6 липня парламент збирається остаточно вирішити долю уряду В.Пустовойтенка: чи продовжувати йому тягнути лямку до президентських виборів, чи поки що для початку поміняти статус на «виконуючого обов'язки», а до вересня й поступитися місцем якому-небудь новому «в.о.».
Відомо, в чому повністю сходяться думки депутатів, це — в неможливості призначити нового легітимного прем'єра до виборів. Тому питання про уряд пов'язане насамперед із намірами частини ВР знизити статус нинішньої виконавчої влади, щоб вона позбавилася офіційних контактів з міжнародними уболівальниками Л.Кучми, а крім того, з продовженням найнеймовірніших політичних торгів на предмет як формування майбутньої урядової коаліції (під нового або старого президента), так і відповідних перетворень всередині самого парламенту.
Слід, однак, зазначити, що в міру наближення 6 липня питання про уряд набрало нового забарвлення. Річ у тім, що трохи пізніше за 6 липня закінчуються вже не перехідні, а, власне, основні президентські повноваження: 5 років з моменту, як народ України обрав Л.Кучму як «найменше зло». На більший термін це зло народові не обіцяли. Перехідними положеннями Основного закону ці повноваження не подовжені, а лише призначено дату нових виборів. Конституція ж передбачає, що Президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного президента. Так що з середини липня Л.Кучма є в. о. президента, а в умовах, коли він позбавлений ще й права видавати укази, що кваліфікується як трансформація державного устрою в Україні в парламентсько-президентську форму правління, та особа, більш легітимна, ніж «в. о. президента», може цілком вважатися на цей короткий термін главою держави. Питання полягає в тому, як визнаватимуть повноваження тієї чи іншої особи всі суб'єкти, котрі контактують з ними, в тому числі й міжнародні. У пана Пустовойтенка є цікавий шанс...
Однак вказані календарно-конституційні терміни аж ніяк не означають, що 6 липня парламент, приймаючи ухвалу про уряд, фактично призначить або не призначить отакого «регента» при Л.Кучмі. Парламент вирішуватиме ще одне, більш складне для себе завдання: як у період правового вакууму легітимної виконавчої влади зберегтися самому і зберегти на завершальному етапі виборчої кампанії відносну стабільність у країні. Про те, що ВР турбує принципове, і навіть у деякому розумінні глобальне питання стабільності всієї країни, свідчить прийнятий ще в середині червня в першому читанні закон про воєнний стан. Цей закон, який на перший погляд стосується ситуації чисто зовнішньої безпеки (умов війни або зовнішньої агресії) — насправді, за Конституцією, передбачає, що запровадження воєнного стану можливе й при не такій уже зовнішній загрозі національній безпеці країни. Як відомо, у нас давно й дуже впливовими людьми сказано, що така загроза походить саме не ззовні, а зсередини країни. Так що парламент, виходячи з цього, і передбачив у законі про воєнний стан деякі абсолютно внутрішньо політичні деталі. Так, при запровадженні воєнного стану Президентом при схваленні парламентом неможливий розпуск ВР та інших демократичних органів. І взагалі, чітко передбачено, що запровадження воєнного стану з метою захоплення або узурпації влади є державним злочином. Питання: які ж обставини можуть навіть теоретично підпадати під вказані в законі (нагадаємо, прийнятому лише в першому читанні) параметри?
Параметри є. Наприклад, за тією ж Конституцією, розпуск парламенту президентом неможливий за 6 місяців до кінця повноважень президента. Не до виборів президента, а до кінця повноважень. Тих самих, очевидно (принаймні, до тлумачення Конституційним судом), які закінчуються в липні. А після закінчення таких повноважень — можна розпускати парламент? Це — загадка, хоч і не зовсім загадкова. Ось, наприклад, в своєму знаменитому зверненні до народу 28 червня, в День Конституції, Л.Кучма запропонував — начебто жартома і начебто підтримуючи емоційний сплеск спікера О.Ткаченка — відправити ВР на канікули аж до президентських виборів. Це щоб кандидати-депутати могли спокійно займатися своєю передвиборною кампанією? Або щоб пропрезидентські сили в ВР могли спровокувати ситуацію, за якої парламент все ж не збереться у встановлені 30 днів, припустімо, після канікул, внаслідок чого законодавців таки можна буде розігнати?
А розігнати дуже треба саме до виборів, тому що скасовувати президентські укази ВР набагато легше, аніж долати вето на закони (треба лише 226 голосів, і вони, як показує досвід, набираються з неймовірною регулярністю). А укази — це не просто передвиборні подарунки своїм «сатрапам», і тим більше не дешевий популізм: це швидкісне виконання найдивніших і найдикіших замовлень найнадійніших, оскільки не менш нелюбих у цивілізованому світі, союзників Президента Кучми — напівкриминальних олігархів зі всього посткризового світу... Що може бути яскравіше за приклад з МГЗ?
Так ось, якщо ВР не розігнати вчасно, то вона таки доб'є всі укази Президента — і щоб заблокувати цей процес не вистачить усіх пропрезидентських сил всередині Ради. Але ВР, здається, не хоче ні бути розігнаною, ні залишити Президентові і його улюбленцям його укази. З цією метою, поки що велика частина депутатів напружується вже понад встановлений робочий час щодня і загрожує подовжити 3 сесію за рахунок власних канікул. Можливо, навіть взагалі канікули скасують... А скасувавши, може здійснити ще ряд «подвигів», не передбачених сценарієм російських «мейкерів», котрі вже активно почали працювати на президентську кампанію. Наприклад, прийняти багато нових поправок до закону про вибори президента, а з деяких з них, незважаючи на всю консолідацію зусиль президентського «лобі» у ВР, — подолати вето. Адже те вето, яке досі не змогли подолати, — це лише вершина айсберга. Ну хто дійсно мав намір всерйоз «вичищати» з гонки Л.Кучму за допомогою такого елементарного механізму, як декларація про прибутки сім'ї? Тричі намагалися — не вийшло, зате країна знає, що Л.Кучма боїться «світити» рахунки своїх родичів. На тлі справи Волкова та Рабиновича — чим не «технологія», здійснена руками «пропрезидентського лобі». До речі, і сама «справа» А.Волкова — не просто винахід Г. Омельченка. Що б там не вирішувала Генпрокуратура з карними справами, а раз мовчить Бельгійське посольство — питання вирішене. Посольства й представництва в таких випадках не мовчать, як не мовчав МВФ з приводу мрії прем'єра Пустовойтенка про списання Україні боргів... Опоненти Кучми надто зацікавлені й у тому, щоб мати його в числі кандидатів, і щоб у нього була така добра, як пан Волков, довірена особа. Цей не бездоказовий компромат...
Так що коли парламент не розігнати, він ще може натворити чудес у передвиборній гонці. А цей процес все ж залишається головним. І шанси Президента, такого бадьорого на всіх каналах ТБ, тануть на очах. Бо якби не танули, не було б ні абсолютно фантастичних указів, ні історії з Рабиновичем, на якій у черговий вже раз так фальшиво зіграла СБУ (що випустила вслід за Лазаренком ще одного «ворога національної безпеки» подалі від українського правосуддя), ні арешту 15—20 кілерів у Одесі, що нагадує дешевий детектив, ні «псевдо- ялтинсько-одеського» сценарію в Кіровоград, ні те ж МГЗ... Проте, розігнати парламент після того, як депутатську делегацію зберегли в Раді Європи до січня, — це дуже незручно без спеціального мотиву. Тому є й інший сценарій зриву виборів — добровільна відставка ЦВК під «грубим тиском» парламенту й кандидатів на посаду президента...
Однак, як стверджує чи не найвпливовіший тепер в пропрезидентських колах лідер «Трудова України» М.Сирота, у разі подібного розвитку ситуації в парламенті встановиться вже аж ніяк не ситуативна більшість у 300 й більше атнипрезидентських голосів, котра здатна й терміни виборів перенести в будь-який зручний бік, і закон про ЦВК новий прийняти — вже без участі Президента, і сформувати саму комісію... Додамо від себе: стійкі 300 голосів — це ще й поправки до закону про Конституційний суд, і навіть поправки до самої Конституції, які можна встигнути на 3 і 4 сесіях внести, щоб перепідпорядкувати парламентові силові структури, вивівши їх із одноосібної влади в. о. Головнокомандуючого. ... Можливо, що це вже «перебір». Але емоції М.Сироти, за спиною якого стоїть син того самого Л.Деркача, чия СБУ нині до смішного примітивно виконує замовлення з «очищення» оточення Президента Кучми, і який нібито планувався на «в. о. прем'єр-міністра», зрозуміти можна. Якщо фракція «Трудова Україна» і придатна для блокування голосувань, коли ВР долає вето Президента, то Трудова партія України до дострокових парламентських виборів явно не готова. Як, проте, не готові й інші тепер пропрезидентські або проурядові партії, що мають хоч якусь вагу у ВР. А не обравшись у новий парламент навіть при Президентові-переможцеві Кучмі, точніше — саме при ньому, ні на які перспективи розраховувати вже не можна. Так що складати різноманітні проекти двопалатних парламентів на випадок перемоги Л.Д. — це одне, а погодитися на розпуск теперішньої Ради —зовсім інше...
Така ось суперечність між інтересами Президента та пропрезидентських сил всередині ВР. А оскільки пропрезидентські сили реально перебувають все ж не всередині, а поза Радою, і причин для поспіху в Л.Кучми залишається цілком достатньо — потрібно чекати подій. Передусім нових порад друга Кучми — Єльцина, якому для подовження власних повноважень на слов'янському просторі, «що неухильно розширюється», ще тільки за п'ять років знадобиться приєднання України до союзу Росії та Білорусі. Якраз ще один термін Л.Кучми. Треба думати, це геополітичне питання угамування амбіцій російського «царя» вирішене в Євросоюзі й НАТО в пакеті з розподілом зон впливу в Косово. Тому, поображавшись на Європу та «велику вісімку», Л.Кучмі саме на часі прислухатися до старшого брата. В однаковій мірі час припинити видимість протистояння «пронатовців» і «промоскалів» у найближчому «незаплямованому» оточенні Леоніда Даниловича: ця гра вже нікого не вводить в оману. Та й ніколи...
Як не парадоксально, з усього сказаного аж ніяк не випливає з неминучістю, що 6 липня ВР таки не відправить уряд у відставку. Кабмін — він же ж за Конституцією всіх міністрів у себе включає, в тому числі й силових. Так що в умовах перманентної загрози для самої Ради, що так активно підігрівається самим Президентом Кучмою, у депутатів, а головне — в спікера О.Ткаченка може народитися знада перевести в статус в. о. цих самих силовиків. От «дістали»! Пам'ятаєте історію з в. о. Генпрокурора та в. о. глави ФДМ? Ну нічого ж вони не могли, ні «злочинців» з-під імунітету добувати, ні приватизацію провадити... Так і тепер може трапитися: при в. о. практично всієї виконавчої влади залишаться в країні легітимними лише парламент, та ЦВК, та Конституційний і Верховний суди, та місцеве самоврядування. Та й, загалом, всі місцеві виконавчі структури — але з абсолютно іншими стимулами, аніж ще недавно... Але все може закінчитися й традиційно: великим загальним компромісом, що виключає лише Президента Кучму. Так вже було, й не раз. А нині це справедливо, як ніколи. Бо ніколи ще Л.Кучма до такої міри не виключав всіх взагалі в цій країні, навіть найближче оточення, зі своїх власних інтересів...
Україна має дуже великий досвід фантастичних сюжетів виходу з глобальних політичних криз, щоб вважати нинішній, три роки тому записаний до Конституції сценарій, абсолютно нереальним. Як говориться — не буває безвихідних ситуацій, бувають неприємні ухвали. Але ухвали в цій країні приймає саме парламент.
