Георгій КРЮЧКОВ,народний депутат України, голова комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони:
— На жаль, ситуація настільки складна, що РНБО України іншого рішення просто не могла прийняти. Прикро одне: коли Президент прочитав, які були його доручення, зроблені два роки тому (!), — практично все це виявилося невиконаним. То ж які тут можуть бути іще запитання? Я не хотів би обговорювати аспекти, які стосуються рішень з конкретних персоналій. Тому що хоч який би вердикт тут прийняли — він був би виправданим. Бо настільки в занедбаному стані виявилося все, що стосується питань безпеки, що висновок один: у державі в цьому плані порядку не було давно, вже не один рік. Я з глибокою повагою ставлюся й до начальника Генерального штабу ЗС, і до головнокомандуючого Сухопутними військами. Але слід пам’ятати: керівник відповідає за все, — часто не знаючи й не бачачи того, що відбувається «внизу». Що стосується міністра оборони Євгена Марчука, то як цивільний керівник міністерства він, на мій погляд, займає правильну позицію, вирішуючи ті проблеми, які постали. А проблеми ці дуже й дуже не прості, вирішувати їх надзвичайно складно. Тим паче, що не всі хочуть розуміти те, що відбувається в оборонному відомстві. Я допускаю, що там не обходиться без помилок, але міністр оборони робить те, що вимагає сьогодні життя. Життя ж потребує глибокого реформування ЗС, з яким ми запізнилися, як я вже казав, років на п’ять, і весь цей час проблеми армії загострювалися. Із списку в 150 держав світу ми займаємо 13-те місце за чисельністю армії, і 126-те — за витратами на одного військовослужбовця. Більше про нашу армію можна нічого не говорити. Довести військо до такого стану — це провина, за яку треба відповідати. І повинно відповідати не тільки Міноборони, як про це було правильно сказано Президентом України. Це вина уряду, багатьох державних інституцій. А сьогодні — це вже й вина парламенту, де зволікається ухвалення законів, пов’язаних з потребами армії — військовою реформою, соціальним захистом військослужбовців. Однак я не є, як то кажуть, безнадійним песимістом, я сподіваюся, що уряд все-таки повернеться до потреб ЗС і ми все-таки покладемо край сьогоднішній ситуації.
