віддати йому належне, він багато чого досяг. Президент зміг на державному рівні говорити про історію свого народу (всупереч опору ззовні та — що прикро — частини власних співгромадян) не на догоду миті або чиїхось кон’юнктурних інтересів, а як про наболіле, як про те, що обпалює, холодить і... штовхає в спину.
Але... Так уже влаштовані люди, що більшість пригадає, як влітку під час повені в Західній Україні Президент оголосив надзвичайний стан — і поїхав засмагати до Криму.
Можливо, коли-небудь у підручниках з історії напишуть про внесок Віктора Ющенка в поновлення і збереження національної пам’яті українського народу. Це, безумовно, дуже важливо. Але Президент не може займатися лише вшановуванням пам’яті героїв. Зрештою він є суб’єктом законодавчої ініціативи, на відміну від переважної більшості простих українців.
Нещодавно Віктор Ющенко дав інтерв’ю німецькому інформаційному агентству Deutsche Press-Agentur. Його запитали: чи збирається він на другий термін. Президент відповів, що це питання «в даний момент не актуальне». Однак пообіцяв, що прийде час і він «ухвалить гідне рішення».
Яким буде це «гідне» рішення? Напевно, зараз Президент перебуває у важких роздумах: що робити далі? Піднятися з 3% до пристойного рівня — немислимо. Навіть важко уявити, яке диво повинне статися, щоб це трапилося. Деякий час ходили чутки, що на певному етапі Ющенко може призначити Яценюка своїм наступником. Але, швидше за все, це лише домисли. Та й як наступник Ющенка на виборах-2010 Арсеній Петрович виглядає як явно приречена фігура. Протекція непопулярного Президента з рейтингом 3,4% може лише зашкодити Яценюку.
Чи йти Президенту на другий термін? Це запитання ми поставили експертам «Дня».
Євген ЛЕЙМАН, політолог, керівник кафедри політології Південноукраїнського гуманітарного коледжу:
— Віктор Ющенко прийшов до президентської посади внаслідок демократичної революції. Але в широкому розумінні він не виправдав надій своїх виборців. Причин багато. Соціологічні дослідження останніх місяців демонструють вкрай низьку підтримку його виборців. У цьому значенні рік, який йому залишився до виборів, навряд чи виправить ситуацію, але певний резерв у нього все ж таки залишається. Якщо Віктор Ющенко дійсно вважає, що його мета — це встановити в суспільстві демократичні цінності, то він повинен показати приклад того, як не потрібно чіплятися за владу.
Євген ГУДИМОВ, журналіст, оглядач IА Марафон:
— Річ не в тім, балотуватиметься Ющенко чи ні. Річ у тім, як він відреагує на свій можливий провал на виборах. Головне, щоб Президент не спробував обдурити суспільство і не став двигуном якихось інсинуацій із підрахунками голосів. Якщо так, то вся помаранчева революція виявиться черговою повчальною історичною притчею і ще більше деморалізує суспільство. Якщо Ющенко протиставляв себе антидемократичним силам, нехай слідує далі цьому принципу. Від його поведінки залежить подальший розвиток політичної культури в Україні.
Григорій ТИМЧЕНКО, філософ, професор кафедри філософії Академії радіо та зв’язку:
— В європейській політичній традиції політики, які не змогли знайти громадську підтримку своїм діям, йшли у відставку. Де Голль, наприклад. Для європейської політичної культури — це питання честі, як би це безглуздо не звучало в нашій ситуації. І проблема в тому, що для наших політиків це й звучить безглуздо. Бо, поняття честі в українських політичних реаліях — категорія зайва. Ющенку слід би подумати про той приклад, який він може подати політикам. Це дуже важливо, оскільки Ющенко претендував на роль політика нового формату. Якщо його рейтинг залишиться таким же низьким, то краще, що він може зробити в функціональному значенні — це підготувати іншого, більш молодого політика. Яценюка, наприклад. Піти красиво — це мабуть головне і в спорті, і в політиці. Лише наші політики про це не задумуються. Не йти на другий термін у випадку Ющенка — це дуже красиво і по-європейському.
Володимир ПРИТУЛА, голова громадського комітету по моніторингу свободи преси в Криму:
— На мою думку Віктор Ющенко, як політик, тим, що він зробив в сенсі утвердження свободи громадян і свободи економіки, уже забезпечив собі місце і в історії Української держави, і в пам’яті людей. Крім того, в нього великі авторитет і популярність за рубежем. Тому навіть якщо він не буде президентом на другий термін, то він все рівно буде затребуваний світом як політик, як діяч міжнародних організацій тощо. І справа тут зовсім не в рейтингу. Віктор Ющенко сьогодні — це один із політиків, який на відміну від інших, зовсім не турбується про свій рейтинг, а ухвалює непопулярні, але потрібні для України рішення, на відміну від цілого ряду політиків-популістів. Рейтинг сьогодні — це страва техніки. Навіть при найменшому рейтингу, застосувавши прийоми політтехнологій, можна за півроку підняти популярність до 60-70%. Тобто рейтинг не є для Віктора Ющенка сьогодні фактором для прийняття рішення. Просто він така людина і такий політик, що рейтинг ніколи не був його самоціллю.
Я думаю, що в такій ситуації Віктор Ющенко може зробити ще один цивілізований крок, і з метою відкрити шлях для молодої генерації українських політиків він може добровільно відмовитись балотуватися на другий строк, що може стати прикладом і для Віктора Януковича, і для Юлії Тимошенко. Я впевнений, що таке рішення Віктора Ющенка показало б світу, і перш за все Росії, що в Україні влада є цивілізованим інститутом, а не предметом збагачення чи упокорення країни, не інструментом диктатури, не предметом вдоволення амбіцій, а інструментом, який служить народу.
Юрій ШВЕДА, доцент Львівського національного університету ім. Iвана Франка, кандидат політичних наук:
До початку президентської кампанії залишився, як мінімум, рік, а вона, ця кампанія, в Україні вже розпочалася. Передовсім, між основними претендентами на цю високу посаду — нині діючим Президентом і прем’єр-міністром. І те, що відбувається сьогодні в нашому політичному житті, є нічим іншим, як боротьбою за посаду президента. На жаль, ця боротьба відбувається на тлі гострої економічної кризи і кожен із претендентів намагається ситуацію, в якій опинилися і держава, і населення, використати для того, щоби усунути конкурента. Отож і виходить: чим гірше — тим краще. Чим нижче падає рейтинг прем’єр-міністра, тим більше підстав думати про те, що до президентської кампанії вона як кандидат у президенти буде знищений. Оце найбільша проблема стосунків сьогоднішніх політичних діячів, які потенційно вже є кандидатами в президенти. Що стосується того, чи варто чинному Президентові йти на другий термін, то, як на мене, говорити про таку далеку перспективу надто рано. Бо життя так динамічно розвивається, що ми не можемо передбачити навіть того, яка політична ситуація буде в країні через місяць чи два. Абсолютно зрозуміло сьогодні тільки одне: якщо обидва очільники не припинять боротьби за владу, не візьмуться за порятунок держави, населення, народу, не почнуть витягувати країну з економічної прірви, то, можливо, складеться так, що або про вибори не йтиметься взагалі, або ні прем’єр-міністра, ні Президента не вважатимуть кандидатами на найвищу посаду в державі. Тому що для того, щоби проводити президентські вибори, треба мати державу і населення, яке захоче брати участь у президентських виборах, а не у революції.
Микола ТЕРЕЩЕНКО, політолог, перший заступник керівника Аналітичного центру «СМС — моніторинг», Миколаїв:
— У ситуації, що склалася на сьогодні, Президент Ющенко має відмовитися від участі у президентських перегонах 2010 року. Річ не лише у тому, що згідно із соціологічними опитуваннями, в тому числі й нашого центру, рівень довіри йому серед населення дуже низький (він коливається десь у межах 3—4%). Зрозуміло, що маючи такий рейтинг довіри співвітчизників, людина не може бути президентом великої європейської країни, якою є Україна. Крім того, Віктор Андрійович не виконав жодної своєї обіцянки, що він давав виборцям 2004 року. Проте, я вважаю, що його секретаріат на чолі з Віктором Балогою готується до наступних виборів дуже ретельно. Мабуть, не хочуть в секретаріаті позбавитися теплих місць.
Чи виграє Україна від того, якщо Ющенко відмовиться від участі в президентських перегонах? Вважаю, що так. Проте хто ж з політиків національно-демократичної орієнтації має брати участь у виборах-2010? На жаль, поки що це питання дуже складне. Україна обрала свій шлях. Вона йде ним, хоча це дуже складно. Будемо сподіватися, що час, який залишився до виборів, ще багато чого змінить. Поки що найбільш реальним претендентом на посаду президента, на мій погляд, є Юлія Тимошенко (до речі, її бачать на посаді глави держави 23% опитаних нами у лютому 2009 року миколаївців). Проте їй не слід дуже уважно дивитися в очі тим, хто бачить наше майбутнє лише з Росією. Україна має можливість стати справжньою європейською країною. Я вірю в Україну. Ми, українці, маємо свою тисячолітню історію, матимемо й майбутнє. Проте нам не слід сподіватися на когось, хто принесе нам щасливе майбутнє. А тому, хто стане президентом України у 2010 році, слід дуже ретельно вивчити прорахунки Віктор Ющенка, щоб не повторювати їх.
Володимир ЛУПАЦИЙ, експерт Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Можна коментувати шанси Президента, якщо він прийме рішення йти на другий термін, проте, чи варто йому йти, чи ні — це його особиста справа. Я думаю, що відповідь Ющенка, яка прозвучала в інтерв’ю німецькій інформаційній агенції, показала те, що він сам ще не визначився з рішенням стосовно свого другого терміну. Незалежно від того, буде йти Президент на другий термін чи ні, в нього є інша ключова проблема — завершення першого терміну. Я маю на увазі завершення тих проектів і реформ, які були запущені ним, в основному, в гуманітарній сфері. А з цим є велика проблема. Від цього залежить і прийняття рішення відносно другого терміну. В кращому випадку Ющенко зацікавлений спробувати гарантувати наступність своєї політики, в гіршому — щоб не відбулося радикальної ревізії його політики.
Взагалі, я б не відносився до Ющенка з великим нігілізмом, як це роблять багато експертів в Україні. Тому, що епоха Ющенка може минути, але з ним мине епоха й Тимошенко, і Януковича. Кожний із них має свої якості: Ющенко — політичний ідеалізм, Тимошенко — волю до влади, Янукович — територіальний патріотизм, але ніхто з них не має якостей політика загальнонаціонального масштабу. Крім цього, суспільство на фоні економічної кризи дедалі більше розчаровується в усіх політиках. Виклики, перед якими зараз стоїть Україна, говорять про те, що нашій країні необхідні політики нового типу, а ніхто з цих трьох не претендує на цю роль. Тому, стосовно Ющенка, якщо він і піде на другий термін, я не бачу великих шансів перемогти.
