Існують міста-партнери, між якими укладаються угоди про економічну співпрацю в тій чи іншій галузі. Тут йдеться про відносини в стилі «нічого особистого, лише бізнес». Є міста-побратими. Це більш просунутий зв’язок, який зміцнюється й на моральному рівні шляхом різних громадсько-культурних програм. Окрім цього, в світовій практиці виділяється ще один різновид відносин між містами. Офіційним він не є, і його умовно можна назвати «брати по духу», або «брати по ментальності». Найчастіше таке братерство полягає в окремих рисах (так би мовити, «двоюрідні» або «троюрідні» брати) і виявляється в соціально-психологічних аналогіях. Цей підхід дозволяє знаходити спорідненість не лише між конкретними містами, а й між цілими регіонами.
Зв’язки такого роду бувають двох типів: масштабними й локальними. Прикладом масштабних зв’язків може бути моральна схожість «демократичної» Америки зі Західною Європою та «республіканських» штатів зі східноєвропейськими країнами. Локальні зв’язки — це наявність спільних ментальних характеристик між регіонами з різних держав. Ці характеристики часто лежать у площині політичної культури та політпсихології. Що обумовлює така схожість? Автор цих рядків виділив би три чинники: тип місцевості (центр чи периферія), специфіка регіональної економіки й праці, а також характер соціальних стосунків.
Розглянемо кілька прикладів з донецьким краєм і окремими європейськими регіонами.
ДОНБАС І РУРСЬКА ОБЛАСТЬ
Донецький історик Сергій Стуканов зауважує («День» № 189-190, 19 жовтня 2012 р.), що головна проблема маленьких промислових міст з незатребуваними шахтами й заводами пов’язана з тим, що там ніде працювати. «На цьому етапі вони не можуть забезпечити якість життя, яка б задовольнила людей, які працюють у сфері провадження знань і здатні принести економічний успіх. У пошуках самореалізації такі люди, певна річ, подаються до великих міст. Виходить певне зачароване коло, вийти з якого можливо, але лише за наявності відповідної волі, й то — раніше місцевої влади. Насправді аналогічні проблеми свого часу пережив німецький Рур, англійський Шеффілд і т.д.», — зазначає експерт.
Проблема самореалізації в індустріальних (вугільних зокрема) районах, чи то Рурська область Німеччини, чи то український Донбас, часто веде до фундаментального розчарування й рішучої недовіри до політичних інститутів як таких з відповідною позицією «повністю покладатися на себе й свої сили». Результат — зростання аполітичності та пасивної громадянської культури за загострення економічної боротьби за своє місце під сонцем.
ДОНБАС І ПІВДЕННА ІТАЛІЯ
Ментальність італійського Півдня історично формувалася цінностями, що передбачали верховенство особистого, родинного й корпоративного над державним і загальноправовим. Патріархальність і клановість соціальних відносин зумовив розвиток мафіозних структур. Так, схоже на кримінальний Донбас 90-х, але сьогодні актуальніше говорити саме про те, що особисте, родинне й корпоративне на масовому донецькому рівні важливіше за національне й громадянське.
Південна Італія вирізняється низьким рівнем урбанізації, тобто йдеться про переважання периферійності. У Донбасі ми спостерігаємо аналогічну ситуацію, але не за видимою формою, а за реальним змістом. Регіональне розділення на центр і периферію не зовсім коректне, оскільки тутешній центр поки не володіє необхідними характеристиками, щоб вважатися центром. Тому в цьому випадку правильніше говорити про розділення на напівпериферію та периферію. Утім на пострадянському просторі це стосується, звісно, не лише донецького краю.
ДОНБАС І «ПРОЛЕТАРСЬКА» ВЕЛИКОБРИТАНІЯ
Щоб розібратися в спорідненості деяких британських регіонів з Донбасом, автор звернувся до донецького блогера Олександра Середи, який кілька років жив у Англії.
— Донбас можна порівняти з північними регіонами Британії, де базується так званий «середній робочий клас». «На масовому рівні донбасівці схожі на жителів цих регіонів своїм менталітетом, характерним для промислових міст: раціональність думок, регіональний патріотизм, приземленість поглядів, непримхливість у всіх її проявах, підкреслення своєї приналежності до робочого класу.
Ключовим чинником при голосуванні на виборах є економічна складова, а основна електоральна база Лейбористської («Трудової») партії якраз на півночі Британії. Чим далі на північ, тим позиції лейбористів сильніші за аналогією з українським Південним Сходом і Донбасом за лінією підтримки лівих і лівоцентристських сил. Порівнюючи донецькі та британські реалії, слід також сказати кілька слів про Уельс, батьківщину засновника Донецька Джона Х’юза. Це теж надійний постачальник «очок» Лейбористській партії, й місце, де досі «добрим словом» згадують Маргарет Тетчер і її політику закриття шахт.
ДОНБАС І СИЛЕЗЬКЕ ВОЄВОДСТВО
Силезьке воєводство, будучи найбільшим економічним регіоном Польщі, виробляє значну частину національного валового продукту. Цей край багатий на різні природні ресурси, серед яких, безумовно, виділяється кам’яне вугілля.
Регіональні ідентифікації та місцевий патріотизм тут поширені, напевно, як у жодному іншому регіоні Польщі. Значна частка жителів воєводства виступає за автономію своєї малої батьківщини. У даному випадку є місце і національно-культурним, і економічним мотиваціям. До перших належить те, що багато хто тут почувається не поляком, а силезцем, а до других — бажання залишати в регіоні більше грошей.
Аналогії з Донбасом очевидні, як у економічному, так і в соціально-політичному плані. Щоправда, в українському краї териконів питання політичної автономії сьогодні не настільки гострі. Переважна більшість жителів донецького басейну все-таки не хоче відділятися від України, що, звісно, радує.
