Переважна більшість українського населення, як свідчать численні соціологічні опитування, не довіряє ані політичній владі, ані засобам масової інформації. Проте, як підтверджують ті ж опитування, цікавість громадян до політичних подій у країні неухильно зростає. Тож цілком природно, що в умовах недовіри до мас-медіа небайдужі до політики громадяни прагнуть отримати відповідну інформацію через додаткові комунікаційні канали. Одним iз таких каналів є міжособистісне спілкування, в умовах якого повідомлення політичного змісту найприродніше існують у вигляді чуток, пліток, анекдотів про відомих політиків тощо. І хоч переважна більшість респондентів (понад 80%) під час опитувань декларує негативне ставлення до чуток і пліток як до «брехливої», «аморальної» інформації, яка не заслуговує на довіру, проте є підстави стверджувати, що насправді їхнє значення є набагато більшим, ніж це може видатися на перший погляд.
Як свідчать результати досліджень, які періодично здійснюються Інститутом соціальної та політичної психології АПН України в межах виконуваної дослідницької роботи, кількість громадян, що реально користуються цією інформацією, дослухаються до неї та беруть участь у її розповсюдженні, істотно перевищує кількість тих, хто усвідомлює та визнає цей факт. Причому популярність такої інформації дедалі більше зростає. Так, наприклад, якщо восени 1998 року в обговоренні змісту політичних чуток взяли участь 62,1% опитаних нами респондентів, а решта стверджували, що не чули нічого такого, то п’ять років потому (у вересні цього року) вже 91,7% респондентів спромоглися розповісти про те, що говорять одне одному люди про перших осіб вітчизняного політикуму. Попри несхвальні вислови щодо чуток і пліток та формальне визнання виключного права ЗМІ на поширення інформації політичного змісту, громадяни, як ми переконалися, дослухаються до них, тривалий час пам’ятають їх зміст, переповідають їх одне одному, хоч при цьому й стверджують, що ця інформація є сумнівною, несерйозною й не гідною уваги.
Тематика політичних чуток, як свідчать результати наших досліджень, є досить сталою, і за останні п’ять років вона мало змінилася. У загальному семантичному просторі політичних чуток чітко виокремлюються шість основних тем.
Перша тема — найпоширеніша, причому інтерес населення до неї залишається стабільно високим, — тема про те, «хто та скільки вкрав». У контексті цієї теми розмови громадян точаться навколо різноманітних зловживань з боку політиків (зловживань владою, службовим становищем тощо). Йдеться про «розкрадання державного майна та народних коштів» політиками, «відмивання брудних грошей», «протизаконні дії», «хабарництво», «шахрайство» з їхнього боку і т.iн. Практично кожний другий громадянин протягом останніх п’яти років випадково чи за власним бажанням був свідком або й учасником чуток і пліток з цієї теми. Особливістю таких чуток є яскраве емоційне забарвлення. Вони неодмінно містять відверте негативне ставлення до об’єктів, про які точиться розмова.
Другою, також традиційною темою політичних чуток, є особисте життя політиків. Громадяни полюбляють говорити про те, хто з ким і вкотре розлучився чи одружився, хто є дружини політиків і чим вони займаються, скільки в кого дітей, де вони вчаться або працюють тощо. Такі чутки задовольняють природну людську цікавість до приватного життя інших людей, нагадують, що політики «також люди», і навіть певною мірою наближують їх до народу, особливо коли розповідаються історії, в яких «багаті також плачуть». Слід, однак, зазначити істотне зменшення питомої ваги цієї тематики в загальному інформаційному потоці політичних чуток за останні п’ять років. Якщо 1998 року актуальність цієї теми відзначалася чи не кожним другим респондентом, то восени цього року свідками чи активними учасниками розмов про особисте життя політиків виявилися 25% опитаних.
Третя тема — про матеріально-фінансовий бік життя політиків: отримувану зарплату, житлові умови, нерухомість, приватний бізнес тощо. Ця тема певною мірою доповнює та розширює першу тему (про крадіжки і зловживання) та дещо перетинається з другою (про особисте життя). Проте дана група чуток не обмежується простим викидом негативних емоцій (як чутки першої групи). Не обмежується вона й простою цікавістю до чужого життя (як чутки другої групи). Чутки цієї групи демонструють своїй цільовій аудиторії образ «бажаного способу життя», вони актуалізують складний симптомокомплекс почуттів під умовною назвою «От люди живуть!..» і якщо й викликають емоції, то найчастіше такі, які не прийнято відверто демонструвати, а навпаки, хочеться приховати за удаваною байдужістю. Інтерес до цієї теми за останні п’ять років також дещо поменшав: якщо восени 1998 року популярність чуток такого плану відзначав кожний четвертий респондент, то у вересні цього року — приблизно кожний п’ятий.
Четверту тему політичних чуток, яка, на відміну від двох попередніх, набула за останні п’ять років значно більшої популярності, становлять «кулуарні взаємини» та «підкилимова боротьба» між політиками. Громадян усе більше цікавить характер особистих стосунків конкретних політиків, ставлення їх одне до одного, протекціонізм у політичній сфері, вплив особистих зв’язків на відставки й нові призначення, причини утворення різноманітних угруповань і коаліцій: кому це вигідно і хто за цим стоїть тощо. Інтерес до чуток на цю тему збільшився чи не вдвічі, і нині чи не кожний п’ятий громадянин більше або менше потрапляє в сферу їхнього впливу.
П’ята, досить усталена, однак не дуже поширена в загальному просторі політичних чуток тема — корумпованість вітчизняних політиків, імовірність їхніх зв’язків iз мафією. Чутки на цю тему відзначили 5% респондентів (для порівняння: у 1998 році ця цифра становила 7,7%).
Нарешті, шоста тема, традиційна, щоправда, також не дуже актуальна станом на вересень 2003 року, — про наступні президентські вибори. Тему виборів було відзначено п’ятьма відсотками опитаних (для порівняння: у 1998 році ця цифра становила 3,4%).
Зміни в тематиці політичних чуток за останні п’ять років полягають, передусім, у тому, що в загальному їхньому семантичному полі істотно зменшилася частка чуток про стан здоров’я політиків, а також про «сварки та бійки в парламенті», які були досить популярними п’ять років тому.
Одним iз найпопулярніших персонажів політичних чуток був і залишається Президент. Чутки найрізноманітнішого змісту, в яких головним героєм є саме він, чули і змогли відтворити 89,6% респондентів. В число безсумнівних лідерів входять також прем’єр-міністр Віктор Янукович (чутки про нього змогли відтворити 41,7% опитаних) і голова Верховної Ради Володимир Литвин (27,9%). Чутки щодо перших осіб української політики стосуються не тільки характеру їхньої політичної діяльності, а й особистих їх якостей, іміджу і зовнішності.
Як стверджують класичні підручники з соціальної психології, формування громадської думки відбувається завдяки поєднанню двох видів знання: того, що транслюється засобами масової інформації, і того, що усно переповідається одне одному членами соціальної групи. І хоч за часів розвинутих ЗМІ усні міжособистісні повідомлення про події громадсько- політичного життя поступаються мас-медіа та іншим інформаційним джерелам, проте вони залишають за собою не останню роль і за певних обставин здатні впливати на перебіг суспільно-політичних подій. Чутки, як стверджують ті ж підручники, є голосом соціальної групи, інколи здатним випереджати повідомлення ЗМІ й бути потужнішим за них. Тож, мабуть, політикам час від часу слід дослухатися цього голосу, тому що все ж таки політичні технології — не панацея, політтехнологи — не боги, а «кожний терпець має кінець».
