Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Інтелектуальна журналістика — як цитадель проти пострадянського варварства

1 жовтня, 2010 - 00:00

Перманентні кризи, які переживає Україна в ХХI столітті — кризи ідентичності і політики, економіки і демографії, — до сьогодні аналізуються здебільшого в соціополітичних категоріях. Але й тут — щойно здобулися на якийсь мінімальний поступ у вивченні історії України, щойно була розкреслена мапа української гекатомби — від Голодомору, репресій, нищення всього живого на цій землі, — повилізали на світ Божий ящури з радянських печер, повдягалися в міністерські й депутатські костюми і наповнили країну смородом недорозкладеного тіла радянської імперії. Це ознака того, що, з одного боку, інтелектуальним зусиллям задля повернення держави в русло нормального життя і цивілізованої відбудови забракло системності, послідовності, рішучості, волі. А з другого — це також і ознака неочікувано глибокої деградації суспільства внаслідок зловісного експерименту, проведеного над ним радянським режимом. Відомо, що коли жінки переносять вагітність в умовах війни, голоду, нестач, різко зростає відсоток шизофренії у народжених від таких жінок дітей. Українське суспільство — і не будемо говорити про минулі століття — лише в одному ХХ столітті жило в умовах постійної війни Влади проти Народу. Тож багатоаспектні патології цього суспільства — занадто глибокі, а масштаби деградації ще доведеться вивчати не одне десятиліття.

Тому для розуміння цих процесів самих тільки соціополітичних категорій замало. Потрібні категорії філософські, моральні, етичні. Власне, одна з причин сьогоднішнього катастрофічного становища України в Європі і у світі — це системне відчуження України від європейської гуманітарної думки і насамперед — від гуманітарної думки західного світу ХХ століття. Категорії гуманітарної науки демократичних суспільств у нас іще дуже мало розроблені, а для тих нечисленних досліджень, де вони присутні, не існує механізмів передачі цих культурних змістів ширшій читацькій аудиторії. А при такій вівісекції освіти, як вона провадиться сьогодні, за кілька років суспільство і взагалі ризикує стати на чотири і побігти в ліс. Сьогодні середній культурний рівень суспільства на позначці, яка не дозволяє поступу, модернізації. Про політиків же годі говорити — жодна з уживаних ними політичних чи культурних категорій не має стосунку до реальності сучасного світу. В таких умовах Україна може бути лише клоном російської безперспективності, де кілька кланів окупували країну і пожирають її ресурси. Російський історик Афанасьєв називає російську владу окупаційною — адже це влада, яка «ставиться до населення країни як до підкореного і поневоленого» («День», 10.08.2010). В Україні відтак це окупація в квадраті.

І ось у цій, здавалось би, безвихідній ситуації з’являється газета «День», яка з року в рік, крок за кроком окреслює нові координати українського буття. В чому загадка «Дня»? В народженні інтелектуальної журналістики як системного явища, прицільно орієнтованого на культурно і громадянськи свідомого читача. Тобто «День» фактично будує нову модель інформації: свобода слова, але слова, обов’язково наповненого складними культурними змістами сучасної доби. Це — міст між модерною гуманітарною наукою і громадянином. Фактично завдяки «Дню» постав унікальний феномен Джеймса Мейса. Завдяки «Дню» проблема Голодомору була побачена не лише в суто історичній площині, а і в площині моральній, культурній, загалом цивілізаційній. Чи взяти таке гігантське явище, як філософ Сергій Кримський: саме завдяки публікаціям «Дня» етика і футурологія Кримського стали надбанням кожної людини, що здатна почути голос мислителя. «День» — це також «майдан» надзвичайно гострого політолога Ігоря Лосєва — і символічно, що він родом із Севастополя. Від Голодомору до лосєвських «розтинів» мертвого телебачення, від Дзюби, що, поспілкувавшися з Мотескьє, змушений витрачати свій дорогоцінний час на міністра псевдо-освіти, — до західних політологів, від масштабної політології Щербака до ориґінальної літературознавчої географії Панченка, від історичних екскурсів до психологічних настроєвих замальовок — все це жива тканина діалогу нової журналістики з новим читачем. І окрема сторінка — це «День» у його стосунках з молоддю: і Острозький клуб, і школа журналістики, і постійні презентації, і зустрічі в українських університетах. Це й справді творення нової реальності, де пріоритет Свободи і пріоритет Знання протистоїть новітньому пострадянському Варвару з його неорежимними судомами і самозакоханим невіглаством.

Але вочевидь і цього не досить. Завжди можна сказати: ту статтю читав, а іншу ні, газету забув купити, мав важливіші справи. Або ж і так: нічого геть у нас немає, ні своєї «Ґазети Виборчої», ані «Нью Йорк Таймса». Словом, дивно, що на Марсі не родять груші. І ось тоді з’являється «Екстракт»: спершу «Екстракт-150», а потім і «Екстракт +200» — у двох томах. Нечуване явище: грубезний науковий двотомник, який супроводжує щоденну газету! В Європі часто газета виходить у супроводі того чи іншого «культурного продукту»: серії фільмів чи музичних CD, детективних романів чи навіть енциклопедії. Але подібне видання неможливе: адже вважається, що газета так чи інакше живе один день! А саме «День» так не вважає. Тобто вихід цих книжок говорить про те, що короткотривала інформація не заглиблена в минуле і не дивиться в майбутнє. Лише інформація, що охоплює різні виміри життя суспільства, може нести з собою енергію трансформації.

«Бібліотека газети «День» — це дивовижна інтелектуальна парабола, де «стратосфера історичної пам’яті», за формулою Лариси Івшиної, прочиняє двері до майбутнього і яка нікому не дає права сказати: мене тут не було, це відбулося без мене. Ні, все, що відбувається, — трагічний чи переможний результат наших зусиль, індикатор нашої волі — або ж її відсутності. Зрештою, навіть обсяг видання — показник неймовірної праці всієї редакції, тобто всіх ланок цього великого проекту. Через концепцію пам’яті цей проект долучає Україну до віднятого в неї материка гуманітарної культури модерної Європи. А через свій раціональний, виважений, діалогічний стиль формує нове покоління молоді, яка, нарешті (будемо сподіватися), остаточно вирветься з пострадянської печери на свіже повітря. І продовжуватиме творити нові культурні смисли, потужний імпульс яким дає сьогодні «День» на всіх щаблях суспільного життя.

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА
Газета: 
Рубрика: