На думку багатьох експертів, у нинішній виборчій кампанії, на відміну від попередніх, буде розігруватися «не ідеологічна, а територіально-географічна» карта. Зокрема, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку Дмитро Видрін називає головною інтригою нинішніх президентських виборів боротьбу між Віктором Ющенком, який асоціюється із Заходом України, та прем’єр-міністром Віктором Януковичем, який асоціюється зі Сходом, за голоси мешканців центральної частини країни. «Боротьба двох ментальностей за третю ментальність — це малюнок нинішніх виборів, і інтрига полягає в тому, що той, хто зможе знайти ключове слово для «відкриття» центру, той і переможе», — вважає політолог.
Чи так це? Ваша думка.
Валерій ПРЕДБОРСЬКИЙ, кандидат філософських наук, доцент кафедри права Хмельницького державного університету:
— За всієї поваги до пана Видріна не можу не відзначити проблематичність його висловлювання щодо визначення «третьої ментальності» та якогось ключового слова, що вирішить питання перемоги у президентських виборах.
Безсумнівно, менталітет громадян Східної України і всієї Наддніпрянщини відмінний від менталітету громадян західних областей України. Ця відмінність зумовлена не вольовим вибором, а тривалим історичним розвитком цих частин населення, відповідно в межах Російської імперії і Австро-Угорщини, а потім у складі СРСР. Ті приблизно 50 років, впродовж яких західноукраїнці піддавалися ідеологічній обробці радянського (більшовицького) толку, виявились недостатніми, аби нівелювати їхні погляди до поглядів основної маси населення. Західні українці досі пам’ятають свої смертельні образи, завдані їм радянською владою, а друга світова війна додала проблем у зв’язку з участю українців західних областей у військових формуваннях, які фактично підтримували гітлерівців. Тут уже ті, хто воював проти фашистів, а з ними й нащадки не можуть вибачити українців — колишніх прибічників гітлерівців.
На цій суперечливій ментальній платформі розгортаються події кампанії з виборів нового президента України. Волею чи неволею претенденти на президентську посаду приймають менталітет першої або другої частини населення України. Для маси виборців це — основний пункт для оцінки претендентів і їх підтримки або відмови у такій. Тому говорити про те, що у цій виборчій кампанії фігурує не ідеологічний, а регіональний фактор — однозначно неправильно. Адже менталітет формується на базі емпіричних, побутових, несистемних теоретичних положень і вбирає в себе, можна так сказати, побутову ідеологію. Прихильники першого і другого типу побутової ідеології не розподілені суворо по регіонах. Тому у Віктора Януковича є певна кількість прихильників серед жителів західних областей, а у Віктора Ющенка — серед жителів Східної України. Тому є певні території, де немає стійкої переваги ні у першого, ні у другого кандидата. На цих територіях для кожного з кандидатів у президенти дуже важливо плідно попрацювати серед виборців, аби, як мінімум, не допустити зміни балансу прихильників і супротивників не на свою користь. Ось у чому значення центральних (точніше сказати — проміжкових) регіонів, де спостерігається відносний баланс в орієнтації виборців. Хіба що в цій ситуації можна говорити про якесь ключове слово (тезу), яке (яка) може радикально змінити ситуацію. Однак це не буде означати формування «третього» менталітету. А сам фактор дії, вираженої цим словом, матиме ідеологічний сенс. Тобто: ідеологічна боротьба не скасовується.
Олександр ЯРЕМЕНКО, голова правління Українського інституту соціальних досліджень, кандидат економічних наук:
— Цю тезу потрібно уточнити. Бо соціологічні дані показують, що на сьогоднішній день Ющенку більше симпатизують на Заході, на Півночі і в Києві, а Януковичу — на Сході, Півдні і в Криму. Але це ще не означає, що вони мають підтримку тільки у цих регіонах. Тепер завдання кожного з цих двох кандидатів — отримати підтримку по всій Україні, тобто їхня передвиборна діяльність має бути направлена, в першу чергу, на інші регіони. Адже симпатії, які склались раніше, сформувались не внаслідок роботи кожного на свій електорат. Це було, так би мовити, статичне отримання симпатій, а тепер іде мова про отримання симпатій як кандидатів в президенти. Це різні речі.
У соціологів є такий вираз — «амбівалентні орієнтації нашого населення». Українці хочуть, щоб був і Європейський союз, і Єдиний економічний простір, тобто хочемо і в Європу, і з Росією. Це ментальність українців, бо наша держава знаходиться на такій території, що ми історично маємо підтримувати добрі відносини і зі Сходом, і з Заходом, і з Північчю, і з Півднем. І кандидати в президенти мусять, вважаю, мати це на увазі.
Ігор ГРИЦЯК, докторант кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат юридичних наук, доцент:
— Справді, у нинішній президентській кампанії відчутний мотив поділу деякими її учасниками України на Схід та Захід. Як на мене, це суто виборча технологія. На попередніх президентських виборах, а їх було три, фактично розігрувалась «комуністична» карта. Тобто: якщо не хочете, щоб до влади в Україні прийшли комуністи, голосуйте за такого- то кандидата в президенти. Зараз, оскільки комуністична ідеологія і комуністична сила в Україні зазнала повного фіаско, і ніхто серйозно цю силу не сприймає, то піарщики дійшли висновку, що треба розігрувати іншу карту. Інакше, мовляв, не буде боротьби, гостроти і не буде між чим вибирати. В принципі, поділ «Янукович — Схід, Ющенко — Захід» — це технології, нав’язані Росією. На мою думку, це справді, так би мовити, безпрограшний варіант, бо там прорахували, що сьогодні український електорат залишається по своїй суті, вийшовши з радянського минулого, більше «східним», аніж «західним». І той кандидат, який йтиме «під егідою» східного електорату, має шанси виграти.
Ми розуміємо, що акція «Схід — Захід» тимчасова, але не дай Бог, щоб вона затяглася. Це може призвести до розколу України, чого, зрозуміло, жоден політик не має права допустити.
На мою думку, це тільки перший етап виборчої кампанії. Наступні етапи зводитимуться до боротьби за максимальне наближення її учасників до Центру країни. Вважаю, в основі виборчої кампанії повинні бути, як би банально це не звучало, національні інтереси. Думаю, без другого туру виборів не обійтися. І в другому турі переможе той кандидат, команда якого майстерно й вишукано зуміє все-таки максимально переорієнтуватися на виборців центру країни.
Що ж стосується зовнішніх впливів, то можна говорити, що сьогодні пересічний українець, хоч де б він був, менше оглядається на Схід чи на Захід. Звідти, в глобальному розумінні, допомоги наші люди майже не очікують. Здається, на другому десятиріччі незалежності наші люди переконалися, що все треба робити власними силами.
Олександр ЯРЕМА, виконавчий директор «Українського фонду підтримки реформ»:
— Виборець, тобто пересічний громадянин, не надто розбирається у політичних подіях. Він орієнтується на рішення еліти або на якісь висловлювання, перш за все, людей при владі. А наші керівники держави можуть пропагувати сьогодні ідеї європейської інтеграції, завтра казати, що Європа нас не чекає і потрібно рухатись до економічного об’єднання з Росією, Білоруссю і Казахстаном тощо. Тому, особливо якщо ми говоримо про людей, які живуть в областях, розташованих ближче до кордону з Росією, очевидно, що економічні й родинні зв’язки підштовхують їх до зближення з Росією. А люди Західної України так само більше орієнтуються на Європу. Мені здається, що тут мусить бути чітка позиція влади, чітка позиція політичної еліти для того, щоб громадяни змогли зорієнтуватися і зробити свій вибір. А позиція ця має полягати в тому, щоб зважити всі пріоритетні для України «за» і «проти». Чи рух далі з розвиненою європейською спільнотою, чи рух до якихось конструкцій на кшталт екс-Союзу. Переконаний, учасники президентських перегонів також мусять чіткіше визначитися, якщо прагнуть здобути підтримку певної виборчої «аудиторії».
Микола ГОЛОВАТИЙ, президент-ректор Міжрегіональної академії управління персоналом, доктор політичних наук, професор, голова правління Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України:
— Політичне прогнозування стосовно розвитку будь-яких політичних подій, а тим більше президентських виборів, має принципове значення. Воно завжди повинне базуватися на максимально об’єктивних реаліях, а не на чутках, в тому числі політичних. В нашому випадку твердження стосовно того, кого і хто більше підтримує — це не більше, ніж просто політичні плітки. Але треба мати на увазі, що і такі політичні плітки можуть стати, і очевидно будуть, певною частиною політичних технологій, які використовуватимуться на президентських виборах. Твердження, нібито, скажімо, у Віктора Федоровича буде більша підтримка на Сході України, а Віктору Андрійовичу допоможе західний політичний, адміністративний чи фінансовий ресурси, — це не більше, ніж припущення. Варто брати до уваги, очевидно, зовсім інше. По-перше, враховуючи, що на сьогодні зареєстровано двадцять кандидатів на пост президента України, із великою долею впевненості можна прогнозувати, що вибори пройдуть у два тури. Не виключено і те, що на виборчому обрії може з’явитися досить солідна фігура, яка втрутиться в боротьбу між оцими двома кандидатами ще у першому колі виборів. Якщо при такій кількості кандидатів політичні чутки й гратимуть якусь роль, то швидше треба брати до уваги, що Віктор Янукович буде, безумовно, спиратися на стратегію, побудовану на тезі: він — людина справи. А оскільки він голова Кабінету Міністрів, то в нього є можливість продемонструвати свої організаторські й політичні здібності, вміння змінювати ситуацію в країні, тобто використовувати адміністративний ресурс. Щодо Віктора Андрійовича, то об’єктивно в нього цих можливостей немає. Він є публічним політиком, тобто людиною, яка може лише задекларувати свої певні наміри, політичну програму. Вочевидь, він будуватиме свою передвиборну програму і виборчу платформу саме на таких засадах. Коли остаточно буде затверджено усіх кандидатів на пост президента України, почнеться оприлюднення їхніх програм. Перед цими кандидатами стоїть складне завдання — задекларувати те, що може максимально сподобатися виборцям. Чутки — чутками, але український виборець надзвичайно своєрідний. Він до самого моменту виборів сприйматиме будь-яку інформацію, але в більшості своїй прийде на виборчі дільниці і проголосує на свій власний розсуд.
Ми дещо ідеалізуємо варіації, ніби певний відсоток українських виборців зорієнтований на європейський розвиток, інший — на проросійський варіант. Швидше за все, український виборець орієнтується на самостійне життя в Україні. Він уже бачив і європейські пропозиції, які в нас не зовсім реалізовані. Він бачив і проросійські дії, в тому числі далеко не позитивні стосовно України. Український виборець сьогодні стоятиме за ту людину, яка обіцятиме притримуватися саме українського вектора, чия програма буде не стільки проєвропейською чи проросійською, скільки проукраїнською. Тому геополітичні вектори не гратимуть якогось вирішального значення на цій виборчій кампанії. Уже не буде експлуатації двомовності та нашої орієнтації на європейський вибір. Український виборець обиратиме національного лідера.
Леонід КАПЕЛЮШНИЙ, письменник, журналіст:
— На мій погляд, зіставлення Західної та Східної України — це винахід політичних технологів, створений з певною метою. Його завдання — відібрати в кожного з основних кандидатів частину голосів у тому чи іншому регіоні. Це почалося ще в період парламентських виборів 2002 року. І слід зазначити, що протягом минулого часу ці технологи вельми старанно попрацювали над створенням подібного розподілу в розумах обивателів. Хоча на ділі населення Донбасу ставиться до жителів Західної України так само байдуже, як і вони до Донбасу. Тим більше, що половина шахтарів Донбасу — це вихідці з тих самих західних і центральних областей, які свого часу приїхали сюди на заробітки. Опитування, які проводить фонд «Демократичні ініціативи», наочно свідчать, що населення Донбасу не має претензій до Києва чи західної частини країни. Вони є особисто до Ющенка. Точно так само, як на заході існують претензії особисто до Януковича. Тому об’єднувати людей у регіонах не треба, вони давно об’єднані однією формою існування в цій країні. І немає різниці, де люди згоряють живцем у шахтах — у Донбасі чи в західному вугільному басейні, де вони страждають від невиплати заробітної плати — на півночі країни чи на півдні. Причини їхніх негараздів лежать не в площині мови чи ментальності.
Звичайно, в Україні існує певна відособленість регіонів. Оскільки в кожного свого етносу є своя побутова культура, своє ставлення до мови. Але центральну Україну виділяє зовсім інше. Це в більшості своїй забиті та нерозвинені сільські райони, які вирізняє надмірна керованість, безініціативність і відсутності хоч якоїсь громадянської позиції. Тому тут голосують не за того, хто міг би зробити Україну європейською державою, а життя в ній нормальним, а за того, хто пообіцяє ковбасу за 2.20 і хліб за 16 копійок. Для суспільного настрою цього регіону це і є основне слово. Хоч як це прикро.
Олександр ФОРМАНЧУК, політолог, Сімферополь:
— Я вважаю, що на це надзвичайно цікаве запитання ніхто з нинішніх кандидатів не може дати відповідь. І річ не в них самих. Річ у тому, що сьогодні сама Україна не готова до інтеграційних процесів на рівні президентської чи парламентської влади. Взагалі ж Україна в цілому, звичайно ж, потребує такого політика, який міг би інтегрувати її західну, східну і центральну частини. Швидше за все, в майбутні роки відбудеться дозрівання громадської свідомості, всіх суспільних інститутів, і саме такий політик буде запитаний при наступних президентських виборах. Крім того, більш гостро, ніж зараз, питання об’єднання східної, західної і центральної України стоятиме під час парламентських виборів 2006 року. Сьогодні ж, під час президентських виборів, працюватиме інерційна психологія пострадянського електорату.
Політик, який прагнутиме ролі об’єднувача України, повинен буде знайти формулу інтеграційних процесів, передусім, з погляду осмислення того місця, яке має зайняти оновлена єдина Україна в глобально єдиному світі. Вона повинна буде знайти свою і тільки свою нішу. Знайти таку формулу вдасться лише тому політику, який зуміє правильно співвіднести внутрішні проблеми українського суспільства із загальносвітовими тенденціями.
І тут виникає ось яка проблема. Зрозуміло, що президент України, якого ми оберемо зараз, буде претендувати на другий термін, і якщо йому не вдасться знайти цю формулу в перший термін, то яка ймовірність, що це вдасться йому в другий термін? Це залежатиме від того, наскільки його політика відповідатиме рівню і структурі суспільних очікувань. Він вимушений буде зважати на таку об’єктивну потребу і його шанси на другий термін пов’язані саме з правильністю його відповіді на це питання. Якщо він зможе принципово не гальмувати цей процес, об’єктивно сприяти об’єднанню України надалі, то його шанси на другий термін будуть настільки великі, наскільки успішно йтиме цей об’єднувальний процес. Тому зрозуміло, що хто б не був вибраний президентом країни — а це буде порівняно нова людина в політиці, — життя об’єктивно підштовхуватиме його до ролі об’єднувача. Звичайно ж, на об’єднання будуть працювати насамперед економічні чинники і потрібен якраз лідер, здатний запропонувати таку економічну модель, яка працювала б на об’єднання.
З другого боку, хоч як це парадоксально, але посилення об’єднувальних процесів буде благотворно поєднуватися з посиленням регіональної політики в Україні. Як відомо, політика регіоналізації сьогодні — це один із найбільш перспективних напрямів, складова частина процесу об’єднання в такій країні, як Україна, якість її соціально-економічної інтеграції. Для України немає сьогодні зовнішньої загрози, і країна повинна більш адекватно реагувати на виклики зовнішнього світу, що глобалізується. Сьогодні інші тенденції. Роль регіонів, із погляду різновекторності їхнього розвитку, вже не є чинником, що загрожує єдності країни.
Юрій УЩАПОВСЬКИЙ, заступник голови Житомирської обласної організації Спілки економістів України, кандидат економічних наук:
— Реально в Україні існує дві ментальності — українська, на яку позитивно впливає наявність української державності, і проросійська, яку представляють не стільки етнічні росіяни, скільки люди, зорієнтовані на радянське минуле. Проблеми впливу ментальності не було б, якби існувала чітко продумана державна національна політика, спрямована на формування української спільноти, і яка б враховувала регіональні особливості України. На жаль, така політика відсутня, тому час від часу з’являються люди, які хочуть пограти на національних почуттях. Регіональні особливості в менталітеті завжди будуть зберігатися, але людина в будь- якому куточку України має відчувати себе громадянином української держави. Проблема ментальності не стільки географічна, хоча не варто заперечувати, що громадян із проросійською орієнтацією більше на Сході і Півдні України. У Донецьку є не менші патріоти України, ніж у Львові. Але є проблема у різному розумінні патріотизму, саме на яке впливає ментальність. Слід визнати, що її не можна змінити впродовж однієї передвиборчої кампанії. Але це не означає, що її не можна використати. І в будь-якому суспільстві існують люди, яким принципово байдуже, що навколо них відбуваються, — їх і можна віднести до третьої ментальності. Можливо, на їхні голоси й буде спрямована передвиборна агітація. Але у територіальному плані це абсолютно штучна, надумана проблема. Такі люди є і у Львові, і у Житомирі, і у Донецьку. І не можна сказати, що у людей, що живуть в центральних районах України, якась особлива ментальність. Загалом кожен регіон має свої особливості, які слід враховувати при проведенні соціальної, національної і економічної політики, і спрямовувати зусилля на формування єдності української нації. Проте українські громадяни в Донецьку вже судять про Росію не так, як в Калузі чи Рязані. За роки незалежності вже виросло багато молодих людей, які не раз побували у різних європейських країнах, але жодного разу не були у Москві...
