«Виявилося, що стояти на барикадах багато в чому простіше, ніж сидіти в міністерському кріслі», — сказав Євген Червоненко кореспонденту «Дня» вже після закінчення нашого інтерв’ю, що тривало понад годину. «Справжня війна тут, а не там», — резюмував міністр транспорту та зв’язку, описуючи корупційні схеми, які, за його словами, «злодійкуваті чиновники намагаються застосовувати й за нової влади, зокрема в Одеському порту. «Усі сподіваються, що на черговому крутому віражі цей білоголовий орлан (так Євген Альфредович скромно величає власну персону) скрутить собі шию та підкориться… Оце вже ні!», — у властивій йому емоційній манері підсумував наш співрозмовник. У просторих хоромах на п’ятому поверсі скляного «олівця» Мінтрансу, що на проспекті Перемоги, «охоронець революції» вже обжився. Так, навскоси від робочого столу, біля кількох фотознімків із Президентом й указу про власне призначення, вигравіюване на спеціальній сувенірній табличці, Євген Альфредович вивісив невелику, але любу його серцю рамочку. На темно-бордовому оксамиті — дванадцять орденів міністра. «Усі заслужені!» — особливо акцентує Червоненко. Два найулюбленіші — з рук екс-президента Леоніда Кучми. Перший — ще «до», у 1999-му, за досягнення «Орлана», другий — «після», у 2005-му, — за все хороше та до 45-річчя. А останню, дванадцяту, нагороду Євген Червоненко отримав буквально за п’ять хвилин до початку нашої розмови з рук представника Єнісейського військового козацтва. Щоправда, щиро дивувався, «за що», а тому й прес-реліз за підсумками зустрічі з козаками писати не велів. «Нічого зайвий привід для передражнювань давати», — пояснив міністр своєму прес-секретарю...
— Ви вже з’ясували, чого у вашому відомстві більше, — транспорту чи зв’язку?
— Багато і транспорту, і зв’язку. За обсягами надходжень до бюджету галузі цілком порівнянні, але перехід на нові стандарти взаємодії надзвичайно складний.
Значна частина напрямів вимагає модернізації. Так, працюємо над здешевленням мобільного зв’язку. Адже наша тарифікація найдорожча в СНД! Аналогічно — інтернет. Перше кардинальне здешевлення — за лінією «Укртелекому». Інтернет у країні повинен бути всюди, це об’єктивна вимога часу! У всьому світі люди через мережу не лише роблять покупки, оплачують послуги, а й навіть лікуються.
А тепер подумайте: чи вигідні подібні заходи основним гравцям ринку, фактично — монополістам послуг? Ні, звичайно! А споживачам? Отож!
Тож скоро я знову буду поганим і неугодним. Це в мене роль така в житті, звик уже.
До цього місця я взагалі філософськи ставлюся, ступінь відповідальності дуже високий. Наші галузі до 30% ВВП країни формують, а простір для махінацій грандіозний.
Чинник внутрішнього протистояння дуже серйозний. Люди, які «заправляли» за старої влади, сподіваються робити це й за нової, всі чекають, коли я десь оступлюся, проявлю слабинку. Тиск просто колосальний, аж до «тихого саботажу» на середньому та низькому рівнях. Дехто відкрито попереджає: не збережеш на роботі начальника, ми тебе зі світу зживатимемо. Компромат вкинемо, брехатимемо, ославлюватимемо… Я спершу в броньовик сів — щоправда, ненадовго, бо зрозумів: ми такі інтереси зачепили, що жодні броньовики не допоможуть.
— Розроблені цільові програми розвитку чи проводиться лише «точковий вплив»?
— Головне, чого вимагатиму від Кабміну: щоб наші мінтрансівські підприємства залишали собі 20% прибутку. Так, саме така частка піде в зарплатний фонд персоналу, ще 30 — на оновлення і 50, за рішенням уряду, — до бюджету. Упевнений: прибуток з однакової суми, отримуваний провідним менеджером на державному підприємстві та на приватному, повинен бути однаковим.
Прикро, коли деякі, бачачи реальність змін і розуміючи, що красти тепер не вдасться, зухвало заявляють: мовляв, усе як і раніше, або ще гірше. Я ж готовий до будь-якої перевірки в будь-яку хвилину. Готовий до ваших запитань, але, головне, до того, що шеф в очі подивиться і запитає: «Женю, чи змінилося?..»
— Чи є намір реформувати підпорядковані вам залізничні війська?
— У мене з ними дуже складні відносини. Перше, що зробив, прийшовши на посаду, — скасував постанову про подвійне збільшення їх чисельності. Там, до речі, зараз перевірка триває, оскільки під час виборів вони були причетні до багатьох порушень.
Сьогодні використовувати їх на будівництві автодорів невигідно, менш збитково наймати цивільні фірми. Тож на сьогодні виробляється формула оптимізації їхньої структури. Залізничні війська залучатимуть переважно для вирішення спеціальних завдань, наприклад, для ліквідації наслідків стихійних лих.
— Скандально відомий указ про реєстрацію інтернет-сайтів ви самі вигадали чи вас хтось напоумив?
— Що значить «напоумив»? Авторство належить профільному департаменту Мінтрансу. У Мін’юсті отримане відповідне схвалення, але в кінцевому варіанті закону, через недогляд рядових клерків, змінили кілька основних формулювань, через які, власне, й здійнявся галас. При цьому в суть документа ніхто особливо не вчитувався.
Проблема змісту сайтів насправді дуже важлива. Ось ваша газета за надруковане відповідає, телебачення за показане відповідає, а інтернет!? Суцільне інформаційне кілерство, жодної відповідальності!
— Як розвивається конфлікт з «Аеросвітом»?
— Коли Пінчук туди входив, він мене не запитував, тож нічого тепер апелювати. Ще півроку тому цілісну авіаційну політику диктував у цьому приміщенні «Аеросвіт». Тепер такого немає, ось й основа для конфлікту. Так чи інакше, вважаю, що землю вони купили незаконно, одночасно порушивши ще кілька статей закону про транспорт.
На рівні клерків, несподівано для Мінтрансу, Кабмін уже розробив концепцію розвитку національного перевізника. Перечитую її — і в очах темніє: кожен абзац «підігнаний» під монополію цієї ж структури! Вигляд збоку, як кажуть. А нам потрібен саме національний перевізник, що відповідатиме інтересам країни. Зараз готуються тематична нарада в Президента та відповідний його указ із цього приводу.
Я не кажу, що «Аеросвіт» тепер узагалі звідусіль треба витіснити, але мені як менеджеру все-таки важлива наявність конкурентного середовища. «Бориспіль» — геніальний аеропорт, необхідно повністю задіяти його потенціал. Шкода, поки що не можу поділитися багатьма задумками, оскільки кожне моє слово спричиняє рух на ринку.
— Чи посувається розплутування поствиборної історії з транзитним сервером?
— Нічого не коментуватиму, я не Генпрокуратура. Хай вони розбираються. Одне скажу: Президент Ющенко такого наказу ніколи не віддасть, отже, подібне надалі не повториться.
— За чотири місяці ви розгорнули досить бурхливу діяльність…
— Так, ще недавно в мене були люди з «Формули-1», ми про все домовилися. Цього літа етап уперше проводить Туреччина і, знаючи розміри їхнього прибутку, я по-доброму заздрю.
— …але про масштаби вашого «хабарництва» вже легенди ходять.
— Деякі політикани, на біду України, не втрачають шансу брудно попіаритися. На прийомі на честь Дня Росії зустрів Петра Симоненка, руки не подав, але дуже ввічливо, спокійно, в присутності телекамер і кількох народних депутатів, запитав: «Петре Миколайовичу, нащо ви брешете, нащо розповідаєте про хабар, якого насправді, знаєте, не було?» Невже не зрозуміло: якщо я хоч за одне кадрове призначення візьму гроші, то вже не зможу управляти ні галуззю, ні Мінтрансом? Вистачить того, що подібне мої попередники активно практикували. Гепрокуратура зараз усе розслідує, Піскун почав уже конкретні цифри розкрадання озвучувати. Але це їхня парафія, а моя — провести аудит, упорядкувати все, окреслити стратегію розвитку та доповісти Президенту. Наступний етап — залучення інвестицій.
Часто спадщина старої влади закручена в такі хитромудрі корупційні схеми, що в мене голова паморочиться. Взяти, наприклад, вагони залізничні. Хіба не парадокс: чим більше ми здійснюємо пасажирських перевезень, надаємо послуг, тим більші збитки? Або ось зараз ми з турками домовилися про спільне забезпечення безпеки при транзиті на Чорному морі, каналі Дунай — Чорне море. Але виявилося, що раніше в цій сфері з нашої сторони розкрадання було на 180 мільйонів плюс три кримінальні справи. Я — солдат, виконавець, але починати доводиться навіть раніше, ніж із чистої сторінки. Ми це, отже, розгрібаємо, передаємо в Генпрокуратуру, але вже на завершальній стадії приходить із Кабміну депеша: з роботи нікого не знімати. Як же це «не знімати»?
— Хто автор депеші?
— Усе, мовчу, тут почалася політика.
— Прем’єр-міністр?
— Мене з Юлією Володимирівною ніхто не посварить! Я з усіх міністрів найстаранніший, крім мене ніхто більших похвал не отримує. Я — солдат і менеджер, політиканством не займаюся, а чітко виконую накази прем’єра. Звісно, власну позицію маю з кожного питання, і я її за можливістю озвучую, але остаточне рішення завжди за Юлією Володимирівною та колективною позицією КМУ.
— Утім, спроби розділити ваше відомство тривають.
— Послухайте, я не живу міфами, якщо відволікатися на їх перетравлення — збожеволієш. Мені тут «із доброти душевної» неодноразово доповідали: все, мовляв, розділяють, мене залишають на транспорті, зв’язок віддають Луценку, МВС — Королю, оскільки з НБР нічого не вдалося, знімають Кінаха… І такий калейдоскоп щодня! Це для тих, кому нічого робити. Поки що Президент призначив заступника зі зв’язку, першого заступника, згідно з указом Президента МТЗУ відповідає за український супутниковий зв’язок.
— Експерти переконані: «ціна» питання про розділення — приватизація «Укртелекому».
— Моя особиста позиція насамперед як менеджера, а не як зв’язківця, однозначна: продавати його злочинно, але реформувати необхідно. Головне — досягти більшої мобільності на ринку. Там проблеми з темпами прийняття стратегічно важливих для компанії рішень: для їх затвердження треба обійти всіх кабмінівських клерків, які навзамін за виконання будь-якого дріб’язкового прохання, що входить в їхні функціональні обов’язки, висувають власні зустрічні вимоги. Це насправді глобальна проблема для КМУ. Не знаю, може, туди священика варто привести…
— Ківалов у ЦВК свого часу також приводив…
— Знаєте, в будь-якої людини, попри її віросповідання, головний священик — власна совість.
— Діяльність «Укртелекому» пов’язана з прямою зацікавленістю деяких ваших друзів і партнерів, зокрема Сергія Льовочкіна.
— Спитайте де завгодно — в парламенті, в Кабміні, — вам скрізь скажуть: у Червоненка поняття дружби, бізнесу та державного інтересу розділені. Я сам це будь-кому, найближчому своєму оточенню можу сказати. Що стосується Льовочкіна, то в нас із ним стосунки нормальні, дружні, хоча я вважаю, що він за часів мого знищення, перебуваючи близько до Кучми, міг би за мене заступитися, як я тепер заступаюся за деяких. Але гаразд, перегорнули сторінку — далі живемо.
Слухайте, я не прокурор, я не маю бажання всіх, хто за старої влади працював, за Валдай загнати. Ось нещодавно приїхали з Америки представники найвпливовіших єврейських організацій, була вечеря, посол США і мене запросив…
— Тих самих організацій, яких ви в 1999-му вмовляли підтримувати Кучму?
— Так, тих самих. Євреї, вони, знаєте, дуже впливові, і ми сьогодні прагнемо заманити їх до України. Ющенко особисто їх приймав, а до цього в нього була група представництва також американських єврейських компаній-донорів — потенційних наших інвесторів.
Мені багато закидають, що я в політиці дуже щирий. Повірте, і за підтримку Кучми, і за підтримку Ющенка я ратував абсолютно щиро. Просто в 1999-му була надія змінити все на краще ще за Леоніда Даниловича. Я йому часто радив дивитися на Ющенка без біологічної ненависті, але він так і не прислухався.
— Ви весь час при комусь і дуже агресивно захищаєте шефа…
— То й що? Я ж служу, а не прислужую!
Так, я відданий, така моя природа, і нічого поганого в цьому немає.
Я герой не інтриг, а танкового прориву. Чому ви не згадуєте, що я від Кучми пішов разом із Ющенком, коли остаточно розчарувався в мімікрії Леоніда Даниловича? Ще до цього радив йому приблизити до себе Ющенка, Гетьмана, Разумкова і Тігіпка. Лише в останньому я помилився. І ті, хто свого часу годувалися з рук Кучми, а тепер кидають у нього каміння, ще відповідатимуть перед Богом.
— Як ви думаєте, чому Бакай вирішив зустрітися саме з вами?
— Вважаю це підтвердженням власної порядності, чесності та вірності чоловічому слову. Враховуйте при цьому, що ми з ним ніколи не товаришували. Так, спілкувалися в міру необхідності, в тому числі — за дорученнями Кучми. Я зараз вперше це розповідаю, але «розійшлися» ми ще на світанку нинішньої історії. Була колись така компанія «Республіка», і він дав мені контракт на три мільйони доларів — на поставку до Туркменії баночного пива. Не знаю, що мною рухало, але вже в момент завантаження угоду я припинив. Згодом виявилося: вчинив правильно, оскільки грошей за це однаково б не отримав. Пізніше з надією на повернення боргів у Бакая під кабінетом черги сиділи, а він вибігав в інші двері, ховався.
І ще епізод. Летимо ми з Тюмені, здається, Кучма з дружиною, я, тодішній його радник, Туманов і Бакай. Ігор і каже: «Леоніде Даниловичу, даймо щось Червонцю, бо він у нас як біла ворона». Ну, «Криворіжсталь» мені, звісно, не дали б, а щось менше — без проблем. Але я відмовився.
Можу одне сказати: особисто мені Бакая шкода. У нього свій, особливий, талант, але спрямував він його не в те русло.
У подібних ситуаціях головне — вміти зберегти людську та чоловічу гідність, а не метушитися, як пацюк…
— Це ви про поповнення фракції БЮТ?
— Не моя справа такі речі коментувати, але Абдулліна того ж, який із СДПУ(О) до БЮТ перейшов, мені ніколи не зрозуміти. Це просто негарно, має ж бути якась мораль! Не вірю я в переродження Гапочки, не вірю!
— Подобається — не подобається, а передвиборний список у вас буде, очевидно, спільний.
— Політика — справа складна. Якщо керівництво вирішить і зуміє довести, що вони тепер справді вболівають за проблеми народу й наші ідеали, то ласкаво просимо… Але моя особиста позиція від цього однаково не зміниться.
— Хто з нинішньої команди управлінців вам найближчий?
— Безумовно, Віктор Ющенко. І не тому, що він Президент, але наявність певних людських якостей характеризує його надзвичайно. Якби тоді, в Австрії, сталось непоправне, не знаю, як би я сам далі жив і як би дивився в очі 48 мільйонам громадян. Як? Моргаючи та вивертаючись. Я й так потім неодноразово, в тому числі соратникам, пояснював, чому, виконуючи потрійний наказ, не поїхав на дачу до Сацюка, зняв усю систему охорони...
Ющенко сьогодні Президент. Це накладає відбиток. У день інавгурації я востаннє звернувся до нього на «ти» і перейшов на «ви». Вважаю це абсолютно правильним, жодного дискомфорту. Ми довго йшли до нашої дружби через випробування. Сподіваюся, пронесемо її до кінця, незалежно від крісел.
Ще товаришую з Третьяковим, Павленком, Шандрою, Ігнатенком, Зінченком. Порошенком, Ульянченком, Геращенко, — ми багато разом пережили. Основне коло спілкування — колишня група «Разом». Ціную хороші стосунки з Володимиром Литвином.
— Один із головних «заповітів» Віктора Ющенка — відокремлення влади та бізнесу. У вас, як відомо, левова частка майна записана на дружину…
— Стоп! Отут ми можемо скотитися до дуже серйозної проблеми. Як там у прислів’ї: тільки б у сусіда хата згоріла. Улюблена українська гра.
Настав час сповідати нові тези. Перше: при владі повинні бути люди забезпечені! Тоді вони прагнуть не заробити, а показати, чого варті, як управлінці, зробити ім’я. Друге: велика влада дає великі соціальні гарантії. Третє: ефективний менеджер державного підприємства повинен отримувати прибуток такий самий, як і приватного. Дуже багато привілей? Ні, це нормально, проте відбуватися все має в прозорому режимі, за що зараз і боремося. Впевнений: якби в Мінтранс прийшла людина абсолютно бідна та голодна, користь державі від її діяльності була б значно менша.
