Андрій ЄРМОЛАЄВ , директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Проблема лідерства — основна проблема нового політичного етапу після помаранчевої революції. Звертає на себе увагу той факт, що незважаючи на буремні події минулого року, у нас з’явилося на політичному просторі буквально кілька нових прізвищ. І ці прізвища пов’язані з партіями, які мають на сьогоднішній день мінімальний електоральний успіх. До прикладу, це Васильєв (партія «Держава»), Коновалюк (партія «Трудова Україна»), Костусєв (партія «Союз»). Ці політики брали участь у попередніх провладних проектах. І є лише одна фігура, яку можна вважати новачком в порівнянні з колом політичних лідерів 2002 року. Це Віктор Янукович. Але його поява на майбутніх виборах зрозуміла, оскільки він був фаворитом президентських перегонів. Тобто на сьогодні в політикумі зберігається особистісна архітектура п’яти- а то й семирічної давнини. Це серйозна проблема, яка свідчить про те, що помаранчева революція не спромоглася народити нових політичних лідерів.
На сьогодні вже і соціологи, й політологи свідчать про те, що існує проблема так званих «дезорієнтованих» виборців. По факту електорального розколу 2004 року ми маємо певне, дуже тимчасове, формування великих груп виборців. Одні були прибічниками перемоги Віктора Ющенка і його команди. Інші віддали голоси Віктору Януковичу. Ця ситуація розвивалася дуже динамічно, і вже буквально через місяць- півтора ми мали нову соціологічну картину. Але, на мою думку, серед тих, хто віддав свого часу голос за Віктора Януковича, дуже багато розчарованих цим політиком, його ідеологічною позицією, його політичною партією. Проте вони не стали прибічниками ні нової влади, ні лідерів цієї нової влади. Це, як мінімум, 15—20% виборців, які починають зараз розбігатися по різних тимчасових проектах. І такий же процес відбувається в середовищі колишніх виборців В. Ющенка. На сьогодні рейтинговий показник, який має НСНУ, і навіть можливий блок цієї партії з «Батьківщиною» Юлії Тимошенко не відповідає тим показникам, які отримав Ющенко на президентських перегонах. А хто виключає можливість руху Блоку Ю. Тимошенко як самостійного суб’єкта? Також питання, чи буде в такому випадку нова політична позиція Блоку Тимошенко співпадати з позицією так званої нової влади в 2006 році?
Не можна також виключати і того, що відбудуться серйозні зміни і в Партії регіонів. У всякому разі та дискусія, яка зараз відбувається і в самій партії, і навколо неї стосовно лідерства, не виключено, що закінчиться зміною лідера. Це дасть можливість сформувати новий блок. Він буде консервативний за типом, але в ньому може з’явитися і «Трудова Україна», й інші політичні сили. І це також вплине на той ландшафт, який ми зараз маємо.
Є ще проблема, пов’язана з позиціонуванням Литвина і його політичної сили. Є серйозне неспівпадіння рівня довіри до Володимира Литвина як політика і надзвичайно низького рейтингу його партії. У будь-якому разі з цих результатів соціологічного опитування ми бачимо, що навіть нинішній список політичних партій, поки що не зблокованих, свідчить, що близько 70% вже готові голосувати за ту чи іншу політичну силу. При чому більша частина із цих визначених підтримують п’ять-шість фаворитів. Тому зрозуміла спроба політичних партій, які орієнтовані на владу, максимально підвищити прохідний бар’єр (до 5% для партій і 7% для блоку) задля того, щоб зберегти цю структуру голосів виборців і свій прогнозований розклад в майбутньому парламенті. Але не виключені й нові ефективні проекти, які поки що не проглядаються соціологією.
А взагалі сьогодні потрібно говорити не просто про парламентські вибори, а про фактично дві виборчі кампанії. Одну — публічну, пов’язану з процедурою виборів, висуванням партій. І другу — внутрішньоелітну. Зверніть увагу, який характер зараз мають внутрішні переговори — при формуванні блоків, потенційних списків. Ми маємо спробу сформувати за рахунок внутрішніх переговорів новий образ влади 2006 року. Не залежно від того, який підсумок матиме власне парламентська кампанія.
