Ось у Туреччині захиталася банківська система. Криза уразила її так само, як нещодавно Південно- Східну Азію, Мексику та Росію. Якою ж є реакція світового бізнесу на турецькі біди? Жалість? Злорадність? Байдужість?
Перш ніж я розповім про цю реакцію, повернімося на хвильку додому в Україну. Ми випрошуємо 215 мільйонів доларів на закриття ЧАЕС і компенсаційну добудову двох нових реакторів у кредит. Ми благаємо МВФ розглянути (не дати, зауважте, не подарувати, а хоч би зібратися й розглянути!) надання нам кредитів по 100 — 200 мільйонів доларів на місяць або на рік, смиренно вислухуючи їхні принизливі вимоги. З нами поводяться, мов із падчеркою, якій дають миску юшки, щоб вона не померла з голоду, тоді як українці мріють про долю Попелюшки. І це, шановні читачі, незважаючи на те, що в нашій країні багато розумних і освічених людей, набагато більше, ніж в інших країнах, приміром, у наших південних сусідів по Чорному морю…
Так от — про Туреччину. Світовий банк, почувши про кризу в їхній банківській системі, зібрав ввечерi того ж дня засідання своїх фінансових жерців, які одностайно вирішили надати 7,5 мільярдiв доларів. Нічого собі цифри! Ви одразу запитаєте, а з якої речi, чому?
Можливо, тому, що там 5000 висококласних багатозіркових готелів і європейцям треба десь відновлювати своє здоров’я? Можливо, тому, що сотні військових заводів виконують натовські бронебійні замовлення? Можливо, тому, що шлагбаум у протоці Босфор для декого то — відкривається, то — закривається? Можливо, тому, що сотні мільйонів шкіряних курточок приносять Туреччині торгову славу й неміряні гроші?
Отож у світових магнатів враз затремтіли коліна, щоб весь цей багатоповерховий скарб не розвалився. Наступного ранку, як у дитячій казочці, над позолоченими стамбульськими мечетями знову зійшло спокійне сонце, i на смуглявих обличчях загорiлих турків, як і раніше, засяяли білозубі усмішки, ніби нічого й не сталося.
І ніякого дефолту!
Але це лише перша частина історії. Друга — ще неймовірніша. У Туреччині діє абсолютно безглуздий, за нашими поняттями, закон, відповідно до якого комерційні банки можуть видавати кредити кому хочуть під гарантію уряду. Ви собі уявляєте? Ви собі уявляєте цю лазівку — та що там лазівку — цілий протяг для зловживань і корупції?! Звичайно, немає нічого дивного в тому, що комерційні банки тут же цим скористалися й спровокували гігантську фінансову кризу численними неповоротними кредитами. А уряд з олімпійським спокоєм дивиться на це «безчинство». Спокійна й Європа. Виявляється, в них у всіх там мізки влаштовані не так, як у нас, вони інакше думають, і якось дивно рахують свої баланси. Хочете дізнатися, як? Мені популярно й докладно пояснили. Так, комерційні банки «прохукали» за 5 років неповерненими ризикованими або шахрайськими кредитами 7,5 мільярдiв доларів. Водночас за ці 5 років вони стимулювали розвиток бізнесу в країні на 90 мільярдів доларів. В Європі порахували, що «90» — це більше, ніж «7,5», і сказали туркам: «Крутіть педалі далі, хлопці, у вас ККД вищий, ніж у паровоза». А втрати, мовляв, є скрізь. Ніхто нікого не карає, не погрожує в’язницею, олігархами не обзиває, з країни не висилає, навіть пальчиком не грозить. Тому що економіка поступально розвивається, і це всім помітно.
Я почав з репліки про те, що з нашою незалежністю в Україні щось відбувається не те. Посудіть самі: ви коли-небудь чули, щоб Туреччина в останні місяці боролася за свою незалежність? Ні? А навіщо їм ця підозріла для всього світу ізоляція? Турки просто молодці! Вплелися в економіку Заходу, «озалежнилися» від неї, намертво з нею склеїлися, впустили в свою країну весь світовий бізнес. І той, навіть якщо дуже тепер захоче, вже ніколи не відірветься. Його кліщами не вирвати.
Ну й що, що прем’єр-міністри там міняються надто часто?
Ну й що, що курди й Оджалан поводяться якось не так?
Ну й що, що туфлі розлазяться на третій день?
Ну й що, що землетруси?
Важливий результат: вранці — криза, ввечері — гроші.
Сім з половиною мільярдів доларів на блакитному блюдці із золотою окрайкою. І ніяких принижень. Самі принесли. А я довго ніяк не міг зрозуміти, чому наш славнозвісний український співвітчизник Остап Бендер так пишався, що він син турецького підданого.
