Сьогодні вичерпується термін, що його дав Президент переможцям дострокових парламентських виборів для узгодження формату нової правлячої коаліції. Мінімальна, лише у два голоси, більшість обраних депутатів Верховної Ради дає можливість сформувати нестійку правлячу більшість та коаліційний уряд двом блокам: Юлії Тимошенко та союзу «Наша Україна — Народна самооборона».
З формальної точки зору на виборах перемогу здобули ідеї європейської і євроатлантичної інтеграції, єдиної державної мови та унітарного устрою України, за які чітко виступають БЮТ та НУ-НС. З боку блоку В. Литвина ці позиції також ніколи не піддавалися публічній критиці, як, утім, і альтернативні підходи, що проголошуються Партією регіонів та комуністами: інтеграція з Росією та/або нейтральний статус держави, її федеративний устрій, державна двомовність.
Але насправді ідеологічні розбіжності між чотирма парламентськими партіями та блоками є формальними й не становлять непереборної перешкоди для обопільно вигідної співпраці. Вони, ці перешкоди, настільки мізерні, що Президент готовий наполягати на наданні посад у майбутньому уряді опозиції(!) в особах представників Партії регіонів. Не здивуюся, коли вони погодяться. Схоже, вже погодились.
П’ятий елемент — комуністи, повернувшись із річної мандрівки у владу, цілком комфортно почуватимуться у роками відрепетируваній ролі борців із буржуазною владою за права трудящих, утім, більше приділяючи уваги не законодавчому внормуванню трудових відносин, а галасу навколо мовно-церковно- інтеграційно-слов’янських інформаційних приводів.
Якщо в уряді буде представлено «опозиційну» Партію регіонів, то широку коаліцію буде фактично сформовано. Об’єктивно для БЮТ і частини НУ-НС необхідність у домовленості з ПР може актуалізуватися при спробі продовження роботи над внесенням поправок до Конституції, для чого, в кінцевому рахунку, знадобиться 301 депутатський голос. Можливо, вже сьогодні, оприлюднено Указ Президента про скликання Конституційної асамблеї з подальшим винесенням напрацьованого нею тексту нової редакції Конституції на референдум. Деякі радники Президента не соромляться публічно заявляти, що нову редакцію Основного Закону може бути введено в дію звичайним рішенням Центральної виборчої комісії. За таких обставин, якщо парламент прагне лишатися повноцінним законодавчим органом, а уряд — таким самим органом виконавчої влади, є потреба формування конституційної більшості з метою дотримання балансу конституційних повноважень у трикутнику: Президент — Верховна Рада — Кабінет Міністрів.
Стосовно ж актуальних соціально-економічних проблем, то марно сподіватися, що предметом консенсусу в політичній верхівці може стати ідея, наприклад, детінізації економіки або реального подолання корупції. У нашій країні просто немає політичних сил, що зацікавлені в ліквідації цих корисних, для них, явищ. І саме це є чинником стабільності політичного режиму та цієї форми державності загалом, а також рушієм суспільного прогресу. Найкращою ілюстрацією того, що партії самі виступають суб’єктами тіньової економіки є виборча агітація та робота у виборчих комісіях. Розцінки на виконання різних видів виборчих робіт добре відомі пенсіонерам, студентам, журналістам та артистам у всіх куточках України. Оплата готівкою. Без трудової угоди та податків. Ну, як при роботі на будівництві котеджів, офісів, ремонтах квартир, або у студіях веб-дизайну чи підробітку хатніми робітницями... Звісно, за обсягами — це не тіньове виробництво та експорт металу, продукції хімічної промисловості, алкоголю, сигарет, чи незаконна розробка надр, або перебрання у власність наддорогих земельних ділянок. Але принцип той самий: головне мати дах у владі й співпрацювати з нею. Цього потребують усі економічні суб’єкти, тому і купують собі мандати. Розцінки теж не є секретом. Сукупно тіньові виборчо-фінансові процеси в країні є достатньо вагомими аби спричиняти підвищення цін на ринках продажу нерухомості, автомобілів, туристичних послуг. Цікаво, який відсоток тіньового виробництва ВВП складають послуги і товари потрібні для забезпечення виборів, а тепер уже й гіпотетичного конституційного референдуму?
Та повернімося до проблеми політичної рівноваги. Головний постулат політичного балансу в країні: «не лізь (про себе: «своїми брудними лапами») у мою тінь і я не чіпатиму твою». Свого часу Юлія Тимошенко з Олександром Турчиновим порушили наведений принцип і дали поштовх до хронічної політичної кризи, що тривала (триває) досі. Для реалізації цього постулату на практиці учасникам політичних процесів потрібні надійні гарантії. Депутатська недоторканність, наприклад. Тому, вже сьогодні можна забути про обіцянки її скасування. Що, до речі, є ще однією вагомою причиною для порозуміння між ПР та БЮТ, за негласної підтримки бізнес-крила НУ-НС. Не можна ж лишати беззахисних підприємців із Партії регіонів та БЮТ на одинці з прокуратурою, міліцією, податковою та СБУ, підконтрольними Президенту і НУ-НС. Або навпаки, якщо влада знову зміниться.
Коли вже обрана нами нова-стара влада традиційно не спроможна здійснювати соціальні та економічні реформи, то, можливо, їй слід почати з простішого? З реформи самої влади, наприклад. Спрощення її організації, підвищення ефективності та конкурентоздатності у порівнянні з приватним сектором. Починати можна з адміністративної та територіальної реформи, що неминуче поставить питання реформи бюджетних взаємин. Далі логічно випливає реформа комунального господарства, про яку говорили всі попередні уряди, та палець об палець не вдарили, аби її розпочати.
Але ефективні реформи може здійснювати лише консолідована владна команда. Коаліція та утворений нею уряд не є таким суб’єктом. Президент, заклопотаний своїм переобранням та відновленням повноважень, у цьому процесі — слабка підмога. Тому той, хто прагне хоча б почати процес стратегічних реформ у країні, має як першу необхідну умову створити політичний механізм розробки їхніх напрямів та реалізації. Так. Ви правильно здогадалися, хоч як нам це набило оскомину, наші політики почнуть створювати нову політичну партію. «Нунсенята» під час виборів били себе п’ятою в груди — мовляв, зварганемо на базі десятка партійок, що входять у цей блок (для тих, хто підзабув : «Мегаблок»!), єдину Його Величності потужну мегапартію. Не виходить, бо багато внутрішніх бізнесових суперечностей та конфліктів персональних амбіцій. За таких обставин природним гравітаційним центром, зокрема, і для партій, що сьогодні проголошують підтримку Президента, виступає Юлія Тимошенко. Блок її імені свою місію пристойно виконав, консолідувавши навколо лідера третину виборців країни. Тепер час його трансформувати у більш монолітну структуру — партію, що здолає наступну електоральну висоту: 50% + 1 голос. У першому турі виборів Президента 2010 року.
